Одного разу мені приснилося, що я беру інтерв’ю у Бога.
“Так ти хочеш взяти в Мене інтерв’ю?” – Бог запитав мене…
“Якщо в Тебе є час” – сказав я…
Бог посміхнувся:
“Мій час – це вічність… Які питання ти хотів Мені задати?”
“Що найбільше дивує Тебе в людині?”
І Бог відповів:
“Їм набридає дитинство, вони поспішають подорослішати, а потім мріють стати дітьми знову.
Вони втрачають здоров’я, заробляючи гроші, а потім втрачають гроші, відновлюючи здоров’я.
Вони так багато думають про майбутнє, що забувають про теперішнє… настільки, що не живуть, ні в теперішньому, ні в майбутньому.
Вони живуть так, ніби ніколи не помруть, а вмирають, як ніби ніколи й не жили…”
Його рука взяла мою, і ми помовчали деякий час…
1
І тоді я запитав:
“Як Батько, які уроки життя Ти б хотів, щоб Твої діти вивчили?”
“Нехай знають, що неможливо примусити когось любити їх. Все, що вони можуть зробити – дозволити собі бути коханими.
Нехай пам’ятають, що поранити кохану людину займає всього лише кілька секунд, але залікувати ці рани може зайняти довгі роки.
Нехай знають, що це не добре – порівнювати себе з іншими.
Нехай вчаться прощати, практикуючи прощення.
Нехай зрозуміють, що багатий не той, у кого більше, а той, хто потребує меншого.
Нехай знають, що є люди, які їх дуже люблять, просто вони ще не навчилися виражати свої почуття.
Нехай усвідомлюють, що дві людини можуть дивитися на одне і теж, а бачити це по-різному.
Нехай знають, що пробачити один одного недостатньо, треба також пробачити самих себе…”
“Дякую за Твій час. – сказав я боязко, – Є ще щось, що Ти хотів би передати Своїм дітям?”
