Ім’я фотомитця Миколи Сеньковського було відоме у міжвоєнній Галичині та далеко поза її межами завдяки його унікальним світлинам та листівкам гуцульської тематики. Цікавий той факт, що наддніпрянець зумів створити неперевершені фотообрази Гуцульщини, які у вигляді поштових листівок розповсюджувалися всією Європою.
Саме Сеньковський є автором історичної фотографії, яку у народі називають «Чукутиха з люлькою», що здобула 1931 р. гран-прі на Міжнародній європейській фотовиставці у Парижі. Того ж року він виконав першу фотометричну панораму Чорногірського хребта, зняту з гори Кострич, триметрова копія якої експонується в Музеї-садибі Михайла Грушевського у селі Криворівні.
Народився 1893 р. у містечку Пирятині на Полтавщині у родині колезького правника, родового шляхтича Івана Сеньковського. У Санкт-Петербурзі закінчив кадетський корпус і здобув спеціальність «фотограмметрія». У роки Першої світової війни працював фотографом у російському війську і тоді вперше побував у Карпатах.
Після поразки українських національно-визвольних змагань на початку 1920-х рр. емігрував до Галичини. Оселився у с. Жаб’є (тепер смт Верховина Івано-Франківської обл.), де познайомився із місцевою вчителькою Євгенією Поліщук (була родом із Тернопільщини, закінчила Коломийську учительську семінарію) – невдовзі молодята побралися.
1924 р. М. Сеньковський відкрив у Косові, а пізніше в Коломиї магазин радіо- і фототехніки та фотомайстерню. Почав знімати те, що його оточувало і вражало – гуцульський колорит. У пошуку нових образів і типажів багато мандрував Гуцульщиною – бував у таких містечках та селах, як Ворохта, Город, Делятин, Дора, Жаб’є, Кути, Микуличин, Татарів, Яворів, Яремче.
Фотографа цікавило все, чим займалися гуцули, зокрема і рибальство – очевидно, що й сам любив порибалити.
Із започаткуванням у Львові Українського фотографічного товариства М. Сеньковський став його членом – брав участь у першій виставці української аматорської фотографії 1930 р. Його роботою «Гуцулка» оформлено обкладинку каталогу виставки.
У вересні 1939 р. М. Сеньківський виїхав на захід разом із польськими офіцерами. Подальша його доля невідома – існує припущення, що міг бути ув’язненим і загинув. Є також непідтверджені відомості, що нібито М. Сеньковський жив у Лондоні і там похований.
Дружина фотографа, Євгенія Сеньковська, залишилася у Львові, вступила до лав УПА, 1945 р. була заарештована органами НКВС, однак їй вдалося втекти з ув’язнення. Згодом під час перетину румунського кордону була затримана вдруге, звільнитися не вдалося – її привезли до Львова, де вона загинула 1947 р. Син, Юрій Сеньковський (1931–2016), вчений-геолог, член-кореспондент НАН України, жив і працював у Львові.
Нове життя у давні образи фотомитця вдихнув відомий львівський поет Ігор Калинець, зініціювавши відкриття у Музеї етнографії та художнього промислу у травні 1996 р. виставки «Гуцульщина у світлинах Миколи Сеньковського (1920–1930 рр.)». І ось цьогоріч, через двадцять років після першої виставки карпатського фотографа, у київському видавництві «Артбук» світ побачив ошатний фотоальбом «Микола Сеньковський. Карпатські листівки 1925–1932».
Миколу Сеньковського справедливо називають фотолітописцем Гуцульщини – він є автором декількох тисяч документальних та художніх світлин. Об’єктив його камери зафіксував неперевершені гірські краєвиди, пам’ятки природи і культури, антропологічні типи гуцулів, їх ритуали, обряди, побут, дерев’яну народну архітектуру та вироби народного мистецтва.
Дзвінка ВОРОБКАЛО
