У грудні 2018 року минуло 2 роки, як пішов у вічність пан Тарас. Але про його справу, долю, патріотизм, творчість і любов до землі та природи люди говорять і досі по обидва боки Атлантики. Саме напередодні Дня Героїв Небесної Сотні (20 лютого) та Міжнародного дня рідної мови (21 лютого) розповідаємо про того, хто навчив канадських бізонів розуміти українську мову. Про бунтівника, патріота і поета, що у всьому рівнявся на великого тезку Тараса Шевченка.
З тавром «хохла» та «націоналіста»
У 1964 році родина Казнистих переїздить до Нових Білокровичів. Навчання кмітливому Тарасу давалось легко. Після закінчення десятирічки він вступає до військово-морської школи в Кронштадті. Саме у військовому закладі патріот стикається з жорстокою радянською шовіністичною реальністю. Якщо в школі постійно наголошували, що всі народи — рівні, всі громадяни — брати й товариші, то в училищі доводилось кулаками захищатися від кпинів з приводу української мови. Розмова з другом рідною мовою вже була підставою для вішання ярликів «бандерівець», «фашист». Чути таке сину інваліда-фронтовика було особливо нестерпно.
Емоції від пережитого, відчуття несправедливості та гнів стають для 20-річного юнака стимулом до написання поеми про Северина Наливайка. Мотиви про національну гідність, визвольну війну, бажання спокійно працювати на власній землі звучать актуально і в наш час:
І лиха не знали,
Обробляли свою землю
І пісень співали.
І про славних своїх предків
Дітям нагадали».
Тарас Казна
Після закінчення навчання на моряка Казну відбирають до Шостої північно-атлантичної експедиції океанографії. Юнак планував, що відпрацювавши 3 роки, продовжить навчання в Ленінградському вищому інженерно-морському училищі ім. адмірала Макарова. Казною керувало бажання довести колегам-морякам, що він не дурний «хохол». Але реальність була суворою. Знущання, шовіністичні настрої на кораблі були ще гіршими, ніж у морській школі, а титул буржуазного націоналіста закріпився за Казною назавжди.
Під звуки «Pink Floyd» — на волю
О 12-ій годині ночі 21 серпня 1976 року у власній каюті пан Тарас поставив платівку групи «Pink Floyd». Передзвін будильників синглу «Time» («Час») став сигналом для втечі. Спустився на палубу, зв’язав мотузки і опинився за бортом. Із собою Тарас взяв лише рукописи власних антирадянських віршів. Таким чином в один момент став дезертиром і вільною від радянського ярма людиною.
Про гармонію з бізонами і природою
Одного разу, працюючи на нафтовидобувній вишці, Тарас Казна побачив бізонів. Величними звірами він марив після перегляду фільму «Благословіть тварин та дітей». А тут вони ходили поруч: могутні, первісні. Розговорився з їхнім власником. Той розповів, що з великого колись стада залишилось нині лише 24 старі тварини. Та й ті мали скоро потрапити під кулі мисливців чи піти на стейки. Тарас Казна не міг цього допустити. У 2007 році він на свої заощадження купив стадо бізонів та оселив на власній землі. З того часу і розпочинається нова сторінка його життя. Про бізонів Тарас Казна міг говорити годинами. Тому і знімав тематичні відео, які викладав на власний канал на Youtube. Робив цікаві спостереження за життям тварин, кожну особину відрізняв від одноплемінників, знав характер та звички. Зазвичай полохливі та обережні бізони охоче йшли до Казни, дозволяли себе пестити. Хоча доросла тварина має величезну силу, з легкістю перевертає авто. Казна знав секрет спілкування з цими лісовими велетнями і ділився спостереженнями з глядачами усього світу.
До початку освоєння Дикого Заходу бізонів було близько 60-80 млн голів. Індіанці полювали на тварин виключно заради м’яса та шкіри і тільки стрілами. У європейців були рушниці і дикий спортивний інтерес. Тварин винищували цілими стадами, розстрілюючи або заганяючи до урвищ. Це дикунство пояснювалось тим, що бізони витоптують сільськогосподарські поля, заважають будувати залізничні шляхи.
Тварини добре переносять холод. Не вибагливі щодо умов утримання та годівлі. Тому їх ще називають «корова для лінивого фермера
Тараса Казни раптово не стало 18 грудня 2016 року. Новина про втрату природолюба, фермера та філософа швидко розлетілася світом. Але віримо, що справу свою не полишив. І тепер, мабуть, закликає бізонів годуватися у кращих світах, де панує омріяна ним гармонія всього живого і природи.