Донбас втрачає українську природу – бив на сполох донецький вчитель, мовознавець, дисидент Олекса Тихий, коли в другій половині ХХ століття русифікація поглинала східні міста і села. Він застерігав, але його не чули, згадує син дисидента Володимир Тихий. Ба більше, радянська система назвала його «ворогом №1», а за статтю проти русифікації дала 10 років концтаборів. Він загинув у тюремній лікарні. Цьогоріч уродженцю Донеччини Олексі Тихому виповнилося б 90 років.
Без мови зупиняється прогрес та вмирає культура, переконував дисидент, мовознавець Олекса Тихий. Вчитель з Донеччини не міг спокійно спостерігати як український Донбас «роз’їдає» русифікація, згадує його син Володимир Тихий.
«Він розумів, що це може бути дійсно нещастя. Він писав і до редакцій газет, і звертався до органів влади, до уряду для того, щоб якось цей процес зупинити. Він голосно говорив. Якщо ви візьмете його статтю «Думки про різний донецький край»… Його викликали і доводили, що все дуже добре, немає про що турбуватися. Мовляв, ви даремно подаєте такі тривожні сигнали», – розповів Володимир Тихий.
Олекса Тихий наголошував: через мову та культуру українці мають вибороти свою незалежність, взяти відповідальність за своє майбутнє.
Він вірив, що ситуацію можна змінити власним прикладом, розповідає Володимир Тихий про батька. Дисидент розмовляв лише українською, був ввічливим і терплячим з російськомовними, і лише від держслужбовців вимагав спілкування українською мовою.
Він сказав, що давно став на шлях боротьби. Він вважав, що треба розвивати українську культуру, науку. І намагатися, щоб ці наука і культура охоплювали широкі верстви населення, а не концентрувалися лише в Києві
«Дуже мало людей його розуміли. Кожен займався чимось своїм, а тут хтось починає розповідати про те, що треба не горілку пити, а книжки читати, що не можна бити дітей, з ними треба ходити в кіно чи театр. Він виглядав диваком. Ми з ним говорили і він сказав, що давно став на шлях боротьби. Він вважав, що треба вчитися, розвивати українську культуру, науку. І намагатися, щоб ці наука і культура охоплювали широкі верстви населення, а не концентрувалися лише в Києві», – згадує Володимир Тихий.
Натомість система назвала його погляди «антирадянськими» та кинула за ґрати.
«Тихому дуже боліла русифікація Донбасу»
Його співкамерник, багаторічний політв’язень, дисидент Василь Овсієнко згадує: Олексі Тихому дуже боліло те, як стрімко, під тиском русифікації, змінюється українська ідентичність на Донбасі. Каже, що про це вони не раз говорили, перебуваючи в камері. Тихий розумів: Донбас не «інакший», «іншими» були люди, які приїхали туди у 20-і роки працювати, розповідає дисидент.
Натомість, наголошує Овсієнко, різноманітність українців об’єднує: українські в’язні з різних регіонів завжди знаходили спільну мову і обмінювалися досвідом, навіть за ґратами.
«Кожен свій край якоюсь мірою представляв, і Олекса Тихий теж. Мені було досить цікаво з ним спілкуватися, котрий трохи з відмінного регіону, досить зрусифікованого вже – живий свідок. Він розповідав конкретні речі про цих людей, про те становище і це мене дуже збагатило», – говорить Овсієнко.
Тихий – нормальна людина, яка жила в «ненормальний» час
Олекса Тихий боровся за те, щоб донбаський регіон був українським не лише за формальною приналежністю, а й за фактом, зауважує головний редактор онлайн-видання «Історична правда» Вахтанг Кіпіані. Для цього дуже багато і вперто працював, додає історик. Олекса Тихий підготував «Словник мовних покручів» та низку статей та есе.
«Він був нормальною людиною в ненормальний час і не дуже нормальному оточенні. Ясна річ, що такі люди як Стус, Дзюба, Руденко чи Тихий – унікальні випадки. Вони не були такими, як їхні сусіди: шахтарі, металурги, хіміки чи вчителі. Олекса Тихий своїм патріотизмом викликав опір «совєтських» людей, які його оточували, підозри спецслужб, зрештою – провокації і засудження. Якби не було такої дилеми, то не було б російських окупантів в тому регіоні», – зазначає Кіпіані.
«Проти» дискримінації, але «за» захист української мови
Олекса Тихий виступав проти дискримінації за національною приналежністю, але «за» захист української мови та культури на Донбасі.
«У нас на Донеччині інтернаціоналізмом називають мішанину людей різних націй та народностей, які хором, зневажають народ, на землі якого живуть, на шиї якого їдуть, хліб якого їдять та закалюють землю, культуру, традиції українського народу. І українці не мають ніяких можливостей боронитись», – писав Олекса Тихий у «Думках про різний донецький край».
Зокрема, ця стаття стала одним з приводів його останнього арешту.
«Я для того, щоб Донеччина давала не тільки уболівальників футболу, учених-безбатченків, російськомовних інженерів, агрономів, лікарів, учителів, а й українських спеціалістів-патріотів і українських поетів та письменників, українських композиторів та акторів», – писав Тихий.
