Історичній пам’ятці XVII століття – ренесансному монастиреві бернардинів із костелом Діви Марії, що здіймається на березі Західного Бугу – у селищі міського типу Жвирка біля Сокаля, – не поталанило.
У 1951 році, коли Сокальщина стала радянською, мурований монастир (на польський лад його досі називають кляштором) перетворили на Будинок інвалідів, а у 1958 – глумління над святинею досягло апогею – тут з’явилася виправна колонія максимального рівня безпеки. Тут разом із іншими арештантами кару відбували в’язні-довічники, камерами для яких стали колишні монастирські келії.
А у 2012 році вогонь понищив комплекс. Стан пам’ятки тепер – жалюгідний. Замість того, щоб вабити туристів, вона зяє відкритою раною, яка болить, здається, тільки тим, для кого кляштор став символом, – сокальчанам.
…На початку ХVI ст. на лівому березі Західного Бугу стояла дерев’яна церковця із чудотворною іконою Богородиці Сокальської. Легенда про її появу оповідає, що литовський іконописець Яків Венжик, який втратив зір і зцілився завдяки образу Ченстоховської Божої Матері, вирішив намалювати його копію для церкви у Сокалі. Тричі він їздив до монастиря у Ченстоховій, але жодного разу не зміг запам’ятати, як виглядає ікона. А після четвертого візиту, коли маляр знову з нічим вернувся додому, сталося диво – Венжик побачив, що ікона намалювалася сама.
1519 року церкву спалили татари, але чудотворний образ вдалося врятувати – його неушкодженим витягнули з попелу. До ікони приходили сотні хворих, які, помолившись, зцілювалися. Чутки про сокальське диво поширилися швидко – і прочан стало тисячі. Тому у 1604 році за протекції польського короля Сигізмунда ІІІ на місці спаленого храму почали зводити костел і монастирські келії. Будівництво під керівництвом архітектора Бернарда Авелідеса було масштабним і тривало 15 років.
1619 року кляштор, яким заопікувалися отці-бернардини, освятили, а ікону Богородиці Сокальської помістили до костелу. 8 вересня 1724 року відбулася коронація чудотворного образу. Відтак, кляштор почали називати “руською Ченстоховою”.
Протягом ХVІІ століття монастир укріпили муром з чотирма банями, ровом, тому вороги не спромоглися його захопити жодного разу.
Достеменно не відомо, коли у Сокалі був гетьман Богдан Хмельницький. Монастирська хроніка датує його візит 1655 роком, хоча, найпевніше, він відбувся 1648 року і, очевидно, проходив не так, як про це пишуть хронікери:
“Хмельницький, зайнявши дня 9 листопада опущене місто Сокаль, наступав завзято на укріплений монастир, де шукала захисту довколишня шляхта з жінками і майном. Невеличка горстка оборонців хоробро опиралася величезним силам напасників, але коли в нових наступах козацтво почало вдиратися на мури й обложені засумнівалися в успішність дальшої оборони, з’явилася на воздухах Найвища Опікунка монастиря і вірного її люду в ясній шаті, кинула страх на козацтво і освободила Господнє прибіжище. Хмельницький відступив від монастиря і розложився табором під лісом Валявкою; відсіля він почав слати листи до монастиря, бажаючи здобути його підступом; хотячи дізнатися про силу залоги, попросив, щоб йому можна було помолитися до чудотворної ікони. Позискавши дозвіл, вибрався зі своїм слугою Василем Прокоповичем до монастиря, де впущений, бачучи мало людей, почав укладати зараз злочинні пляни. Але зустріла його негайна кара; бо коли він станув перед вівтарем Богородиці й коли відслонено перед ним чудотворну ікону, поражений незвичайним блиском і ясністю, осліп. П’ять годин тривала сліпота козацького гетьмана, після чого, внаслідок гарячих мольб ченців і народу, та свого власного каяття, прозрів. За цю ласку дарував гетьман для монастиря срібну чашу наповнену дукатами й відступив з-під Сокаля, йдучи на Львів, відкіля написав до ігумена монастиря лист з подякою”.
У 1843 році пожежа випалила весь костел, згоріла й ікона Сокальської Богоматері. Через п’ять років його відреставрували, а львівський художник Машковський намалював новий образ Богоматері – копію втраченого. І знову пожежа – у 1870 році. Вогонь знову не пошкодував святиню – костел разом з вежею і дахом келій згорів майже повністю. За проектом архітектора А. Куна кляштор відновили через два роки.
У жовтні 1951 року монахи покинули монастир і вивезли ікону до Кракова. Упродовж півстоліття вона зберігалась у каплиці костелу бернардинів, а 8 вересня 2002 року образ перевезли до Грубешова – міста, розташованого за 5 км від українського кордону. 30 вересня 2012 року Богоматір повернулася до Сокаля.
Та напередодні чергова біда прийшла до кляштора бернардинів. 27 березня 2012 року страшна пожежа, що виникла через загоряння старих електродротів, випалила весь дах старого монастиря, дерев’яні перекриття та шість камер.
На той момент у в’язниці перебували 600 арештантів. Їх етапували в інші області. Тоді, у 2012, ЗМІ писали: “Фахівці вирішують, чи вдасться відновити бернардинський комплекс ХVI століття, який встояв навіть перед військами Богдана Хмельницького, а також те, чи повернуться сюди арештанти”.
Пройшло два роки – про реставрацію святині ніхто й не думав.
Небайдужі жвирківчани та сокальчани зітхають, що на 80 відсотків знищений унікальний настінний розпис. На ньому було зображено, як посланці, стоячи навколішки, підносять цінні подарунки Богданові Хмельницькому, а над ними – образ Божої Матері.
Прочани до давнього костелу та монастиря не ходять, не бачили тут і туристів. Є тільки болото і колючий дріт, що оповиває чорну від кіптяви, знищену святиню. Воістину, немає межі у людського глуму та байдужості.
