Є щось магічне в фольклорних фестивалях, які проводяться за кордоном. Люди стікаються сюди, як струмочки до великої ріки, щоб з головою поринути в різноманіття культур і ще раз захоплено насолодитися прекрасними танцями, музикою, піснями та мистецтвом народів світу.
Як свідчать представники української діаспори Канади, які через ряд суб’єктивних та об’єктивних причин опинились за межами України, вони організовували українські фестивалі не тільки намагаючись зберегти рідну мову та культуру, а й щоб розвивати їх, вносячи свою частку в розвиток культури країни, котра стала другою батьківщиною для них та їхніх нащадків.
З 6 по 9 липня 2017 року в провінції Манітоба в котрий раз з великим успіхом пройшов фольклорний фестиваль «Вінніпег-2017». Вперше він був організований ще в 1974 році в провінційному парку Birds Hill на території Treaty 1 (землях канадських метисів), як одноразове свято з нагоди 100-річного ювілею з Дня заснування Вінніпегу. Старожили пам’ятають його як грандіозний безкоштовний фестиваль, який за три дні зібрав понад 22 тисячі осіб.
З того часу було засновано організаційний комітет, який за 43 роки не тільки заклав важливі коріння щорічного фольклорного фестивалю Вінніпега, але й перетворився в благодійну, неприбуткову мистецьку організацію, яка організовує десятки концертів і заходів протягом року, а також підтримує етнічні спільноти за допомогою освітніх та інформаційний програм.
Відвідуваність цього літнього фестивалю щорічно перевищує 60 тисяч осіб і включає туристів та виконавців з усієї Північної Америки. У організаторів фестивалю нараховується близько 2800 відданих добровольців, які щорічно витрачають понад 60 тисяч годин, щоб створити диво – народне свято Вінніпега.
Я не міг пропустити таку подію. І мушу заявити вам, що це було щось більше, ніж фольклорний фестиваль.
Це було свято канадських громад і культурно-мистецький “саміт”!
Тут було щось для кожного і на усі смаки: інді-рок, електронна, в стилі “кантрі”, з кельтським корінням, джазова музика, та американський блюз. Багато хто з більш ніж 75-ти виконавців виступали в провінції Манітоба в перший раз.
Проте, найбільше канадські українці чекали виступ групи «Да́хаБра́ха» — українського музичного етно-гурту, організатором і художнім керівником якого є Владислав Троїцький. Назва гурту, за словами його учасників, складена зі староукраїнських слів «давати» та «брати».
«Да́хаБра́ха» виступала в п’ятницю ввечорі, 7 липня, зібравши навколо сцени близько тисячі людей. Над Вінніпегом злітали у небо українські народні пісні, що були записані учасниками гурту у фольклорних експедиціях у різних регіонах України. Їхні пісні унікальні і неповторні – виконувані в автентичній манері, вони поєднуються зі звучанням широкого ряду інструментів із різних куточків світу, своєрідна гра в різні музичні жанри: мінімалізм, хіп-хоп, соул, блюз. Українські фани прийшли підтримати своїх улюбленців з жовто-блакитними прапорами. Розходились далеко за північ, наповнені по вінця рідними мотивами.
Денні мистецькі майстерні та художники стали справжнім “відкриттям” фольклорного фестивалю “Вінніпег-2017”. Їх чудові роботи гармонійно поєднувались з вечірніми музичними виступами та відображали культурне надбання канадських етнічних громад. Одна з виставок, яка привернула мою увагу, носила назву “Prairie Outdoor Exhibition” і являла собою відкриту художню галерею по всій території фестивалю.
Поряд з унікальними концертними виступами знаменитостей, на фестивалі був організований “Сімейний простір” з іграми, ремеслами, читанням, дитячим живописом, ляльками та сцени для дитячої музики – Chickadee Big Top, а також місце для дитячих розваг.
Перші фестивалі як в США, так і Канаді, були здебільшого заходи мистецько-розважального характеру, що зводилися до наповнення своїх програм музично-пісенними, танцювальними та іншими народними культурно-мистецькими заходами. Попри це, всі вони виконували одне важливе на той час завдання – представлення широкому загалу найкращих культурно-мистецьких здобутків та традицій народів, що проживали на території цих країн. У наш час фольклорні фестивалі – багатопланове, багатогранне за змістом художньо-мистецьких заходів та масове за кількістю учасників дійство. У них чільне місце займають народні традиції, звичаї, інші культурно-побутові елементи.
Найбільше мене радує в таких фольклорних фестивалях, що на них завжди гідно представлено культуру нашої України – яскравої квітки серед пахучого зілля інших народів. Минають роки, змінюються покоління, а наша мова, наша пісня і наше мистецтво продовжують жити в серцях діаспорян.
“Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова. Ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування” (Панас Мирний).
