Євген Клопотенко,
шеф-кухар, ресторатор, громадський активіст
Майже два роки тому мені вдалося внести борщ до Національного переліку культурної спадщини України. З того часу у деяких людей моє ім’я асоціюється з борщем, бо я продовжую розвивати цю тему. Хтось від цього у захваті і згадує мене у всіх пов’язаних ситуаціях. Хтось щиро не розуміє навіщо то все відбувається і обурюється. Факт у тому, що борщу зараз багато у інформаційному полі. І я хочу пояснити, навіщо це потрібно та, власне, продовжити дискурс.
Але спочатку поговорімо про досвід інших націй. Італійці люблять, цінують і захищають свою пасту, а також через закони контролюють якість виробу. До прикладу, у 1995 році у Римі відбувався Світовий Паста Конгрес. Вже уявляю реакцію на пропозицію провести, наприклад, Борщовий Конгрес – напевно, мене б записали до божевільних. У Парижі щороку відбувається конкурс, де визначають найкращого багету року, в якому змагаються пекарі з усієї столиці, а багети переможця весь наступний рік подають під час офіційних заходів у Єлисейському палаці. Грузія у 2020 році започаткувала День хачапурі.
А тепер про борщ і його значення для України. Для нас це більше, ніж просто їжа. Борщ уособлює традиції, які передаються у межах сім’ї, а також між різними сім’ями, громадами, регіонами, борщ люблять в усіх куточках країни, він може об’єднати опонентів за найрізноманітнішими переконаннями. Одним словом, борщ – це важливий елемент української культури. Не дарма українці, розкидані по світу через розпочату росією війну, готують саме його.
Проте тут виникає дилема – любимо, але водночас начебто цураємося. Часто до війни ініціативи щодо борщу відразу таврувалися як прояв шароварщини, чогось банального, примітивно-сільського і явно застарілого, що не відповідає сучасним трендам культури тощо. І допоки ми дискутували у фейсбук-баталіях, як правильно і що треба робити, у глобальному вимірі борщ здебільшого вважали і вважають далі стравою російської кухні. Російські ресторани спокійно вписують борщ у меню і подають як “исконно русское блюдо”. Хоча для нас є очевидним, борщ є українським. Але ми його тихо готуємо вдома і мовчимо. Щоб усвідомити масштаби – можна перейти у соцмережах за хештегом #борщ. Більшість публікацій – російські. Логічно, що це створює ілюзію про те, що борщ є російською стравою. Перемогти цю історію можна лише за допомогою інформаційної переваги. Тобто треба постійно заповнювати простір повідомленнями, що борщ – український. Говорити про борщ багато, аби витіснити з інформаційного простору цю фальсифікацію з боку москви.
Вкрай важливо – не соромитися, адже це нормально звеличувати страву, що є складовою ідентичності твоєї нації. Звісно, усім українцям приємно, коли CNN зараховує борщ до топ-20 найкращих супів світу, чи коли ЮНЕСКО, сподіваюся, включить цю страву до свого списку нематеріальної культурної спадщини. Але насамперед треба розуміти: ми все робимо, чи йдеться про борщ, чи про реформи у країні, заради себе. Щоб бути щасливою нацією й пишатися тим, що ми – українці. Вміння цінувати свою спадщину, історію та культуру і є частиною цього процесу
