19 грудня – Святого Миколая Чудотворця

Святий Миколай приходив уночі.

Я знала про це мабуть з того часу, як почала говорити. Старий чарівник з довгою білою бородою і добрими очима приходив з лісу з мішком подарунків, які роздавав усім дітям світу.

Чемним дітям.

Ми з сестрою нетерпляче чекали цього дня, стаючи у міру його наближення все слухнянішими і стривоженішими (а якщо цього року Миколай обмине нашу хату?!), і випробовуючи на міцність мамині нерви безперервними запитаннями “а скільки зосталося днів?”.

18 грудня з самого ранку у хаті було чисто й незвично спокійно. “Як святі хату перелетіли”, тішилася мама. З кухні струменів смачний запах печеного тіста (мабуть рогалики з ружею, пампухи або коржики у вигляді зірочок), а ми з сестрою тихенько сиділи у вітальні й обдумували, що цього року може принести нам у подарунок святий Миколай. Може нову велику ляльку, як у Галинки з сусіднього дому? Книжки з малюнками? Мандаринки? Велику плитку шоколаду “Оленка”? Мармелядових зайців?

Хотілося усього, багато, й найкращого.

Вночі ми раз у раз неспокійно прокидалися, мацаючи руками у всі боки під подушкою і, не знайшовши нічого, зморено засинали.

Ще не приходив…

Вранці, ще добре не прокинувшись, ми пірнали під подушку і одразу витягали все, що там було “на світ Божий”, як казала мама. Зазвичай, святий Миколай не приносив нам дорогих подарунків, однак радіти завжди було чому:  пахучим солодким мандаринкам, яскравим торбиночкам з цукерками, пряникам, кольоровим олівцям чи зошитам для малювання.

Ото була радість!

В цей день ми приносили трохи цукерок й мандаринок до школи, й на перервах збуджено обмінювались враженнями про подарунки й вигаданими історіями на кшталт “чула вранці, як хтось ходив по кімнаті”, “а у нас хтось тихо стукав у двері”, “а наш пес цілісіньку ніч гавкав, як скажений”.

В неділю ми їхали до баби й діда в село, знаючи, що й там будуть подарунки – з якихось невідомих для нас причин (чи ми були АЖ ТАКИМИ чемними?) святий Миколай залишав їх і в бабиній хаті, найчастіше на бамбетлі біля столу.

Баба Юстина любила День Святого Миколая. Зранку вона йшла до церкви, а вдома молилась до ікони Святого Миколая Чудотворця  –  суворого й зовсім не страшного чоловіка з білою бородою – і просила здоров’я для усієї родини. Баба розповідала нам історії про Миколая, його милосердя й благі справи, його безмежну опіку над сиротами й бідними вдовами. Вона щиро вірила: якщо просити в молитві у святого Миколая захисту, він обов’язково почує і допоможе.

Дідо, прийшовши цього дня із церкви, брав миску зі свяченою водою, паляницю з грудочкою солі, квача з різного зілля, і кропив господу, худобу та збіжжя, примовляючи: “Святий Миколаю, помилуй та сохрани нас від усякого лиха!”.

“Бабо”, – колись запитала я її. – “А що тобі приносив святий Миколай, коли ти була маленькою?”.  Вона тихо засміялася і в її очах промайнула туга за тими часами. А тоді починала розповідати.

У ті часи Миколай приносив яблука, горіхи, “миколайчики”, розмальовані білою застиглою поливою (тепер кажуть глазур’ю) або когутиків на паличці (льодяників). На Різдво ялинку прикрашали горіхами й саморобними прикрасами. А на самому вершечку височів білий янгол з порцеляновим личком та “справжніми” крилами з пір’я, якого бабин тато одного разу привіз з міста й за якого тоді добряче дістав “на горіхи” від бабиної мами. Увесь рік янгол зберігався в спеціальній коробці схований у креденці, і дітям, під страхом найстрашнішої кари, було заборонено до нього торкатися.

Коли баба була маленькою дівчинкою (хто б міг повірити, дивлячись на бабині спрацьовані руки, сиве волосся під хусткою й маленькі глибокі зморщечки над верхньою губою?), то кучугури снігу намітало аж під стріху. Вона з братом вилазила на самий вершечок, і вони з’їжджали звідти на саморобних гринджолах (санках). Баба пам’ятала, як на різдвяні свята її тато прикрашав коней дзвіночками й стрічками, у великі сани настеляв сіна, покривав його святковим килимком і віз усю сім’ю до сусіднього села до своєї сестри, цьоці Зосі (най діти щось собі наколядують).

Баба розповідала про вертепи, Маланку, Щедрий вечір, колядників, засівальників та міцні Йорданські морози. Й про те, який гарний кожушок і чоботи “справив” їй тато, коли вона почала ходити до школи…

 

***

Як давно це було… Коли ми були малими, тато теж приносив ялинку, яка пахла лісом. Але ми прикрашали її вже справжніми блискучими іграшками, цукерками й “дощиком”, а на вершечок тато чіпляв срібну зірку (янголи, мабуть, до нашої сторони не долітали). Ввечері тато вмикав різнокольорові гірлянди на ялинці і обличчя дорослих ставали веселішими в передчутті новорічних свят.

Як давно це було… За повсякденними справами ми забуваємо про свої дитячі мрії. Про те, як уміли радіти маленьким простим подарункам, маминим коржикам, бабиним завиванцям, дідовим саморобним санчатам і ялинці з лісу. Ми забуваємо, що на свята в хаті було стільки їжі, що можна було нагодувати кожного колядника і засівальника. Про традицію жертвувати перед святами “на бідних і вдів”.

Стаючи дорослими, ми застрягаєм в трясовині щоденних клопотів, втрачених сподівань, нездійсненних мрій та нереалізованих ідей. Наші серця стають холодними від проблем і ми забуваємо, як це прекрасно творити добро.

Ми перестаємо випромінювати світло і тепло.

Ми перестаємо помічати, що десь плачуть діти.

На початку минулого століття, діти писали листи не до Миколая, а до митрополита Андрея Шептицького, і часто це були діти-сироти. У Галичині внаслідок Першої світової війни та інших воєнних дій до 1920 року налічувалося 20 тисяч дітей-сиріт, і більшість з них отримували подарунки від митрополита. У 1921 році митрополит Андрей Шептицький написав лист до Папи Венедикта XV та ієрархії США та Канади з проханням про допомогу сиротам. УГКЦ організувала 20 сиротинців для дітей, що втратили батьків.

Сьогодні в Україні йде війна. Щодня смерть забирає наших найкращих синів і дочок, залишаючи дітей-сиріт та невтішних вдів. Згадаймо добрі традиції наших бабів-дідів й цими різдвяними святами зігріємо увагою, подарунком і любов’ю бодай одну родину.

Нехай Святий Миколай прийде в кожну оселю.

Нехай засвітяться радістю личка усіх дітей.

Нехай Миколай Чудотворець принесе МИР на нашу українську землю.

December 2019