На Великдень бабуся будила мене раненько, щоб не пропустити схід сонця. Біля церкви вже вигравали дзвони, сповіщаючи і селу, і світові радісну вість: Христос Воскрес.
– Дивись уважно, – показувала рукою на схід, – зараз дзвони розбудять сонечко і воно почне танцювати. Цілий світ сьогодні тішиться, не тільки люди.
А ще за мить і справді ставалося диво: сонце, велике, червоне, як спіле яблуко, викочувалося на синій таріль неба і починало вигравати. Щось мерехтіло, переливалося біля нього, а воно, пустуючи, то наче підстрибувало легесенько, то похитувалося з боку на бік, ніби й справді пускалося в якийсь дивовижний танець.
– Гарно сьогодні сонечко грає – добрий буде рік, – казали, хрестячись з легким поклоном у бік сонця люди.
А потім було ще одне диво – писанка, милуватися якою можна було не інакше, як затамувавши подих.
Все це повторюється з року в рік, і щоразу на Великдень дивлюся на світ очима дитинства, бо саме звідтам починається стежка кожного з нас. І роками бережу подаровані мені писанки, кожна з яких має свою таємницю. Дивлячись на них звертаюся думкою до одного мудрого гуцула, до господи якого забрела в пошуках людей, які знаються на давніх традиціях:
– Ви скажіт мені, пані, бо ви там у високих школах у Львові вчилисі, – посміхаючись тягнув слова і дивився на мене хитро примруженими очима крізь хмарку диму, що її час від часу випускав, пахкаючи засмаленою люлькою, – що є старше: курка чи яйце?
– Маєте на увазі яйце як маленьку модель світу?
– Гм… недурно пуцувалисте лавки спідниціма в тім університеті. Щось троха вас навчили, а чи чулисте таку байку? Бог Рід – той, від котрого походьит усі українці – захтів зробити в сьвіті поридок, розділити його на царства – земне, підземне і небесне. На то мусив мати багато любови. А Рід і так усіх любив та обгортав тою любов’ю навіть малих комашок. Аби зібрати її багато в єднім місци, мусів Рід зробити так, аби ні він нікого не видів, ні його ніхто. Тогди він сховавсі в малім зернітку. А зернітко запхав у яйце. І так сидів, аж поки з тої любови не виросло Світове Дерево. А ви думали, жи то Дерево дурно на писанках малюют, га?
Таки не дурно, бо космологічні міфи, у яких головну роль відіграє яйце, є в культурах дуже багатьох народів, які проживають у різних куточках землі, і їх центральною ідеєю є походження всесвіту з яйця. Плутарх свого часу писав, що яйце є символом творця всієї природи: все діючого і все в собі вміщаючого. Так само звичай фарбувати і дарувати яйця з давніх давен поширений серед слов’ян, литовців, естонців, французів, італійців, німців, шведів, також на Кавказі, в Єгипті, Китаї. Та, мабуть, жоден з народів не доніс до сьогодення свої автохтонні графічні уявлення про життя так виразно, як український.
Наша писанка – не просто гарні узори. Вона покрита магічними знаками, в яких закодовані побажання на добро, на щастя, на врожай, на любов, мир та злагоду. Не випадково їх, як оберіг, обносили навколо хати, поля, череди, полонин та пасовищ; підкладали під дахи хат від пожежі, до вуликів, щоб множилися бджоли і не втікали рої. На писанках також ворожили на врожай, здоров’я, кохання тощо. Водою, в якій купали писанку, вмивалися дівчата, щоб бути красивими. Крім того, в Україні їх дарують один одному християни, вітаючи з Великоднем.
І ще, в українській мові фарбоване яйце позначається дуже точно щодо техніки виконання: крашанка – фарбоване в один колір, крапанка – з допомогою воску на яйце нанесені білі або іншого кольору цятки, дряпанка – на кольоровому яєчку чимось гострим продряпано лінії чи навіть узори. І нарешті – писанка. Не мальованка, а писанка. Отже, йдеться про письмо. Про ті прадавні символи, з допомогою яких наші предки передавали інформацію. А тепер спробуємо разом того письма трохи навчитися, щоб осягнути його мудрість і силу.
Найчастіше на писанках зображають сонце, адже в дохристиянські часи предки наші були сонцепоклонниками. На Гуцульщині й досі перша молитва до Господа і перший поклін йому – на схід сонечка. Воно всіх зігріває своїм теплом, дарує силу, здоров’я, відроджує природу. Його зображають у вигляді кола (з променями або без них), багатопелюсткової квітки або рівнораменного хреста. А дарують – на щастя.
На гуцульських писанках часто можемо побачити і зображення тварин, переважно оленя і коня, бо вони пов’язані з сонцем. За давніми віруваннями сонце позмінно перебуває то в небі, то під землею, а виносить його на небо олень на своїх рогах.
За іншими переказами сонце їде по небу на колісниці, запряженій вогняними кіньми. Такі писанки теж дарують на щастя, або людям, які очікують змін у своєму житті, як побажання, щоб ці зміни були щасливими. Коли ж на своїй писанці знайдете овечок – це на багатство.
Дуже близькою до сонця є зоря або ружа. Це символ народження нового життя. Восьмикутна зірка (або багато зірок) – джерело роду. Як дістанете таку писанку, пам’ятайте, що вона покликана берегти вашу родину, множити рід, дарувати довге життя і благополуччя. В християнстві зірка – знак царства Христа. Цікаво, що в символіці української писанки зустрічаються ще й чотири- і шестикутні зірки. При цьому шестикутна зірка може складатися або з двох трикутників або мати пелюсткову форму. Поєднані рівносторонні трикутники символізують єдність вогняної чоловічої енергії, спрямованої вгору, з жіночою вологою енергією, спрямованою вниз. Отже, зірка, що складається з двох рівносторонніх трикутників, накладених один на одного, означає єдність цих сил – акт творення. Таку писанку дарують на щасливе подружжя, міцну сім’ю, народження дітей.
Земля-матінка, земля-годувальниця. Споконвіку не було у нашого народу нічого дорожчого за землю. На писанках її позначають ромбом (квадратом), і означає цей знак родючість, матеріальне благополуччя і продовження роду. Маленькі квадратики – сітка, решето – згідно з давніми віруваннями були своєрідним оберегом від злих духів, відокремлювали добро від зла. Сіткою дуже часто заповнюють окремі елементи на писанках – кола, квадрати, трикутники. Між іншим, квадрат є не тільки земним знаком, а й уособлює принцип упорядкованості й стабільності.
Дуже часто зустрічаємо на писанках і Світове Дерево або Дерево життя, про яке розповідав мені мудрий гуцул. Воно може мати вигляд троїстої гілочки, квітки з листям або квітучої гілки у вазоні. Саме так представив нам Рід будову світу. Нижня частина – коріння, що входить у землю, часто зображується у вигляді трикутника, горщика. Тут, за уявленнями предків, знаходилися змії, риби, водоплавні птахи і тварини, оскільки низ дерева – не лише підземний світ, але й море, річка, усяка вода. А ще тут знаходиться царство владики підземного вогню і незліченних багатств, втілення уявлення про потойбічний світ, минулі часи. Середній ярус дерева уособлює землю, реальний світ, земне життя людей. Верхня його частина піднімається у нескінченну вись – до Бога і небесного світу богів. На верхів’ї селилися птахи, бджоли, небесні світила, часто днювало сонце.
Дерево життя – це також дерево роду, де кожна квітка, гілка означали певного родича, а все разом уособлювало модель світу і людини, її родове дерево. Крім того, це стрижень, що з’єднує небо і землю, символ безперервного відродження природи і відновлення життя, емблема невичерпної життєвої сили, гармонії, безсмертя. Світове дерево на писанці – побажання довголіття для вас і всієї родини, а також, щоб міцнів і розростався ваш рід.
Таким самим давнім, як культ сонця, є культ води. В орнаментальну систему він увійшов у вигляді хвилястих ліній і відомий як “меандр”, “безконечник”, “кривулька”. Ця хвиляста лінія без початку і кінця – символ нескінченного життя. Безконечник є обов’язковим знаком на писанці. Вірили, що відсутність його – на нещастя, а тому саме з нього багато писанкарів розпочинають свою роботу. Дарують з побажаннями довголіття, здоров’я, щастя.
Ще один важливий для слов’ян символ – Берегиня – охоронниця домашнього вогнища, захисниця від напастей і повелителька людських доль. Вона була доброю “хатньою” богинею, матір’ю-рожаницею, оберігала житло, малих дітей, добробут родини, вважалася володаркою не тільки неба, але і всієї природи, господинею небесних вод, від якої залежала родючість. Її зображують у вигляді жінки з піднятими угору руками. З часом берегиня, яка уособлювала Велику Матір Світу, трансформувалась у тризуб або християнізований образ Богородиці, яка молиться, зберігши усі якості вселенської матері. Дарують переважно жінкам як хранителькам домашнього вогнища.
Знаками у вигляді трикутників із гребінчиками або “грабельками” позначають хмари і дощ, який часто пов’язувався із божественним сім’ям – символом родючості. “Грабельки” – символ не лише верхньої води, що пролилася з небес, але й нижньої, яка вийшла із землі. У Старому Заповіті дощ був прообразом обіцяного Спасителя, у Новому – символ ласки і благої вісті, науки святого Євангелія. Тож грабельки на писанці – на добробут і благодать Божу.
Дуб віддавна вважався емблемою богів неба і родючості, а також життєвої сили, гордості, міцності, довголіття і здоров’я. Його вшановували як дерево життя і світової осі. За давніми легендами у Вирії – обителі богів і душ – росло першодерево світу – падуб з молодильними яблуками безсмертя. Листя дуба уособлює чоловічу силу, честь, вірність та довголіття. У християнстві дуб – символ Хреста, як сили, що проявляється у біді, а також твердості у вірі.
Частими гостями на писанках є птахи, які символізують зародження життя, родючість, приплід, достаток. Зокрема, півень вважався провідником Божого сонця й сторожем проти зла. Голуб та голубка, як символ подружньої пари, завжди зображувалися разом, притулені або повернуті голівками один до одного. У християнстві голуб пов’язується зі Святим Духом.
Важливим є і колір писанки. В кожній місцевості домінує якась своя барва, хоча найчастіше зустрічається червона. Найгарнішою і найскладнішою за символікою вважається гуцульська писанка, яка має темно-бордове тло, але не чорне, як інколи помилково вважають. Писанку з чорним тлом вдома не тримають. Її віддають за помин душі (колись старцям) або кладуть на гроби померлих, коли відвідують їх у поминальні дні після Великодня.
Пам’ятайте, що, ознайомившись з цими символами, ми тільки вивчили древні літери, а складати їх у слова кожен мусить навчитися самостійно. Бо писанка – це сукупність знаків, що вкладаються вишуканим візерунком, а для вас особисто є не тільки гарною оздобою оселі, оберегом, але й щирим побажанням на майбутнє, яке обов’язково має збутися.
