Будівничі українсько-американського спортового товариства “Леви”

12628593_1093748457302340_5859300382997716498_oСпортове товариство “Леви” одне з перших виникло після ІІ Світової війни у Чикаго. Воно було засноване 23 жовтня 1949 р. Богданом Білинським, Володимиром Вірщуком, Іваном Красником, Григорієм Масником та Ярославом Раком і спочатку мало назву СТ “Січ”.

За короткий час Товариство швидко здобуло прихильників і на 1951 рік вже мало 225 активістів, які займались тенісом, плаванням, лещетарством (у довоєнний період лижний спорт), гольфом, баскетболом, футболом, шахами. Того ж року отримало нову назву: УАСТ “Леви” (Ukrainian American Sports Association Lions). Перші літні змагання були організовані на оселі Пласту в Роаунд Лейке (Round Lake). Через деякий час придбали власну тренувальну базу.

11026266_1021649924512194_2571597760972855804_o

Ярослав Рак

Ідейним натхненником товариства став один з його фундаторів, затятий спортовець Ярослав Рак. Він народився 27 липня 1908 року у місті Винники, поблизу Львова, в королівстві Галичини та Володимирії, яке входило на той час до складу Австро-Угорщини. Абсольвент Львівського університету, магістр права й політології (1931). Студентом активно займався громадською діяльністю: належав до Пласту, був одним із засновників скавтського куреня “Загін Червона Калина”, Українського спортового союзу у Львові (1928-1934), обирався провідником Українського студентського спортового клубу (1928-1931).

Ярослав Рак був співредактором львівського журналу “Готові” (1932-1934), написав кілька підручників про спорт. Вступив також до УВО, а потім ОУН. Бранець польського та німецького концтаборів Береза Катузька й Аушвіц. Вийшовши на волю в грудні 1944 року, виїхав до австрійського Відня, а далі через Лінц прибув у Мюнхен, де працював референтом молоді в Центральному представництві української еміграції Німеччини. Ініціатор відродження Пласту на еміграції, учасник І й ІІ Карфельдського з’їздів (жовтень 1945 р., квітень1946 р.), на яких було затверджено відновлення праці Союзу українських пластунів-емігрантів (від 1947 р. Союз українських пластунів), пластових куренів, назву в окупованих зонах Німеччини: “Пласт – організація української молоді”, Тимчасову команду, згодом – Головну пластову старшину.

Для кращої координації діяльності численних спортових товариств у таборах Ді Пі,  а саме: “Січ” – м. Регенсбург, “Тризуб” – м. Роттенбург, “Прометей” – м. Міттенвальд, “Беркут” – м. Байротбатберг, “Довбуш” – м. Файман, “Богун” – м. Цуффенгавзен, “Орлик” – м. Бертенгаден та інших, Ярослав Рак створив у 1946 році разом з однодумцями Раду фізкультури з центром в Авсбургзі, де існувало СТ “Леви”. Входив до проводу станиці Пласту в Мюнхені.

Емігрувавши до США у 1949 році, Я. Рак оселився в Чикаго, де розбудовував осередки Пласту, Українського Конгресового Комітету Америки, Організації Оборони Чотирьох Свобід України. Співпрацював з Чиказьким Національним Музеєм. У 1963 році переїхав до Ірвінґтону, штат Нью-Джерсі. Там знайшов роботу в інженерній компанії.

Енергійно виконував громадські доручення у місцевому УККА, ООЧСУ та Організації Визвольного Фронту, Світовому Конгресі Вільних Українців (пізніше – Світовому Конгресі Українців), ОУН, Науковому товаристві ім. Т. Шевченка, очолював нью-йоркське видавництво “Червона Калина”.

Відійшов на Вічну Ватру 8 листопада 1989 року у Мейплeвуді (Maplewood). Похований на цвинтарі Св. Андрія в місті Саут-Баунд-Брук (South Bound Brook), штат Нью-Джерсі.

15235390_1327682850575565_5502297429007030322_o

Іван Красник

Керівником й талановитим тренером довгий час був ще один співзасновник “Левів” – Іван Красник, якому цьогоріч виповнюється 110 літ з дня народження й 50 літ з дня відходу у Вічність. Свій життєвий шлях він почав 21 травня 1907 року в Перемишлі, королівстві Галичина, яке було частиною Австро-Угорщини, а тепер це місто у Польщі. Навчався у міській гімназії,  закінчив Краківський університет, здобувши ступінь магістра  фізкультури. Працював вчителем у гімназії рідного міста. Належав до спортових організацій. У 1944 році переїхав до Німеччини, мешкав у таборах Ді Пі в Авсбургзі й Лайпгаймі. Там продовжував вчителювати та організовувати спортові імпрези. У 1945 році став співзасновником Ради фізкультури в еміграційному таборі у Карльсфельді, у 1946 році був обраний заступником голови, а у 1946-48-х роках – головою РФК. Перебуваючи у складі оргкомітету з проведення міжнародної Олімпіади 1948 року в Німеччині серед мешканців таборів Ді Пі, Іван Красник активно сприяв участі в ній українських команд. У 1949 році, виїхавши до США, знайшов помешкання у Чикаго. Належав до 399-го відділу Українського народного союзу “Леви”, який власне й заснував, 6 років його очолював, а потім ще 7 років займав у ньому посаду секретаря. З 1953 року провідник спортових асоціацій SUAST – West та SUAST – North штатів Іллінойс, Мічиган й Огайо із штаб-квартирою у Чикаго. Ініціатор створення 24 грудня 1955 року в канадійському Торонто Української Спортової Централі Америки і Канади та перший її Президент (1955-1957 рр.).

Іван Красник відійшов у Вічність на 60 році життя, в суботу, 17 червня 1967 року, у Чикаго.

Також, УАСТ “Леви” очолювали: Іван Полюхович, Роман Припхан, Андрій Еліяшевський, Іван Лоско, Петро Грицай, Петро Стецько.

1Чемпіони^Олімпіади^Ді-Пі-1948

Роман Дубляниця

Посаду референта преси і диктора спортових радіопрограм “Левів” на радіо “Спортова година” від 1953 року до 1988 року займав Роман Дубляниця. Він прийшов у цей світ 4 березня 1923 року в польському місті Перемишль. Навчався у Віденській вищій школі світової торгівлі (1942-1945 рр.), Тюбінгенському університеті (1945 р.). Був одним з найкращих гравців футбольної команди, воротарем Українського Спортового Товариства “Чорногора”), яке виникло в українському таборі Сомме Кікта в німецькому місті Аугсбург (Augsburg).

З.Снилик&А.Карабахал,Мехіко,13.11.1960 (1)Переїхавши до Міста Вітрів Роман Дубляниця працював диктором на радіостанції “Голос України” (1950-1953 рр.), був репортером Ассошієйтед Прес. Автор книжки “The Truth About The Lie: Soviet Sports Reality” (1986), багатьох статей на спортові теми українською й англійською мовами в американській пресі. Мер міста Ричард Дейлі-старший у 1959 році нагородив його відзнакою за файні репортажі з Пан-Американських ігор. Як один з кращих журналістів Олімпіади 1976 року в канадійському Монтреалі він отримав срібну медаль від Олімпійського комітету .

Роман Дубляниця відійшов у Вічність 14 квітня 1988 року в Чикаго.

Яро^Дахновський&Павло ^Куляс&ФК^Крила,16.11.2002 (1)

Футбольний клуб “Леви” (відомий також як Ukrainian Lions) мав 4 команди гравців. У ньому яскраво себе виявила не одна плеяда зірок спорту, здобувши славу для США й українців закордоння. Пригадаю цього разу кількох.

  1. Микола Михайлович Касіян походив з с. Миклуниці на Станіславівщині, яке тепер є частиною міста Снятина, Івано-Франківської області. Його батько був залізничником, а мати Марія – з родини Білак – очолювала місцевий осередок “Союз Українок”. Закінчивши Миклуницівську початкову школу, 7 класів Снятинської школи, вступив до гімназії. Там став воротарем гімназійної команди копаного м’яча. У1942 році – учасник спортового табору в Коломиї, комендантом якого був В. Бибник.

В березні 1944 року Микола Касіян потрапив до еміграційного табору в Авсбургзі, Німеччина. Продовжував навчання в гімназії й у1946 році виступав за молодіжну команду УСТ “Орлик” з Бертгенсгадена. Її капітаном був Омельян Суховерський – професійний футболіст з УСТ “Довбуш”, м. Чернівці. Інші гравці – Павлюк і Колодій – згодом проявили свої вмілості в УСК Нью-Йорк, Грицуляк – у “Тризубі”, Філадельфія, Кузик – у чикагському УАСТ “Леви”. Від осені 1947 року спільно з Макаром, Лютаком, Солтисом, Зарицьким й іншими грав вже за СТ “Беркут” (м. Новий Ульм).

У травні 1948 року РФК включила його до складу олімпійської збірної “Україна” з осідком в таборі Ді Пі міста Регенсбург. Українські футболісти здобули тоді золоті медалі й кубок чемпіонів. Рахунки матчів були такі: Україна – Естонія – 3:0, Україна – Югославія – 5:0, Україна – Угорщина – 5:1, Україна – Польща – 1:1, Україна – Литва – 4:4.  Повторна гра: Україна – Польща – 5:1, Україна – Литва – 5:1. У своїх мемуарах М. Касіян пригадав цю славну перемогу так: “Не можу забути, як після завершення гри нашій футбольній дружині, переможниці матчу, підіймали синьо-жовтий прапор й грав славень України. Це були найщасливіші хвилини нашого життя. У кожного з нас стискало горло, часто билося серце, а з очей котилися сльози. І кожен запитував себе: “Чому це відбувається на чужині, а не в Києві?”  На ігри приїздило багато вболівальників з Регенсбургу і довколишніх сіл. Після чергової переможної гри всіх нас виносили з поля на руках з вигуками “Слава Україні!” В одній із газет було написано: “Чи може бути краща похвала за це почесне слово Україна?!”

Далі молодечий спортовець відзначився у Регенсбурзькому СТ “Січ” під час змагання за кубок Баварського футбольного союзу. Листопадового 1949 року переїхав до УСК Нью-Йорку, де вже були Кобзяр, Павлічка, Лапичак, Люгак, Голюка, Карагнішський, Суський, Шміголь, Сєрант. Потім 7 літ від 1950 до 1957 років він присвятив праці в УАСТ “Леви”. Міцна дружина “левенят” (Касіян, Дубляниця, Ленчицький, Батерфальве, Шлапак, Кузик, Андрушко, Пундур, Шкіряк, Мелешко, Мицавка, Куцан, Коханюк, Заринький, Дахнівський, Маркевич, Гладкий, Білинський, Масник, Снилик, Тищенко, Бахір, Караван, Лоско) у 1952-1953 роках ставала чемпіонами Чиказької Ліги, сімкових змагань у закритій залі штату Іллінойс (1954-1955), УСЦАК (1956).

Пізніше Микола Касіян був тренером команди СУМу “Крила” (1957-1958), інструктором на сумівськомі таборі в Елленвіл, штат Нью -Йорк, тоді й одружився на волейболистці УСТ “Тризуб” Марії Жубрид і в 1960 році оселився разом з нею у Філадельфії, штат Пенсильванія. Спільно з нею виховав доньку Роману, сина Мирона, який став інженером, і 5 онуків. Здобув педагогічну освіту. Працював вчителем в українознавчій “Рідній школі”, гарно співав у хорі “Прометей”, належав до Українського Народного Союзу. Відбувши вишкіл, успішно склав іспит на суддю копаного м’яча у складі Футбольної суддівської асоціації Східної Пенсильванії. Судив більше 3282 матчів.

У 1993 році спортовець здійснив свою багатолітню заповітну мрію – відвідав маму, сестру Ірину й інших родичів в незалежній Україні.

27 квітня 2002 р. Philadelphia Old Timers Soccer Association внесла його прізвище до Залу Слави “Гол оф Фейм”, а 1 травня того ж року Футбольна Асоціація Суддів нагородила М. Касіяна почесною грамотою.

  1. Зенон Снилик народився 14 листопада 1933 року у с. Путятинці, Рогатинського повіту, на Станіславівщині, тодішній Польщі (сьогодні Івано-Франківська область, Україна). Навчався у Львові, далі – на еміграції, в таборі Ді Пі Міттенвальд (1944-1948), потім – в Рочестері, штат Нью-Йорк, США (1948-1951). Бакалавр журналістики і політичних наук Рочестерського університету (1955 р.), магістр університету Чикаго (1958). Працював викладачем політології у Монреальському університеті. Переїхавши в штат Нью-Джерсі, очолював редакцію часопису Ukrainian Weekly (1962-1980 рр.), головний редактор газети “Свобода” (1980-1998 рр.).

Гравець студентської футбольної команди університету (1951-1954 рр.), УАСТ Рочестера (1949-1955, 1957 рр.), СТ “Україна” (Торонто, 1954-1955, 1959 рр.), СТ “Україна” (Монреаль, 1955-1957 рр.), УАСТ “Леви” (Чікаго, 1956-1957 рр.), УСК Нью-Йорк (1958-1961 рр.), УСВТ “Чорноморська Січ” (Ньюарк,1962-1970 рр.), національної збірної США (1956-1964 рр.), олімпійської американської команди (1956, 1960, 1964 рр.), її капітан на Олімпіаді 1956 року. Учасник 92 матчів.

Також, Зенон Снилик був відомий як файний тенісист, належав до проводу тенісних змагів УСЦАК, організовував табори з тенісу на “Союзівці”, штат Нью-Йорк. Спочив вічним сном 21 січня 2002 року у Беркелеи (Berkeley), похований на цвинтарі Св. Андрія в містечку Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі. Цього року минає 15 літ, як його з нами вже немає.

  1.  Іван Тищенко грав захисником “Левів”, згодом відкрив біля дороги два власних готелі під брендом “Ромада”, які розташовані за 40 – 50 миль від Чикаго, котрі дали йому змогу заробити мільйонний статок й гостинно приймати гостей з українським світоглядом. До родинної справи були залучені син, доньки Надя й Ніна. Його дружина Тамара народилася у таборі Ді Пі в німецькому Ганновері. Переїхала з батьками до Бразилії, де мешкала 12 років, а при першій нагоді емігрувала до США і незабаром познайомилась зі своїм улюбленим футболістом й вийшла за нього заміж. Вона стратег і порадник у їх готельно-ресторанному підприємстві. Її захоплення українською музикою та прихильність до УПЦ сприяли численним корисним знайомствам та зростанню кількості постійних клієнтів.

У Тищенків зупинялися, наприклад, Тарас Петриненко, Павло Дворський, Патріарх УПЦ КП Філарет й лишали схвальні відгуки щодо побуту, харчування та охорони. Його родина фінансово підтримувала духовну семінарію у Києві, відбудову Михайлівського собору у столиці України, рух “Українці Америки за Київський Патріархат”, культурно-освітні, спортові імпрези у Чикаго.

  1. Мирон Дахнівський – колишній голова відділу ОбВУА, нападник “левенят”, як і Юліян Куляс, служив в Пентагоні, навіть звання спочатку майора, потім – полковника запасу здобув у Форті Лівенворт, штат Канзас (1974 р.). Пізніше займав посаду менеджера чикагського футбольного клубу сумівців “Крила”, а його син Яро або Ярослав, котрий народився 14 жовтня 1948 року у Мюнхені, належав до Пласту, закінчивши університет Лойоли у Чикаго, продовжив династію й був гарним воротарем у рідному клубі та багатьох інших американських командах, в тому числі “Крилах” і збірній УСЦАК. У 1996 році на Олімпіаді в Атланті виступав як воротар у складі збірної США з ганболу. Працював старшим менеджером чисельної української команди Чикаго Фейр (Chicago Fire).

Articles