Синя куртка, чорна шапка, замерзлі руки і відчужений погляд.
Таким був Ігор Брановицький на останньому відео бойовиків, знятому 21 січня 2015 року на руїнах нового термінального комплексу Донецького аеропорту. Всю ніч перед зустріччю з ворогом Ігор перемотував рани пораненим товаришам, давав закурити їх останню в житті сигарету, тримав їх за руки, коли вони видавали останній подих. Заспокоював їх, коли вони просили пристрелити їх, страждаючи від болю.
У ту ніч, після другого підриву терміналу поранених було дев’ять. Вранці половина померла. Ігор же після підриву отримав лише осколок в бронежилет і контузію. Він повинен був жити. Але вийшло по-іншому.
Бойовики «Спарти» зайшли в те, що залишилося від терміналу, полонили Ігоря і ще пару хлопців, повели їх в «КаМаЗ» і відвезли до Донецька. Ігор ще не знав, що ця поїздка остання і йому залишалося жити всього лише сім годин. Їх привезли в підвал якогось приміщення, почали допитувати. Там Ігор сказав, що він кулеметник і прийшов воювати за СВОЮ країну. Таким пощади у ворога не знайшлося.
Його били кілька годин. Ногами, арматурою, змушували ставати на коліна. А коли він відмовлявся, стріляли з травматичного пістолета по ногах. Кулі так і залишилися в тілі, коли мати його отримала в кінці березня . Коли тіло Ігоря Брановицького перетворилося просто в криваву масу, «полегшити» його страждання прийшов «Моторола». Він вистрілив Ігорю в голову.
Що тут говорити про якусь Женевську конвенцію, в якій наказано поводження з військовополоненими. На цих дикунів, які так вчинили з Ігорем, це не поширюється. Їм не знайоме поняття Честі.
Згадайте Ігоря Брановицького в ці дні. Дні кінця Донецького аеропорту 15.01-21.01
Згадайте про солдата 90 батальйону, 81 окремої аеромобільної бригади, який віддав своє життя за слова «Я воюю за СВОЮ землю»!
Людмила Чайка.
Джерело: enigma.club
