Через терни до зірок, через біль і сльози – до п’єдесталу в Ріо. Про успіх всупереч, про те, що відбувається, коли збуваються мрії, відверто розповіла бронзова чемпіонка Олімпійських ігор з художньої гімнастики Ганна Різатдінова.
Що відбувається, коли збулася мрія, і олімпійська медаль вже в руках?
Це дуже складний момент. У багатьох спортсменів на цьому грунті навіть трапляються депресії. Ти з 5 років віддаєшся своїй справi, в житті немає нічого крім спорту, адже він вимагає повної віддачі і самопожертви. Ти повинен захистити себе від друзів, від рідних, відмовитися від вихідних і відпусток. І коли спорт закінчується, ти ставиш собі питання «А в чому тепер мій сенс життя?». Таке питання стало і переді мною. Мрія здійснилася. Куди йти далі? Мені пощастило, і відхід зі спорту плавно перейшов в щасливе сімейне життя. Я повністю занурилася в новий для себе світ. Адже для нас, спортсменів, багато самих звичайних речей довгий час просто не доступні, ми їх навіть не знаємо. Я багато їздила по світу і раніше, але крім аеропорту, готелю і залу нічого не бачила. Я почала подорожувати, зустрічатися з друзями, багато спілкуватися з батьками. Якщо раніше я читала тільки спортивну літературу, то тепер я читаю книги про сімейні стосунки, виховання дітей. Я можу сказати, що після відходу зі спорту я почала нове життя з чистого аркуша.
Що ви відчували, коли стояли на п’єдесталі на Олімпійських іграх?
Мені до кінця не вірилося, що я на ньому стою! Але коли заграв наш гімн і повільно почали піднімати прапор України, я нарешті усвідомила, що медаль – моя. У нас красивий гімн, і коли його включають, він бере за душу навіть тих, хто не знає мови. Я навіть передати не можу своїх відчуттів, це потрібно тільки пережити! Тільки заради цього варто йти на всі жертви, віддавати своїх дітей в спорт. Це така гордість за країну, за себе, за те, що Україна краща у всьому світі, і зараз все це бачать.
Як впоратися з хвилюванням перед виступами?
На першій моїй Олімпіаді в Лондоні я ще не вміла цього робити. А ось під час Олімпіади в Ріо я дуже серйозно і усвідомлено підійшла до моральної підготовки. Я прочитала багато літератури, переглянула багато фільмів про спорт. Мені було цікаво, як налаштовувалися перед змаганнями Новак Джокович, Девід Уїльямс. Я прочитала приголомшливу книгу, яка називається «Ментальний атлет». У ній описано, як психолог готував спортсменів до найпрестижніших змагань, я почала займатися по цій книзі. На жаль, в нашій країні абсолютно не розвинена спортивна психологія. У нас взагалі немає поняття, що таке «психолог в команді». Добре, якщо є лікар і масажист. Але впоратися морально може абсолютно не кожен. Той, хто здолає свій страх перед змаганнями, має набагато більше шансів на успішний виступ. Адже як тільки заїжджаєш на територію Олімпійського селища і бачиш Олімпійські кільця, страх тебе просто сковує по руках і ногах. Я себе дуже заспокоювала, казала собі, що під час підготовки виклалася на всі 100%. Це складний процес, але в Ріо у мене це вийшло.
Згадайте свiй перший «великий» виступ, з якого почалася Ваша спортивна кар’єра і шлях до Олімпійських ігор в Ріо.
Це був виступ на Кубку Дерюгіної. Як тенісисти мріють про турніри Великого шолома, про Вімблдон, так кожна гімнастка з дитинства мріє про виступ на Кубку Дерюгіної. Я сама з Криму, і ще тренуючись в Сімферополі, я уявляла себе на килимі величезного Палацу Спорту, як на мене зовсім крихітну дивиться весь світ. (Посміхається). І моя мрія збулася – я не тільки добре виступила, мене помітила сама Дерюгіна. Тоді відібрали 10 кращих юніорів.
Ви прийняли дуже несподіване рішення відразу після перемоги в Ріо, чому?
Термін кар’єри гімнастки особливо короткий. Ми починаємо дуже рано. Якщо я починала в 5 років, то зараз на гімнастику призводять трирічних діток. Коли я виступала в Ріо, мені було 23 і я була самою дорослою, зі мною виступали дівчатка, яким було максимум 20 років. Я вважаю, що зі спорту потрібно йти на піку своєї форми, з розумінням і усвідомленістю. Коли ти зробив абсолютно все. Я пішла зі спорту з повним розумінням того, що я досягла максимуму. Мені до цих пір пишуть фанати в соціальних мережах «Повернись! На Олімпіаді ти була б найкраща!». Найбільш болісно, напевно, відреагувала Ірина Іванівна Дерюгіна. Але мій шлях пройшла тільки я. І тільки я розумію, чого мені це коштувало. Я дуже хотіла, щоб фанати запам’ятали мене на піку моєї форми. У Ріо був мій пік. І коли все закінчилося, я сказала собі, що тепер можу піти з чистою совістю.
Якби не спортивна кар’єра – ким би Ви стали?
Свого часу, коли я була ще в дитячому садку, мене запрошували в Маріїнський театр в Санкт-Петербург. Звичайно ж, я тоді дуже загорілася, але батьки побоялися відпускати мене в іншу країну. З балетом не склалося, але мені дуже подобалися танці. Тому я і вибрала художню гімнастику, адже це вид спорту, в якому можна танцювати. Я люблю змагальний дух і люблю виділятися. Виділятися не в плані яскравого одягу або макіяжу, а в плані своїх досягнень. Я вважаю, що красива жінка – це в першу чергу самореалізуватися жінка. Тому в будь-якому випадку я вибрала б спортивну кар’єру, навіть якщо б це була не гімнастика.
Поділіться секретом, як стати самореалізуватися і успішною?
Велике бажання – ось мій перший секрет. Рецепт мого успіху був не в таланті в плані даних від природи. Є діти, яких приводять в зал і по ним відразу видно – це майбутня спортивна зірка, адже у неї від природи є і гнучкість і розтяжка. У мене нічого з цього не було. Мені ніхто не пророкував успіх, я не виділялася з групи. Я була звичайною дівчинкою з коротенькими і злегка товстенькими ніжками. І ще – моя риса характеру – працьовитість. Я вдячна батькам, які з дитинства вселяли мені, що без праці ти нічого в житті не досягнеш. З цією думкою я прийшла в збірну. Якби у мене не було цієї якості – я б нічого не досягла. Розтяжка, гнучкість, пластика – все, що у мене є і що дало мені бронзу в Ріо – це результат моєї роботи над собою. Я так хотіла бути кращою! Спочатку я мріяла потрапити в збірну, потім мріяла стати кращою в збірній, а потім – кращої в світі. Я постійно ставила перед собою великі цілі. Думаю, я напишу про це книгу – про те, що ніколи не можна здаватися.
Які Ваші подальші плани?
Останні 17 років життя я повністю віддала спорту. На даний момент я насолоджуюся життям. Всі пріоритети крутяться навколо сімейного життя. Я мрію виховати зі свого сина справжнього чоловіка. Що стосується роботи, то мені пощастило, адже в моєму виді спорту дуже розвинені майстер-класи по всьому світу. Я вже провела такі заходи в Мексиці, у Франції, Італії, Іспанії. Восени лечу до Японії, а березень наступного року вже заброньовано для майстер-класів в Чикаго, запрошують в Чилі – я поки думаю. Як правило, це 2-3 дні, тренування по 8 годин на день. Я отримую колосальне задоволення від роботи з дітьми! У той же час ці майстер-класи допомагають залишатися в тонусі і в улюбленій справі.
Ви бачили кращі спортивні комплекси світу, чого не вистачає українському спорту?
Я так хочу, щоб в Україні спорт став культом! У нас чудові тренери, талановиті спортсмени, які справжні патріоти своєї країни і своєї справи. Які завойовують медалі не завдяки, а всупереч усьому. Хочеться достукатися до наших чиновників, щоб вони зрозуміли, що спорт – це престиж країни. Адже коли на змаганнях світового рівня піднімається наш прапор і грає гімн України – що може бути прекрасніше цього ?! Мистецтво – і спорт – ті два чинники, які найбільше об’єднують. Це справжнє обличчя держави і хочеться, щоб ставлення до спортсменів було на такому ж рівні. Хочеться більше підтримки, більше уваги і розвитку. При чому, починаючи ще з дитячого спорту – дитячих майданчиків, кортів і т.д. Щоб було більше спортивних програм по телевізору, щоб діти дивилися, і потім могли сказати батькам «Я теж так хочу!».
Як Ви плануєте відзначати День Незалежності України?
Кожен раз я відзначала День Незалежності в залі. Так само, як і 8е березня, Дні народження і Новий рік. Тепер я можу дозволити собі розкіш провести це свято в колі сім’ї.
Стиль: FOBERINI
Автор бренду: Iрина Лимаренко
Фото: Денис Груба
Продюсер: Катерина Земляна
Джерело: VOGUE.UA
