Невеличкий ресторан у Нью-Йорку отримав світову славу – через те, що відмовився від послуг професійних кухарів на користь простих бабусь. Нещодавно у ресторані почала працювати перша господиня з України. Про це повідомляє Голос Америки.
Спершу – лише італійських, а відторік – господинь з різних куточків світу. До усіх страв, які готують «нонни», так італійською називають бабусь, у власника є лише одна вимога – аби рецепти були автентичними. Нещодавно працювати у ресторані почала перша “нонна” з України. Журналісти “Голосу Америки” Юлія Ярмоленко та Дмитро Савчук познайомилися із українською господинею і дізналися, чим вона годує американців.
Джо Скаравелла — власник одного з десятків італійських ресторанів на Стейтен Айленді. Ззовні ледь помітна “Енотека Марія”, втім, суттєво відрізняється від конкурентів – замість професійних кухарів на роботу Джо наймає винятково бабусь.
“Професійні кухарі – чудові. Вони ідуть до школи, важко працюють, аби відшліфувати майстерність. Але ці пані, вони – першоджерело”, – пояснює власник ресторану “Енотека Марія” Джо Скаравелла.
На першій кухні завжди готує італійка, на другій – “нонна” з іншого куточку світу. В ”Eнотеці” Джо на ротації — бабусі із понад 20 країн
“Це мало сенс. Спершу я втішав своє серце, коли італійські бабусі готували тут, бо я втратив усіх своїх. А пізніше я сказав собі: чому б нам не віддати належне й іншим культурам світу?” – каже Джо.
Сьогодні з кухні чути запахи українських страв. “Вареники і котлети по-домашньому. На апетайзер – плацинда по-українськи”, – каже українська господиня пані Алла.
Меню “нонни” складають самі, Джо їх у цьому геть не контролює. Вимога лише одна. “Інколи ці пані мене питають: як ви думаєте, їм подобається? Я відповідаю – ви про це не турбуйтеся. Ваше завдання – відтворити страви, які для вам готували у дитинстві”, – каже власник ресторану.
Українська господиня пані Алла
Пані Алла – з Одеси. Вона – перша українська “нонна”, яка влаштувалася в ”Eнотеку”. Своїх онуків жінка поки не має. Але ця умова – не обов’язкова. Головне – щоби вміла готувати, хотіла поділитися досвідом і була старшою за 50. “Я така щаслива ще ніколи не була від свого віку”, – ділиться пані Алла.
Всі страви в Аллиному меню — за родинними рецептами. “Для мене дуже важливо покласти часник у котлети, так як робила моя мама. І коли мама їх жарила, вони пахли аж до сусідів”, – каже “нонна” з Одесси Алла Крещук.
Котлети від української господині
На запах Аллиних котлет із іншої кухні приходить італійська нонна Аделіна.
“Смачно. Вона гарний кухар. Сильний смак і запах, зразу відчувається”, – каже італійська бабуся Аделіна.
На кухні з Аллою працює Мілдред. Вона прийшла на безкоштовний майстер-клас, який “нонни” дають паралельно із роботою.
Пуерторіканка за походженням, Мілдред намагається відтворити форму вареників Алли. Перші спроби видаються не надто вдалими. “Виглядає, що це легко. А воно – ні”, – ділиться враженнями Аделіна.
“Вони вийшли із пуерто-ріканським акцентом, мої равіолі-вареники виглядають як маленькі емпанади. Але оскільки Алла приготувала всю начинку, має бути смачно. Просто виглядає трохи інакше”, – каже Мілдред Перез.
Аби встигнути наварити вареників на усіх охочих, впоратися пані Аллі береться професійний помічник. Йому українська господиня довіряє розкатувати тісто.
“Це дуже приємно, коли ти далеко від своєї країни рідної, і тут ти маєш можливість приготувати українську страву. Це дуже, дуже приємно”, – каже пані Алла.
Ціна за порцію українських вареників с картоплею, які в меню називають “равіолі”, – 20 доларів. Стільки ж просять за котлети з пюре і салатом з редькою. Звичні для Нью-Йорка ціни українцеві здалися б завищеними, тим паче всі страви — прості, а інгредієнти — недорогі.
Вареники від української господині пані Алли
“Я не зацікавлений у вишуканій кулінарії. Мені найбільше подобаються страви, які вигадали через бідність. Бо мені здається, що саме ті прості страви, вони – справжні. Хтось мені колись сказав, що все складне колись було простим”, – каже власник ресторану.
Економити Джо навчила мама, яка жила за часів Великої депресії. Нині вона, поруч із чоловіком, ніби стежить за сином із старої фотокартки. Щоранку Джо ставить біля знімків келих вина і запалює свічку. На гроші, які залишила мама, Скаравелла відкрив ресторан і назвав її іменем.
“Вона б мене убила, якби дізналася, що я витратив гроші, які вона заробила важкою працею, на такий нестабільний бізнес. Здається, 85% ресторанів закривають у перші шість місяців роботи. І це справді дуже складний бізнес. Можливо зараз вона б змінила свою думку”, – каже Джо.
Пані Алла у цьому не сумнівається. Вона у США — новенька, і адаптація далася їй надзвичайно складно. Втім робота в Енотеці — попри слабку англійську та іноземне походження — змусила її повірити у власні сили.
“Я в захваті, я в захваті, що саме Джо придумав таку ідею для жінок такого віку, як ми, коли хочеться ще щось робити, і є бажання, і хочеться іще жити і познавати… У мене наче крила виросли ззаду”, – каже українська господина пані Алла.
Окрім того, розповідає Джо, йому вдалося втілити й іншу задумку. “Коли я проходжуся рестораном, до мене долітають уривки розмов, які точаться за столами. І я помітив, що майже за кожним столом говорять про своїх мам, бабусь. Здається, що люди подумки переносяться у минуле і поринають у спогади. І це багато в чому було рушійною силою для відкриття цього ресторану”, – каже власник ресторану.
Менше ніж за рік про ресторан заговорили в усьому світі. Ідея, що за кілька десятків доларів можна знову перенестися в дитинство, де все здавалося кращим і смачнішим, виявилася універсально привабливою.
