“Нашого цвіту по всьому світу” – каже українське прислів’я. Дійсно, доля розкинула нас, українців, по всьому світу. І де би ми не були, завжди будемо пам’ятати, хто ми і яке наше коріння.
Кожна українська родина по-своєму особлива і неповторна. З покоління у покоління у ній передаються звичаї і традиції, які мають для нас важливе значення. Віра, життєві вартості та погляди – всім цим маємо завдячувати своїй родині. Церква також є важливою частиною середовища, в якому ми живемо. Це християнська родина, члени якої збираються разом для спільної молитви і прослави Господа. Наша українська церква на чужині стає тим острівцем, де можна зустріти багато українців різних поколінь, і у кожного з них – своя історія життя. Тут ми очікуємо розуміння чи пораду, ділимося своїм досвідом, сумуємо за рідною оселею, завжди відчуваємо підтримку своїх земляків, і хочемо вірити, що все буде гаразд, що доля буде ласкава до нас далеко від нашої рідної землі.
Місцем проживання для українців-емігрантів різних генерацій стало невелике містечко Виппані, в штаті Нью-Джерсі. Перші українці – переселенці з Лемківщини, яка тоді була частиною Австро-Угорської імперії – почали поселятися в цих околицях на початку ХХ століття. Спочатку не було тут ані своєї церкви, ані зорганізованої української громади, тому для задоволення своїх духовних потреб та участі у Божественній Літургії доводилося їздити по різних довколишніх греко-католицьких церквах, зокрема до містечка Пассейк. Періодично до Виппані приїжджав тамтешній парох о. Євстахій Сидоряк, який відправляв Святу Літургію, як згадували місцеві старожителі, “під голим небом”, а сповідав і хрестив – під дубами. Його стараннями в січні 1915 року було засновано 43-й Відділ Католиків “Провидіння”.
Невдовзі громада чисельно зросла і в жовтні 1920 року була проведена перша нарада в справі заснування парафії у Виппані та будівництва власної церковці. Так, в листопаді того ж року було зареєстровано нову парафію під назвою “Руська (Українська) Греко-Католицька Церква Святого Івана Хрестителя”. На початку 1921 року почалася робота над будовою невеликої дерев’яної церкви. З часом також був побудований парафіяльний зал для різних потреб прихожан. Протягом багатьох років різні священнослужителі відправляли Служби Божі у Виппані, Нью-Джерсі. Згодом виникла необхідність у побудові більшої церкви. Нова цегляна церква була освячена 1950 року. Вітражі і новий іконостас були встановлені в 1960-х роках о. Осипом Панасюком (роки служіння – від 1951 по 1996), який теж подбав про будову нового приходства. Громадою було організовано українську суботню школу; засновано організацію Вівтарних Хлопців, Марійську Дружину Дівчат та Церковний хор. Тут відбувалися різні концерти, пікніки, забави.
Після 45 років служіння о. Панасюк пішов на заслужений відпочинок, а його змінив о. Юрій Маркевич. По мірі збільшення числа парафіян (особливо молодого покоління) зросла потреба у більших приміщеннях для громадських заходів. Найбільше зусиль о. Юрій спрямував на будову нової церкви та великого залу з кількома класами: він створив церковний Будівельний Комітет і почав шукати землю під нову будову. Ці заходи увінчалися успіхами, коли на початку 2002 року було куплено 7 акрів землі за адресою: 60 Північна вулиця Джефферсон.
У травні 2002 року парафію очолив о. митрофорний протопресвітер Роман Мірчук, який відразу взявся до здійснення великого задуму побудови нової церкви, приходства та культурного осередку у Виппані. Керівником проекту будівництва був обраний Орест Куцина, архітектором – Тарас Добуш. Урочисте посвячення площі відбулося 25 квітня 2004 року, а будівництво почалося у 2005 році.
В листопаді 2006 року відбулося посвячення парафіяльного будинку, був освячений і офіційно відкритий Українсько-Американський Культурний Центр Нью-Джерсі, також відбулося посвячення тимчасової церкви. В урочистостях взяли участь сотні парафіян і гостей.
В 2013 році було закінчено будову нової церкви. Того ж року у вересні відбулося Архиєрейське посвячення престолу і храму Архиєпископом і Митрополитом Стефаном Сорокою і перша Архиєрейська Служба Божа в новій церкві. “Це був день, що його вчинив Господь”. На свято прибули представники влади, духовенство та ієрархи, гості та парафіяни. Були виголошені промови та відбулась мистецька програма за участю місцевих колективів та народного артиста України, композитора та співака Павла Дворського.
Сьогодні парафія Святого Івана Хрестителя налічує 265 родин (парох церкви – о. Степан Білик, який почав служити тут з липня 2015 року), має Парафіяльну Раду, товариство вівтарних дружинників, молитовну групу, молитовний гурток “Матері в молитві”, церковний хор. Українсько-Американський Культурний центр у Виппані нараховує багато громадських та молодіжних організацій, таких як Пласт і СУМ, танцювальний ансамбль “Іскра”, Українсько-Американська Кредитівка, Український Музичний Інститут, Театральна група, щоденний садочок, суботня школа українознавства імені Лесі Українки, 134-й відділ Союзу Українок.
Кожної осені у нас відбуваються цікаві фестивалі. Цього року в листопаді парафія святкує своє 95-річчя, а також 10-річчя Українсько-Американського Культурного Центру.
Коли в 1921 році засновники парафії у Виппані вибудували маленьку дерев’яну церквицю, а в 1928 році церковний зал – ніхто не міг подумати, або уявити собі, що колись, в майбутньому, на 7-акровій площі повстане величавий культурний осередок та прекрасний храм на 200 сидячих місць, з 5-ма золотими банями та 12-ма хрестами, який буде гордістю і здобутком не тільки української громади у окрузі Моррис, але й цілого міста Виппані. Це стало можливим завдяки відданості і жертвенності місцевої громади під проводом свого пароха о. Романа Мірчука, який проповідував Слово Боже у Виппані довгих 13 років, і який завжди любив повторювати: “Виппані – це центр світу, це пупчик Землі для всіх українців цілого світу”.
Влітку 2015 року отець Роман поїхав на південь України, в Миколаїв, щоб і надалі поширювати Слово Боже серед українців Сходу. З вірою в майбутнє можна сказати, що і церква, і культурний осередок будуть твердинями віри у Бога, щирого прив’язання до рідної Українсько-Католицької Церкви та запорукою дальшого зросту і розвитку місцевої української громади тут на теренах далекої Америки.
Україна є там, де є українці!
