Концентраційні табори Канади / Canada’s First World War Internment Camps

castle_mountain_camp_1915100 років тому перші тисячі канадських українців-іммігрантів були відправлені за колючий дріт.

Українець Юрій Форчук (Forchuck) зважився на еміграцію в Канаду не від хорошого життя. Він іммігрував з України в 1912 році і оселився в селищі Хоумстедінг (Homesteading) на схід від Едмонтону.

У 1916 році  Форчуку прийшла повістка. Потрібно було з’явитися з речами.

Форчук був заарештований, оголошений “ворогом-іноземцем” і відправлений на каторжні роботи в Скелясті гори. Потрапивши до табору Джаспер для інтернованих, він не змирився зі своєю долею, а зважився на втечу, незважаючи на те, що втікачів нещадно розстрілювали.

camp_otter“Охоронці табору стріляли в нього, кулі свистіли повз його вуха, але йому дивом вдалося залишитися в живих”, – згадувала його онука, письменниця Марша Форчук-Скріпух.

Форчук був одним із понад 8-ми тисяч канадських українців, який несподівано став бранцем системи. У цій країні, яка обіцяла їм землю, роботу і щасливе життя, вони абсолютно несправедливо були заарештовані і відправлені на каторжні роботи до таборів для інтернованих. Так канадський уряд після початку Першої світової війни розпорядився долями сотень тисяч мирних іммігрантів.

Як таке могло статися? Чому цивілізована країна, яка запрошувала на постійне місце проживання молодих і здорових людей різних національностей і віросповідань, так легко зрадила їх?

alhs_30Відповідь тут: “Страх – це єдиний засіб, який можна успішно застосовувати, щоб утримувати їх в рамках закону. І я не сумніваюся, що коли Уряд Домініону продовжить йти нинішнім шляхом, чужоземні елементи тут будуть слухняними і легко контрольованими, як стадо ягнят” (лист від сера Гю Макдоналда до вельмишановного А. Мейгена, 3 липня 1919 року).

Початок 

“Умови тут наскільки жахливі, що ми не можемо терпіти,

нам не дають достатньо їжі – ми голодні, як пси.

(Лист Ніка Олійника, в’язня № 98 табору Кесл Моунтен, до дружини)

0_2ae2d_29b68157_xlПісля вступу Великобританії в Першу світову війну (5 серпня 1914 року) уряд Канади, як частина Британської імперії, в 1914 році видав наказ “Закон про військові заходи” (“WarMeasuresAct”), який передбачав реєстрацію і в деяких випадках інтернування громадян “ворожої національності”. В результаті цієї постанови, багато українців, навіть ті, хто вже створив змішані сім’ї з канадцями та натуралізувалися, несподівано опинилися в списках “ворожих іноземців”. Протягом наступних шести років різні жорстокі репресивні заходи булдуть спрямовані проти них.

У 1914 році канадський уряд зареєстрував близько 80 тисяч осіб, як ворожих іноземців. Більше 8600 чоловік (більшість з них українського походження) “загрожували безпеці Канаді” і були відправлені в 24 концентраційні табори для інтернованих по всій країні, чотири з яких були в канадських Скелястих горах. Решта з них повинні були регулярно зголошуватися до місцевої  поліції або Північно-Західної кінної поліції.

0_2ae2e_b51245c0_xlБільшість зі 171 тисячі українців, які проживали в Канаді до Першої світової війни, селилися в степових районах Канадських прерій (Манітоби, Саскачевану і Альберти), хоча великі громади почали формуватися після 1905 року в Онтаріо і Квебеку. Тут українці працювали в лісовій і гірничодобувній промисловості, на будівництві залізниць, а також на різних заводах. Так як ці іммігранти зазвичай прибували до Канади з австрійських королівських земель, а саме з Галичини та Буковини, їх громадянство (а не їх національність) було записано як “австрійське” або “австро-угорське”. Тому 8579 “ворожих іноземців”, серед яких були жінки і діти, відповідно до пунктів “Закону про військові заходи”, були відправлені до концентраційних таборів.

Командував “парадом” – операцією по ув’язненю інтернованих – генерал-майор сер Вільям Д. Оттер. Тільки 3138 з них, за розрахунками генерала Видри, можна було класифікувати як військовополонених, всі інші були цивільними особами. З 5441 особи майже 5 тисяч були українського походження.

Розбиті надії

Дорогий тату! Ми не маємо що їсти, та вони нам не хочуть видавати дрова. Мати мусить чотири рази йти, аби принести їжу. Краще було з тобою, бо ми все мали їжу. Ця халупа недобра, мати щодня йде до міста, я мушу йти з нею, і я до школи не ходжу. В халупі холодно. Ми, твої маленькі діти, цілуємо твої руки, мій дорогий тату. До побачення, татусю. Приходь додому, як тільки зможеш.

 (Кейті Домитрук, 9 років. Лист до Г. Домитрука, в’язня № 1100, арештованого в м. Едмонтоні в березні 1916 р., інтернованого в таборі поблизу м. Летбридж, потім Спірит Лейк, батька чотирьох дітей).

1000-splk-women-childrenБільшість українців – “австрійців-галичан” (в списках ув’язнених ці люди часто відносилися до категорії “Галичани греко-католицької релігійної приналежності” або “русини”) – спрямовували до таборів вглиб Канади, в такі холодні і віддалені місця як Спіріт Лейк (Квебек), Замкова гора (Альберта) та Оттер-Крік (Британська Колумбія). Там вони були зобов’язані не тільки будувати табори для військовополонених (бараки для себе і своїх сімей), а й розподілялися на каторжні роботи по будівництву доріг та залізничного полотна, а також на розчищення і вирубку лісу.

Оскільки потреба в солдатах на фронті призвела до гострої нестачі робочих рук в Канаді, багато з цих “австрійських” інтернованих були умовно-достроково звільнені і направлені на роботу в приватні компанії, для федеральних і провінційних урядів та залізничних компаній. Їхній заробіток був встановлений на рівні, еквівалентному оплаті солдата (25 центів в день), який був набагато меншим, ніж вони могли б заробляти в звичайних умовах. Таким чином, операція з експлуатації інтернованих не тільки виривала з корінням годувальників із сімей, але і дозволяла використовувати їх як майже безкоштовну рабську силу.

10137537Дракону-Домініону і цього виявилося мало. Після арешту у кожної людини або сім’ї були вилучалися матеріальні цінності: гроші, коштовності, цінні папери, меблі та інше. В результаті інтернованих операцій більше 32 тисяч канадських доларів готівкою (на сьогоднішній день – 1,5 мільйона доларів) було відправлено в “Фонд майна ворожих іноземців”, долю якого мав вирішувати уряд.

Великі суми з цих конфіскованих грошей були вкрадені. Вже в 1915 році генерал Оттер зазначав: “Труднощі … виникли в обліку грошових коштів, отриманих у інтернованих”.

До всього іншого ув’язнені були позбавлені доступу до газет; їхнє листування піддавалося жорстокій цензурі і було максимально обмеженим. Від цього страждала кожна сторона: дружини, які залишилися з маленькими дітьми на руках, не знали, чи живий їх годувальник і про його місцезнаходження, а каторжани нічого не знали про долю їхніх рідних та дітей.

“Вороги-іноземці”

“Без вагань кажу, що кожен ворог-іноземець, який був інтернований під час війни, є сьогодні таким самим ворогом, як і був під час війни, і я вимагаю від цього Уряду, щоби всіх цих іноземців до одного з нашого домініону депортувати при найближчі нагоді… для цього їм вистачать судна для худоби.”

(Герберт С. Клеменс, депутат парламенту від Кент Вест, Онтаріо, 24-го березня, 1919 р.)

German prisoners of war in CNE compound. - [between 1914 and 1916?]Лояльність натуралізованих українців по відношенню до канадському уряду ніколи не викликала сумнівів у місцевої влади. Українці в рекордних кількостях приєднувалися до канадської армії, для цього навіть міняючи свої прізвища на “Smith” і “Williams”. Тоді як деякі українські канадці отримували нагороди, як, наприклад, капрал Ф. Коновал, який був нагороджений хрестом Вікторії, інші були викриті як “вроги-австрійці”, відкликані з армії та інтерновані.

Один з таких українців Нік (Микола) Кономод писав з табору біля Галіфаксу до капітана Адамса з 6-ї військової дивізії, нагадуючи, що він добровільно записався у військо, що формувалося в Едмонтоні в серпні 1914 року. А до цього він жив у Канаді протягом семи років, одружився на жінці канадського походження, підтвердив свою лояльність і не міг зрозуміти “на підставі якого звинувачення його тут тримають”.

figure07Тоді як пасивний опір був звичайним явищем, деякі інтерновані більш відкрито виступали в знак протесту проти умов, в яких вони опинилися. У 1916 році в’язні влаштували справжнє повстання – бунт в таборі для інтернованих Kapuskasing. У жорстоких сутичках взяли участь близько 1200 ув’язнених і 300 охоронців, в той час як в Сіднеї (Нова Шотландія) група українських інтернованих, яку відправили з Онтаріо працювати на шахти і сталеливарні заводи, влаштувала голодування, вимагаючи повернути їх в Онтаріо або відправити назад до Австрії.

Багато хто намагався втекти. Під час таких спроб шість українських іммігрантів було застрелене. Декотрі, не витримавши важких умов, покінчили життя самогубством.

rundle_mtНезважаючи на це, влада приймала ще жорстокіші постанови.

У 1917 році “Акт про вибори військового часу” позбавив громадянських прав більшість канадських українців.

У 1918 році Асоціація ветеранів Великої Війни зажадала закрити “ворожі” газети і ввести примусові знаки для “іноземців”.

Протягом осені-зими 1918 року канадська влада оголосила декілька українських газет і організацій “незаконними”.

Відразу після закінчення війни (11 листопада 1918 року) декілька сотень українців були депортовані в результаті “Червоної Паніки”. Сотні інших залишалися в таборах до 1920 року. Фізичні особи, які жодного разу не покинули табір протягом Першої світової війни, після революції 1917 року в Росії несподівано стали “небезпечними іноземцями”.

figure01Врешті-решт, 20 червня 1920 року головне бюро офісу в Оттаві, яке керувало операцією по інтернуванню “ворогів”, було офіційно ліквіловано.

Десятиліття потому інтерновані канадці згадували, що ці роки були “поганим часом для того, щоб бути українцем в Канаді”.

Уроки

“Дуже вірогідно, що якщо цей проект [Закон про вибори під час війни, 1917р.] стане законом, то ці “іноземці”, які до цього були “натуралізованими” канадцями, терпітимуть свою ганьбу, проте в їхніх серцях буде посіяне зерно гіркоти, якого ніколи вже не позбутися.

Людина, чиїй честі не довіряють, яку відокремлюють для національного приниження, запам’ятає це, та рано чи пізно доб’ється справедливості.”

(З газети “Дейлі Бритиш Вик”, 8-го вересня, 1917 року).

image002_122серпня 2014 виповнилося рівно 100 років з дня прийняття Канадою Закону “Про військові заходи”, який був “успішно” застосований на практиці ще не раз – під час Другої світової війни проти японських, італійських і німецьких канадців, і проти частини уродженців Квебеку в 1970 році.

І кожен раз Канада зраджувала своїх синів та дочок, оголошуючи їх “ворожими іноземцями” не тому, що вони зробили, а тільки тому, хто вони були за національністю, звідки прийшли.

Кожен період цього ганебного часу приносив страждання і горе мирним жителям Канади: розривалися сім’ї, забиралися на примусові роботи годувальники, гинули люди. Наприклад, під час Першої світової війни в загальній складності померло 107 інтернованих, 69 з них – “австрійці”. Тисячі інтернованих втратили здоров’я, у багатьох в душі назавжди оселився страх перед колючим дротом і приниженнями. Система ламала дух людей, їх надії і віру в щасливе життя на чужині.

Але найбільшим злом було, як писала в 1917 році щоденна газета “Дейлі Брітіш Вік”, що “в їх серцях  посіяли зерно гіркоти, від якого ніколи вже не позбутися. Людина, чиїй честі не довіряють … пам’ятатиме це і, рано чи пізно, доб’ється справедливості”.

unnamed_0Сьогодні канадські українці, нагадуючи нації від чого вони постраждали як народ в цій країні, звертаються до уряду Канади з вимогою публічно визнати відповідальність за несправедливість, нанесену українській громаді між 1914-1920 роками і компенсувати втрати.

Чесне визнання і відшкодування необхідне саме в цей час, як гарантія того, що такі злодіяння проти людства ніколи не повторяться і що канадські громади ніколи в майбутньому не будуть піддаватися такому масовому порушенню прав людини, етнічної дискримінації та громадянських свобод.

Хоча того, що трапилося в минулому не змінити, але настав час для спокути.

Я думаю, що 100-річний “ювілей” хороший привід для цього.

“Мета репресій – репресії. Мета катувань – катування. Мета влади – влада.”

(Джордж Оруелл, “1984”)

Articles