57-й фестиваль у Дофіні, Канада – велич та енергія живого українського дійства

Знову разом! 57-й довгоочікуваний фестиваль у Дофіні, провінція Манітоба, феєрично заполонив вулиці міста та серця тих, хто стужився за українським мистецтвом. Фестиваль, започаткований у 1965 році, пропонує відвідувачам Дофіна – міста, в якому близько 8400 жителів, – неймовірно цікаву спадщину української культури. Адже серед містян багато наших діаспорян у 1950-х роках кількість українців тут зросла так, що в колись населеному англосаксами місті, українці стали переважною більшістю.

З 28 по 31 липня, гості та учасники свята могли проникнутись і насолодитись величчю українсько-канадської культури. Цього року тут панувала фантастична атмосфера. Сотні виконавців у різних народних строях зі всієї України, тисячна публіка від найменшого до найстаршого … в один з вечорів їх навіть не злякала рясна злива з блискавками та громами. Тим паче, що організатори подбали про різні затишні локації та комфорт для тих, хто прийшов на це унікальне дійство.

Віртуальні виступи – новий досвід фестивалю

Вперше за 50 років існування фестивалю його організаторам довелося приймати не просте рішення. Адже попередні два роки вони не могли так гучно і весело провести час, показати таланти нашої нації – у 2020 і 2021 роках святкування скасовали через пандемію COVID-19. Цьогоріч канадський національний український фестиваль в Дофіні тріумфально повернувся.

Президентка фестивалю Кайла Гілліс пригадує: “Була віртуальна програма, яку можна було дивитися онлайн на нашій сторінці YouTube і Facebook. Було сумно бачити, як заходи відклали під час пандемії вперше за понад 50 років. Це було складне рішення, проте безпека відвідувачів і виконавців залишалися головним пріоритетом для нас”.

Очевидно, такі обмеження позначились не лише на видовищності та енергетиці попередніх двох фестивалів, далися взнаки і брак коштів, який спричинила пандемія.

“Ми зазнали фінансового удару, не маючи змоги проводити фестиваль “на живо” протягом двох років, – продовжує ділитись думками Кайла Галліс. – Адже ми є некомерційною організацією, і всі наші кошти надходять від державних грантів або від нашого щорічного фестивалю”.

Проте навіть віртуальні виступи мали потужну реакцію і від глядачів, що спостерігали за ними онлайн, і від виконавців, які надали відео.

Велике бажання живого дійства                                         

Цьогоріч, коли оголосили про проведення Національного українського фестивалю Канади, кількість охочих долучитися вразила організаторів.

“Всі хотіли брати участь. – розповідає Президентка фестивалю Кайла Гілліс. – Групи з охотою надавали нам репертуар, хотіли, щоб люди знали, що вони продовжують працювати. Через обмеження протягом двох років, багато митців – музикантів, співаків, танцівників – просто чекали на цю публіку, яка вміє вболівати і розважатися. У нас вже є артисти, які готові виступити на фестивалі у 2023 році, тому що вони не змогли приїхати цьогоріч”.

Фестиваль у 2022 році анонсували як закритий наполовину, 6 січня на честь Українського Різдва розпочали продаж квитків, а у січні опублікували список розважальних виступів. Організатори навіть хвилювалися, чи вдасться дотриматися усіх норм і вимог та визначених протоколів щодо таких святкувань.

Було велике бажання надихнути якнайбільшу аудиторію, закликали прийти не лише українців. Адже повернення українського фестивалю в Дофіні у форматі “на живо” – це шанс бути “частиною чогось більшого”.

Магічне відчуття свого коріння

Фестиваль, який стартував у п’ятницю, 28 липня, й тривав до неділі, 31-го. Гостям пропонували не обмежуватися лише заходами фестивалю. Навколо міста Дофін є кілька історичних пам’яток, є нові стежки до північних воріт, які межують із місцем проведення дійства.

До слова, ворота фестивалю, як висловився член правління фестивалю Корі Лафонтен, дарували магічне відчуття, яке повертало відвідувачів до їхнього українського коріння. Національні страви, музика та танці допомагали людям відчути себе частиною великої спільноти.

“Ми дуже хочемо, щоб цінували українську культуру і все, що вона пропонує”, – сказав Корі Лафонтен. – “У нас багата історія, і нашим фестивалем ми намагаємося… зробити все, щоб донести це повідомлення”.

Святкування відбувалися у приміщенні та просто неба, людям було комфортно відвідувати усі заходи. А їх тут було чимало.

“Вийдіть і ви побачите, як українці святкують, побачите їхню культуру, їхні танці та їжу. Ми презентуємо своє: плетіння пшениці, наші печі для випікання хліба, писанкарство”, – із захопленням розповідає Гілліс. – “Якщо ви цього не відчули, приходьте, і тоді ви обов’язково повернетесь ще раз”.

Однією з візитівок національного українського фестивалю в Канаді є козацький табір. Гості люблять цю локацію – там розклали велетенське  вогнище,  як завжди смажилось порося, а козаки  пригощали напоями та наїдками. У той час Господиня та Господар (Stephanie Turko та Glen Turko)  57-го фестивалю прогулювались Площею Спадщини серед цікавих скульптур (skulptor John Boxtel).

Яскравий момент фестивалю – конкурс талантів, у якому свої вміння демонструвала молодь з усієї Канади, разом зі своїми однолітками з Сполучених Штатів Америки. Слухаючи ці виступи, можна побачити, як культуру віками передають з покоління в покоління.

Професійні виконавці виходили на сцену протягом чотирьох днів, допоки тривало шоу. До речі, тут є чотири діючі сцени. І щороку фестиваль пропонує щось нове, наприклад, залучаючи щоразу нові танцювальні групи.

Цього року українська танцювальна асоціація “Веселка” з Едмонтона відкривала свято на Національному українському фестивалі Канади в Дофіні (Челсі Кемп/CBC). Відбувалися дитячі концерти танцювальних гуртів “Братства”, “Дружба”, “Вітрівка”, “Рушничок”, “Веснянка”, “Єдність”, “Зірка” та інших учасників.

Жива культура українського народу

Канадська українка у третьому поколінні Кетрін Кузик танцювала з вінніпезьким ансамблем українського танцю “Русалка”. Цього року вона вперше виступила на головній сцені фестивалю після 25 років відвідування шоу. За її словами, танцювати та відчувати енергію глядачів, а також зв’язок з іншими через гордість за українську культуру – сильний емоційний досвід.

“Це таке чудове середовище з українською музикою, українською культурою, людьми, які так сильно хочуть принести українську спадщину до Канади та зберегти її живою”, – розповідала журналістам Кетрін (Катерина).

Дівчина впевнена, що кожен український танець наповнений сенсом, і цей досвід посилився війною в Україні. І коли вона танцює, то думає про збереження української культури в Канаді, яка охоплює багато поколінь й має велике значення для людей у всьому світі.

Керол Ріплінгер, президент Української Православної Церкви Святого Михаїла Кандіаку, провінція Саскачеван, їхала чотири години, щоб побувати на фестивалі. Вона приїхала із групою понад 30 осіб. Їхній кемпінг, прикрашений на честь України прапорами, стрічками та гігантською квітковою короною, було видно здалеку.

“На фестивалі знайдеться щось для кожного”, – сказала Ріплінгер. – “Якщо ви ніколи цього не відчували, прийдіть і подивіться. Люди доброзичливі, і не обов’язково бути українцем, щоб приїхати сюди і насолодитися. Це… бути частиною чогось більшого, ніж те, що існує, і підтримати Україну”.

Цього року Керол вдруге відвідала фестиваль, і через війну в Україні відчуває себе інакше. За її словами, сумно знати, що відбувається в країні, яка боронить своїх громадяен та свої території від російського окупанта, але її надихнула стійкість новоприбулих українців, витіснених через російське вторгнення.

І нас не злякає війна…

Планування цьогорічного фестивалю в місті на заході Манітоби було унікальним – це був не тільки перший очний фестиваль з 2019 року через скасування пандемії, але й перший з початку вторгнення росії в Україну в лютому.

Організатори продумано планували свято, тому що хотіли віддати належне воєнним діям, які тривають в Україні. Насамперед – об’єднати людей і допомогти родині та друзям поспілкуватися особисто.

Член правління фестивалю Корі Лафонтен сказав, що він не може від себе говорити про війну в Україні, але має зв’язок з біженцями, які переїхали в регіон Паркленд на південному заході Манітоби.

“Тут, на нашому фестивалі, ми вітали їх з розпростертими обіймами, і у нас є ті, хто справді працює з нами як волонтери, є ті, хто планує приїхати”, – сказав Лафонтен.

До цього свята приєдналися новоприбулі українці з Брендона, Вінніпегу та Саскачевану.