25 травня – День вбивства Симона Петлюри

25 травня – День вбивства Симона Петлюри

У вівторок 25-го травня 1926-го року на вулиці Расіна ( Rue Racine) пролунало сім пострілів, від яких упав на брук Головний Отаман Військ Української Народної Республіки – Симон Петлюра. Про це пише Голос свободи radio.

Симона Петлюру відвезли до лікарні Шаріте, теперішня українська католицька церква Св. Володимира, де він помер у годині 14.40, не прийшовши до пам’яті, маючи 47 років. Похорон Головного Отамана відбувся в неділю 30-го травня 1926-го року з Румунської Православної Церкви в Парижі. Похоронні відправи тривали від 14 до 17-ої години. Похований Симон Петлюра на цвинтарі Монпарнас (Cimetiere Montparnasse – Boulevard Edgar Quinet & Rue Emile Richard )

Затриманий 40 – літний убивця назвав себе Шльома Шварцбардом – по професії годинникар. На допиті він заявив поліції, що він убив Симона Петлюру, бажаючи помститися за жидівські погроми в Україні в 1919-1920 рр. Він по злодійськи із за рогу бульвару Ст. Мішель (St. Michel) стріляв у не озброєного Головного Отамана. 8-ма куля не вийшла, бо гільза від 7-ої кулі застрягла. Убивство Симона Петлюри було хитро розробленим пляном большевиків. Як пише у своїй праці професор Яковлєв, в 1925-му році до Парижу приїхав був совєтський агент М. Володін, фактичний інспіратор та організатор убивства. Він приготував усі деталі з іншими агентами вбивство Петлюри, а Шварцбард виконав це вбивство.

Згодом суд виправдав убивцю. Від перших днів слідства українська громада наголошувала на організації злочину в інтересах і за допомоги більшовицької Москви. Але переконати присяжних та голову суду не вдалося.

Українська емігрантська історіографія ніколи не мала найменшого сумніву щодо мети вбивства, як і того, що воно було заплановане Москвою. С.Єфремов уже наступного після вбивства дня, 26 травня 1926 р., записав у своєму щоденнику: «… тільки большевикам міг заважати цей носій єдиного популярного на Україні і не заплямованого перекинчинцтвом політичного ймення. Навіть тепер, коли у нього не було жадної реальної сили, все ж сама мара цього ймення грізно стояла перед большевиками». 27 жовтня 1926 р., він знову повертається до цієї теми: «…в убийстві бачать керівничу руку, протягнуту звідси (з Москви)». На цей же слід вказувалось у комунікаті комітету з поховання С.Петлюри від 29 травня 1926 р.: «Вороги Українського Народу, окупанти його Країни,

насильники його волі, а не месник жидівської народності на Україні, направили руку вбивці на Симона Петлюру». Подібні комунікати і заяви робили представники українських громад багатьох країн світу.

Однак факт причетності вбивці до більшовицької агентури і до сьогодні знаходить заперечення, тому варто зупинитися на деяких біографічних даних Шварцбарда, що підтверджуються різними джерелами. Народжений у Балті на Україні. Емігрував вперше у 1908 р. Проживав у Відні, Будапешті, Парижі. У вересні 1917 р. на французькому кораблі «Мельбурн» подорожував до Петрограда. Дотримуючись лівих поглядів, вів на кораблі комуністичну агітацію, за що, як стверджують документи французького міністерства військових справ, «був заарештований і переданий російським властям по прибутті до Архангельська». Пізніше, в Петрограді, вступає до червоно-

гвардійського загону і в 1917–1920 рр. перебуває у складі чекістських спецгруп на Україні, очолює єврейський загін кількістю 90 осіб, що підпорядковувався Г.Котовському. У 1920 р. повернувся до Парижа. На суді ж його приналежність до більшовицької системи, що мало би стати важливим аргументом для слідства, була прихована. Недавно віднайдено документи, що підтверджують членство С.Шварцбарда в комуністичному осередку у Парижі, подали Р.Сербин і М.Антонович.

Французький дослідник Себастіян де Гаске на підставі документів Служби Безпеки Франції доводить зв’язок Шварцбарда з Союзом Українських Громадян у Франції, який, як значиться у висновках Служби Безпеки: «Створений, правдоподібно, за намовою українського совєтського уряду у Харкові, який мав би цю організацію утримувати, він насправді має за ціль «большевізувати» українських емігрантів і зібрати тих, що бажають повернутися на свою батьківщину. С.Гаске доводить безпосередню причетність до вбивства члена Союзу Галіпа, на підтвердження наводячи той факт, що 29 липня 1926 р. міністерство Закордонних справ отримало повідомлення про дані німецької розвідки, що «Шварцбард убив Петлюру за вказівкою Галіпа». Серед інших документів він наводить ноту міністерства Закордонних справ, у якій, зокрема, значиться, що «секретар Союзу Дзіковський «достовірно, був разом зі Шварцбардом співучасником у вбивстві Петлюри. Він йшов за Петлюрою і слідкував за ним…». Нота підсумовує, що члени Союзу Українських Громадян у Франції є «підозрілі у большевизмі і їх уважається як совєтських агентів і шпіонів в українській колонії Франції». Названий документ був направлений до Служби Безпеки. Документи доводять, що французькі урядові чинники підозрювали Союз Українських Громадян у Франції в причетності до вбивства Петлюри, однак, щоб не псувати приязних франко-совєтських відносин, навіть у рамках судового слідства не провели допиту лідерів «Союзу» Борщака, Галіпа, Дзіковського, обмежившись їх висилкою з Парижа за «комуністичну пропаганду» та на вимогу преси домоглись відкликання совєтського посла Х.Раковського.