Ukrainian Village Fest-2017
А в серці тільки ти, єдиний мій, коханий рідний краю!
Л. Українка
Чи можна в танці передати душу народу, силу та неймовірну майстерність козаків, одухотвореність, проворність та дивовижну грацію жінок?
Коли на сцені виступав знаменитий на весь світ український ансамбль “Громовиця”, ми усі, як заворожені, вкотре насолоджувалися цим неймовірним, магічним дійством. Усе разом – українська музика, відточені, неймовірно складні рухи професійних танцюристів, яскраві костюми – настільки глибоко проникало в душу, що від надмірності почуттів просто мурашки повзали під шкірою.
“Громовиця” виступала 9 і 10 вересня на сцені одного з найулюбленіших фестивалів української діаспори Чикаго “Ukrainian Village Fest”. Організатором фестивалю стала парафія української греко-католицької церкви святих Володимира і Ольги в Чикаго, яка проводить його з 2002 року.
Два дні захоплюючих виступів дорослих і дитячих мистецьких колективів, зустрічей, подарунків, смачних українських страв перевершили усілякі сподівання. Чудова сонячна погода, грандіозна концертна програма, смачні вареники, деруни, голубці, реберця на грилі, ковбаски та шашлики, справжнє львівське пиво та десятки різноманітних бізнесів, як магнітом, притягнули в Українську Околицю Чикаго тисячі наших земляків.
Що найбільше подобається мені в українських фестивалях діаспори?
Звичайно, наші люди! Цілими родинами – у вишиванках-віночках-коралях-запасках – приходять вони на українські свята, щоб поспілкуватися, відпочити і отримати справжню насолоду від рідного слова, танцю та пісні. Навіть американці приходять сюди цілими родинами, щоб хоча на мить з головою поринути в атмосферу української культури й українського свята.
Злітали у небо українські пісні, кружляли у танці діти, розбурхувала почуття сумна мелодія “Черемшини”. Головний спонсор фестивалю – Кредитівка “Самопоміч” – віддала щасливцям виграний у лотерею величезний телевізор. До пізньої ночі не стихали музика, танці та веселий сміх.
І я подумала, що ми насправді повинні бути вдячні організаторам українських фестивалів, в першу чергу – нашим українським парафіям і політичним організаціям, які неймовірними зусиллями, витрачаючи масу часу і задіюючи сотні волонтерів, збирають нас разом.
Щоб ми могли ще раз відчути нашу єдність, силу і красу нашої української культури.
Щоб ще раз переконалися, як розквітає мистецьке, духовне, громадське й патріотичне життя громади при наявності ініціативи, наполегливої і тривалої праці першопрохідців.
Я мрію, щоб ми усі, хто причисляє себе до товариства під назвою “українська діаспора”, об’єдналися, відчули себе однією родиною.
Коли у неділю ввечері, 10 вересня, наша “Громовиця” завершала мистецьку програму фестивалю, недалеко від сцени я побачила жінку у красивій вишитій сорочці, яка, не відриваючи очей, спостерігала за танцюристами. В її очах блищали сльози. Це було дуже зворушливо.
Україна – не хтось і десь. Ми теж Україна!
