П’єр Кром: “Було важливо розповісти європейцям не лише про драму MH-17, але й про обставини, що призвели до неї та те, що відбувалось після катастрофи…”

 

П’єр Кром: “Було важливо розповісти європейцям не лише про драму MH-17, але й про обставини, що призвели до неї та те, що відбувалось після катастрофи…”

Тезис про те, що історики майбутнього бачитимуть наше сьогодення очима журналістських публікацій – має очевидні підґрунтя. Від початку російської агресії в Україні працюють десятки іноземних журналістів, які формують погляд європейців на процеси, які відбуваються в новітній історії нашої держави. Так чи інакше, саме їх думки і судження є формуючими факторами суспільної думки населення європейських країн. І від того, наскільки об’єктивно і якісно журналісти висвітлюють історію нашої боротьби, такою вона залишиться у пам’яті прийдешніх поколінь і підручниках історії.

П’єр Кром, француз за походженням, але вже близько 20 років проживає і працює у Нідерландах. Він – фотокореспондент, який вже три з половиною роки із невеликими паузами висвітлює перебіг подій в Україні.  Цього разу, своє перебування на нашій території він розпочав не з району проведення АТО, а з відвідування одного з навчальних центрів Збройних Сил України. Мовляв, хотів подивитися і порівняти, наскільки зросли потужності і спроможності українського війська.

Ми пересуваємось навчальними ділянками полігону. Знімаємо заняття танкістів, мінометників, десанту і снайперів. «Світлини ваших солдатів будуть «жити» поки існуватиме Інтернет. Вони вже стали частиною історії. Фотографії з нашого ресурсу залюбки використовують усі провідні видання Європи та США»: говорить П’єр,  розповідаючи куди саме потрапить відзнятий матеріал.

Загалом, у творчому доробку містера Крома декілька тисяч унікальних світлин, які зафіксували факти, починаючи від подій окупації російськими військами Криму. Про основні епізоди своєї діяльності іноземний журналіст розповів в ексклюзивному інтерв’ю для «Народної армії»

П’єр Кром: “Було важливо розповісти європейцям не лише про драму MH-17, але й про обставини, що призвели до неї та те, що відбувалось після катастрофи…”

– Кримські події були вашим першим професійним випробуванням на території нашої країни? Що найбільше вразило вас у той момент?

– За подіями Майдану у Європі слідкували дуже прискіпливо. І, власне, моє кримське відрядження стало продовженням цього зацікавлення. Я прибув на півострів наприкінці лютого 2014 року. Приїхав уночі, оселився у готелі в Севастополі. І вже зранку попрямував до місцевої міськради. Дорогою, звичайно, милувався краєвидами. Місто біля моря, незвична архітектура. До цього я працював здебільшого у країнах Близького Сходу – не самі спокійні місця, слід відзначити. А тут  – нові враження і все, на перший погляд, ніби то, тихо і мирно. Однак, вже біля міськради я побачив першу акцію протесту, мітинг. Якісь люди у напіввійськовому вбранні (пізніше я дізнався, що то так звана «самооборона Криму») підійшли до мене і відразу заборонили будь-що фотографувати. Довелося піти і за пару годин повернутися. Натовп ще збільшився і тоді я зробив свої перші кадри. Зокрема, як підігнали пару автобусів і протестувальники із російськими прапорами і плакатами завантажились і рушили до Сімферополя, для участі у мітингу навколо будівлі кримського парламенту. Тоді я винайняв машину і поїхав за автобусами. В Сімферополі став свідком перших активних заворушень і зіткнень між українськими патріотами та проросійськими протестувальниками. Це був день, коли розпочалась анексія кримського півострова. За моїми спостереженнями, сутички під парламентом Криму були запеклими, з кривавими жертвами. Здавалося, що були поранені і побиті десятки людей. А вже уночі того ж дня, не упізнані озброєні люди окупували будівлю парламенту і забарикадувалися зсередини. Тривали проросійські мітинги, де виступали такі-собі «політики» що, зрештою, вилилось у анонсування референдуму про приєднання півострову до РФ. Паралельно із цим почався і рух озброєних росіян, які почали брати під контроль ключові об’єкти місцевої інфраструктури. Я чув від колег про декілька сутичок, між «зеленими чоловічками» та військовими ЗС України. Втім, на жаль не зазняв жодного. Однак, мене вразив найбільше інший епізод, побачений на стоянці українських військових кораблів, узятих в облогу російськими військами. Напевно, це була дружина моряка, яка прийшла провідати чоловіка. По мотузковій переправі вона передавала йому на борт корабля якісь речі у клунку. Це дуже символічно і зворушливо. Перші картини підтримки вашої армії вашим суспільством. Наступний епізод – спротив українських льотчиків у Бельбеку, під керівництвом полковника Юлія Мамчура. Я  був там за декілька діб після вищеозначених подій. Перше, що кинулося у очі – військовослужбовці-українці, які перебували на летовищі, не мали достатньо сил для відкритого спротиву проти російських «зелених чоловічків». У тих було озброєння, включаючи важкі кулемети. Вони поводились ніби відчуваючи безкарність, дуже агресивно. Ще одною ознакою тих днів стала присутність усюди в натовпі проросійських «казаков». З’явилися вони, як по команді, раптово. Ну а в натовпі проросійських мітингів мене вразила переважна більшість людей старшого віку. Молоді було не багато.  Що ж до самого «референдуму» – це було як театральна вистава. Я перебував на одній з дільниць для голосування. Все очікували-коли ж нахлине потік людей? Але його не було! Втім, коди росіяни оголосили результати «голосування» – на центральній площі було велике «народне гуляння» з феєрверками і завчасно підготовленими артистами. А вже наступного дня росіяни щільно блокували військові частини і українські військові були змушені покидати місця служби. І це все відбувалося на тлі звичайного життя: люди йшли на роботу, у магазини… Це був якийсь сюрреалістичний «мікс», де агресія співіснувала з картинками мирного будення. Саме так виглядали перші видимі ознаки «гібридного»  протистояння. Ми, журналісти, намагалися бути якомога ближче до епіцентру подій. Намагалися розговорити декого  з «зелених» чоловічків. І подекуди це вдавалося. Ті відверто зізнавалися, що вони є представниками російської армії. Ну а після того, як очільник Кремля офіційно проголосив про анексію Криму, ті ж ряджені перестали маскуватися зовсім. І вже відверто роздавали інтерв’ю.

П’єр Кром: “Було важливо розповісти європейцям не лише про драму MH-17, але й про обставини, що призвели до неї та те, що відбувалось після катастрофи…”

MH17

Наступною «зупинкою» для вас був Донбас у найперші і, певно, найзапекліші місяці боїв. Що запам’яталося з тієї пори?

– «Хто ці люди?»: напевно саме так можна було узагальнити зміст  розмов мешканців Слов’янська про групу осіб, яка раптово захопила приміщення силових структур та місцевої адміністрації у місті. Тоді, на початку війни, міжнародний журналістський пул використовував Донецьк, як відправну точку власних відряджень. Втім, мій обов’язок кликав мене бути якомога ближче до активної фази подій. Я перебрався у Слов’янськ, адже тоді така можливість для іноземних журналістів ще була. Слов’янськ не таке велике місто: усі місцеві одне одного знають. Так от зайди, що утаборились у будівлі СБУ були явно не з України. Так, це була група фсб-шника Гіркіна-Стрєлкова, яка чинила в буквальному сенсі терор. До прикладу – вони викрали представників ОБСЄ. Від місцевих співрозмовників чув і про викрадення інших людей, яких тримали до часу, поки не буде внесено викуп. Тоді, мені вдалося зробити один кадр, де присутній  цей персонаж. І то, як кажуть, з-під пахви, бо його охоронці перешкоджали роботі преси.

В той проміжок часу мені вдалося зафіксувати факти, як крізь місто у бік умовного «фронту» проїжджала важка військова техніка, та артсистеми сепаратистів.  І вже за 10-20 хвилин вони починали вести щільний вогонь по українських позиціях. А ще за якихось 20 хвилин, відстрілявши боєзапас вони повертались до центральних кварталів міста. Щовечора артилерія бойовиків займала позиції між будинками, де мешкали цивільні люди і починала стрілянину по силах АТО. В окупованому Слов’янську я перебував близько місяця і спостерігав ті ж тенденції що й у Криму: «театр» з референдумом, самопроголошеного мера Пономарьова, «козачків» і тому подібне. Сепаратист Пономарьов, до слова, дуже любив щодня влаштовувати прес-конференції. Але… під час цих заходів щоразу городив якусь маячню.

Потрібно мати неабияку силу духу, щоби наважитись виконувати професійний обов’язок у стані ворога, де не має законів, окрім закону сили. Але ж ви мали можливість побачити війну і з боку українських військ?

Так, у мене була така нагода. Зокрема, у об’єктив моєї камери потрапили кадри перших успішних військових операцій українського війська. Коли після концентрації у Ізюмі, підрозділи сил АТО здобули перші сепаратистські блок-пости. 2 травня 2014 року я бачив, як українські війська здобули ключову позицію, звільнивши міст на Слов’янськ. Загалом, той період визначався високою інтенсивністю бойових дій і я вперше побачив, на що здатні українські солдати в бою. Бачив і визволення Вуглегірська від бойовиків у серпні 2014 року. Українські військові тоді швидко відкинули проросійських бойовиків. А ті, відступаючи, робили багато руйнувань. Підірвали автомобільний міст. До слова, окрім бойових зіткнень, я намагався висвітлювати і життя мирного населення. Коли у Вуглегірськ увійшли українські підрозділи, місцеві мешканці почали потроху виходити з укриттів, оцінювали масштаби руйнувань. Люди були розгублені і мені було їх дуже шкода. Такі ж картини я бачив і під час поїздок у охоплені війною країни Близького Сходу. Мирним завжди важче: вони між двох сторін, як між молотом і ковадлом опиняються.

Крім того, в ці дні, у середині липня 2014-го, відбулася страшна трагедія – над Донбасом було збито рейс МН-17, який слідував з Амстердама до Куала-Лумпура. Це стало окремим епізодом моєї роботи. Буквально на другу годину після збиття повітряного судна іноземні журналісти вже були на місці трагедії. Те, що я особисто побачив на місці падіння уламків лайнера, було шокуючим. Упродовж шести тижнів поспіль, я намагався висвітлювати перебіг подій навколо драми МН-17. Робота ускладнювалась тим, що навколо точились запеклі бої. І працювати в районі падіння уламків літака було небезпечно. До того ж, «сприяння» бойовиків роботі журналістів було досить вибірковим: сьогодні пускаю, а завтра-ні.  Адже ми знімали усе: як куріють димом уламки літака, як мародери порпаються у речах загиблих, як лежать по полях тіла пасажирів. Згодом прибула міжнародна слідча комісія з Нідерландів. Я фіксував моменти їх роботи: збирання і транспортування у Нідерланди великих уламків повітряного судна, інших речових доказів. І присвятив цьому декілька місяців, аж до листопада 2014 року, коли робота комісії призупинилась.

П’єр Кром: “Було важливо розповісти європейцям не лише про драму MH-17, але й про обставини, що призвели до неї та те, що відбувалось після катастрофи…”

Ви були свідком зимових боїв за Дебальцевський плацдарм?

В лютому 2015 року ми працювали у тому районі. На жаль, журналісти не мали доступу безпосередньо у епіцентр. На блокпостах пресу завертали назад. Разом з іноземними колегами ми окільними шляхами десь дня за три по тому таки дісталися до Дебальцева. Нажаль, в той момент місто вже перебувало під контролем бойовиків. Ми побачили скупчення військової техніки та підрозділів із російськими прапорами. Серед солдатів було багато осіб суто азійської зовнішності. Вони майже не зважали на нашу присутність. Фотографувалися на розвалинах міста. Грали в футбол.

Ваше ім’я у Європі стало ще більш відомим завдяки книзі «War in Ukraine». Вона швидко стала бестселером.

Якщо конкретніше, то це більше фотодокументальний проект, який складається, умовно, з восьми розділів. Понад рік тому «War in Ukraine» вийшов друком у Амстердамському видавництві Lectures. Книга з’явилася, бо це повинно було відбутися. І здобула зацікавленість широкої аудиторії. І ось чому: коли журналісти у Нідерландах порушують питання України, насамперед спливає тема збитого «Боїнга». У мене зібралося багато світлин з України. Всі вони підписані: де відбувається подія, хто в кадрі. Зокрема, чи не найбільше фотодокументальне свідчення з місця трагедії МН-17. Було важливим розтлумачити мешканцям Нідерландів та решті європейців не лише конкретно про обставини загибелі пасажирів літака. Але й розповісти про події, які трапились до загибелі в небі України понад 300 громадян різних країн. Та про події, які відбулися після цього. Розказати про те, що три з половиною роки триває війна, війна у Європі! Україна – це ж європейська держава! І є лінія фронту довжиною у понад 500 кілометрів! Що причиною падіння літака є не лише події в Україні. Це лише однин сегмент у ланцюзі подій, які призвели до теперішньої нестабільності, геополітичних змін та криз в Європі та Світі. «War in Ukraine» не втрачає актуальності. Вже після презентації видання, спілкувався з читачами. Зокрема, із родичами тих нідерландців, хто були на борту злощасного рейсу МН-17. Так от, прочитання і аналіз книги не лише допомогло їм здобути, зрештою, певну душевну рівновагу, але й зрозуміти трагедію народу України, який також дуже багато втратив: мир, території, людей. Зрештою, моя робота в Україні триває. Це важливо. Адже мине 20 або 50 років. Усе, що відбувається зараз, в реальному часі, забудеться. І лише від того скільки історій буде записано, скільки кадрів відзнято, нащадкам стане зрозуміло сутність подій, їх вплив на формування світу, в якому вони житимуть.

П’єр Кром: “Було важливо розповісти європейцям не лише про драму MH-17, але й про обставини, що призвели до неї та те, що відбувалось після катастрофи…”

Зміни завжди більш помітні, якщо споглядати на них зі сторони. Ви, як іноземець і журналіст, які зміни помітили в українському війську за понад три роки?

Я, звичайно, не експерт у військових питаннях. Але є те, про що можна говорити і не заглиблюючись у професійну специфіку. Якщо в Криму я у багатьох випадках спостерігав розпач солдатів. Коли проросійськи налаштовані місцеві мешканці блокували рух ваших військових колон на Донбасі, я бачив їх розгубленість, не готовність реагувати на кризові випадки. То зараз, відвідавши один з полігонів, я побачив, що ваші бійці здобули умотивованість, професійність. Можу також відмітити підвищення допомоги і підтримки. Зокрема, від армій країн-партнерів. І я бачу що ваші бійці активно діляться із закордонними колегами досвідом АТО. Тобто це діалог рівних з рівними. Ваші хлопці мають такий досвід війни, який не має жодний з військових країн НАТО. Війна в траншеях, під вогнем ворожої артилерії, з застосуванням бронетехніки тощо. Вони завзято займаються і діляться своїм унікальним досвідом із колегами з іноземних армій. Звичайно, що більш ґрунтовні ствердження у мене з’являться, коли я знову працюватиму в АТО.

Бесіду вів полковник Володимир Скоростецький (м. Львів)

Фото автора та з архіву П. Крома

П’єр Кром: “Було важливо розповісти європейцям не лише про драму MH-17, але й про обставини, що призвели до неї та те, що відбувалось після катастрофи…”