Українці Чикаго невтомно працювали над розбудовою цілого ряду організацій духовно-патріотичного, мистецького, літературного, наукового, молодіжного та професійного напрямків. Про це красномовно говорить перелік українських інституцій в Чикаго ХХ століття.
У дослідженні організацій української діаспори в США особливу роль відіграли її відомі представники: Лука Мишуга, Мирон Куропась та Василь Маркусь.
Громадські організації української діаспори Чикаго спочатку поставали здебільшого при парафіях. Першим відомим українським товариством було Братство святого отця Миколая, засноване у 1906 році доктором Володимиром Сіменовичем, адвокатом Стефаном Яковичем та отцем Миколою Струтинським.
Пізніше Братство стало першим у Чикаго відділом Українського Народного Союзу.
Довідка: Український Народний Союз (УНС) (англ. Ukrainian National Association, UNA) – найстаріша українська організація у США (до 1914 – Руський Народний Союз (РНС) (англ. Ruthenian National Union, RNU), що за статутом є страховим товариством. Руський Народний Союз заснований 22 лютого 1894 року у містечку Шамокін, Пенсильванія, з кількох місцевих братств. Завданням РНС було “дбати про згуртування, освіту й допомогу українцям в Америці, зокрема ж про їх життєве забезпечення”. Ініціативу до заснування РНС висунув о. Г. Грушка в порозумінні з іншими українськими католицькими священиками у “Свободі”, що видавалася ним з 1893 року, а пізніше стала органом РНС.
Ця організація швидко росте в Іллінойсі. У 1918 році у Чикаго було вже 9 відділів УНСоюзу. У 1912-му – при УНСоюзі заснована Рада освіти – “Просвіта”, яку очолив доктор В. Сіменович, секретарем була п. Емілія Струтинська, дружина отця М. Струтинського. Саме Струтинська у 1917 році зорганізувала краєвий з’їзд жінок, що привело до заснування “З’єднання українських жінок в Америці”.
У 1914 році при парафії святого отця Миколая було організовано Музичне товариство імені Тараса Шевченка.
25 лютого 1915 року в Чикаго було засновано 55-ий відділ громадсько-релігійної та культурно-просвітницької організації “Провидіння”.
Події в Україні у 1918 році, проголошення незалежної держави, активізували культурне і політичне життя українців Чикаго. 30 травня 1918-го відбулося велике українське віче. У марші містом і вічі брало участь близько 10 000 українців.
Політичний портрет української громади Чикаго того часу по суті повторює у мініатюрі політичну палітру тодішньої України – тут діяли державники, гетьманці, пізніше – націоналісти та інші групи, які утворили партії, спортові товариства, просвітницькі, жіночі, культурні й інші громадські структури.
У 1935 році українська громада штату Іллінойс нараховувала понад 110 різних організацій і товариств на близько 41 тисячу мешканців штату українського походження.
***
Мирон Куропась, описуючи період життя українців в штаті Іллінойс від 1890 до 1948 років, вже у 1909-му нараховує два хори, у 1920-х роках діє драматичний гурток, у 1930-х – цілий ряд хорів, танцювальних ансамблів, драматичних гуртків, оркестрів, музичних груп. У цей час створено “Український народний Хор” (диригент Ю. Бенецький), про який музичний критик Юджін Стінсон писав у “Чикаго Дейлі Нюс”: “Це один з найкращих хорів, які можна почути в Америці”. Хор здобув першість на кількох американських музичних фестивалях. Солістка хору Марія Машир – випускниця Музично-драматичної школи ім. Миколи Лисенка – також успішно виступала в “Чикаґо Сівік Опера”.
У 1932 році стараннями геніального Василя Авраменка у Чикаго було зорганізовано “Український фестиваль”; водночас театральні самодіяльні трупи ставили українські класичні вистави – “Катерину”, “Запорожця за Дунаєм”, “Сорочинський ярмарок”, “Марусю Богуславку” та інші.
Після першої світової війни активними були січові товариства гетьманського напряму. Деякий час Чикаго було центром гетьманського руху в Америці, тут виходив їх орган “Січ’ (1924-34). Головні діячі: О. Шаповал, О. Назарук, О. Тарнавський, С. Гриневецький, М. Сіменс-Сіменович.
У 1930 році під впливом ОУН постала Організація Державного Відродження України (ОДВУ). Нагадаємо, що перші осередки під назвою “Братні відділи” були створені у 1928-29 роках під час перебування голови Проводу українських націоналістів Є.Коновальця в США і Канаді. У 1931 році на першому з’їзді було затверджено назву організації, статут, обрано головну управу. Перший голова – Г.Герман. Багато років організацією керував громадсько-політичний діяч і вчений О.Грановський. Первісно головною метою ОДВУ були допомога і фінансова підтримка діяльності Української військової організації та Організації українських націоналістів. Згодом головна увага приділялася збереженню національної ідентичності українців у США, підтримці національно-визвольного руху в Україні.
В Чикаго організатором ОДВУ став Степан Куропась.
Довідка: Степан Куропась народився 1 жовтня 1900 року в селі Селиська Перемиського повіту. Здобув гімназичну освіту в Перемишлі. Воював у лавах УГА. Після поразки національно-визвольних змагань емігрував до Чехословаччини, здобув агрономічну освіту у Празі (1920–1924). Служив у польській армії. В 1927 році переїхав до США, спочатку мешкав у місті Грендж-Репідс, з 1931 року – в Чикаго. Брав активну участь у діяльності націоналістичних організацій. Редагував журнал “Самостійна Україна”, який видавало Іллінойське відділення ОДВУ з 1948 року. Помер 11 серпня 2001 року у Чикаго.
Станом на 1938 рік у складі ОДВУ було близько 10 тисяч членів. З початку 2-ї світової війни Федеральне бюро розслідувань США здійснило масштабну перевірку організації. Причиною були низка публікацій щодо її діяльності – наприклад, у своїй книзі “П’ята колона серед нас” (The Fifth Column Is Here (1940) репортер газети New York World-Telegram Джордж Брітт (George Britt) стверджував, що ОДВУ фінансується нацистською розвідувальною мережею Абвера і прагне контролювати усі великі українські громадські організації в США. Слідство було розпочато у січні 1941-го у справі Л.Мишуги (котрому інкримінували пронацистську агітацію та фінансування гетьманців-державників союзу), і завершене у травні 1944-го з висновком про сумніви щодо фактів та інформаторів звинувачення.
***
У 1933 році з нагоди світової виставки в Чикаго відбулися організаційні з’їзди Ліґи української молоді Північної Америки та Товариства українських професіоналістів.
В 1940 році було засновано Ліґу американців українського походження (довголітній голова І. Дужанський), що пізніше перетворилась на місцевий відділ УККА (Український Конгресовий Комітет Америки).
Після Другої світової війни до Америки прибуло до сотні тисяч політичних емігрантів-українців з таборів DP. У цей період трансформувалися старі і постали нові потужні українські організації – серед них Український Конгресовий Комітет Америки (УККА) та Злучений Українсько-Американський Допомоговий Комітет (ЗУАДК).
У 1965 році у штаті Іллінойс українська громада вже нараховувала близько 70, а у 1988-му – понад 75 тисяч осіб.
Нова повоєнна еміграція розбудувала грандіозну мережу політичних, суспільних, культурних і молодіжних організацій, яких на 1980 рік в Чикаго нараховувалося близько 120.
Перерахуємо деякі з них:
Жіночі організації: Допомогове Товариство Українських Жінок, ОЖ-ОЧСУ відділ ім. Алли Горської, Об’єднання Жінок ОЧСУ ім. Оксани Мешко, ОЖ-ОЧСУ ім. Олени Пчілки, Об’єднання Українських Жіночих Організацій м. Чикаго і околиці, Союз Українок Америки (СУА) – округаЧикаго, відділи СУА (6-й, 22-й, 29-й, 31-й, 36-й, 51-й, 74-й, 77-й, 84-й, 101-й, 102-й), Український Золотий Хрест в США.
Організації ветеранів: Станиця Братства Колишніх Вояків Першої Української Дивізії УНА, Об’єднання Колишніх Вояків УПА в ЗСА, Відділ Товариства Вояків УПА в Чикаго.
Молодіжні та спортивні організації: Об’єднання демократичної української Молоді в Чикаго (ОДУМ), “Пласт”, Спілка Української Молоді (СУМ) (з двома оселями в штаті Вісконсин: “Пласт” у Вестфільді, СУМ – в Барабу), Українсько-американське спортове товариство “Леви”, Спортові команди СУМ “Крила”, Футбольний клуб Connection-Ukraine.
Професійні організації: Об’єднання українських ветеринарних лікарів (ОУВЛ), Світова Федерація Українських Лікарських Товариств, Секція українських фармацевтів (при Українському Лікарському Товаристві Північної Америки), Товариство українських інженерів Америки (відділ Чикаго), Товариство українських купців, промисловців і професіоналістів, Українське Лікарське Товариство в Чикаго.
Наукові установи: Осередок НТШ в Чикаго, Українська науково-дослідна програма при Іллінойському університеті, Філія Українського Католицького університету в Чикаго.
Культурно-освітні організації: Комісія зв’язку Енциклопедії українознавства, Товариство “Рідна школа”, Українська католицька катедральна школа святого отця Миколая, Українська Учительська Громада, Українське академічне і професійне товариство імені Міхновського (УАПТМ), Український Інститут Модерного Мистецтва, Український національний музей імені Мирослава Сіминовича, Школа українознавства при катедральному соборі святого князя Володимира, Школа українознавства при парафії святого Йосифа.
Мистецькі колективи: Парафіяльний хор при українській парафіяльній парафії св. Андрія, Український ансамбль “Байда”, Хор “Боян”, Український дитячий хор “Молода думка”, Хор “Ірмос”, Парафіяльний хор св. Йосифа, Хор “Прометей”, Хор “Славута”, Український чоловічий хор “Сурма”, Хор Тисячоліття єпархії св. Отця Миколая, Катедральний хор імені Лисенка, Хор “Троянда”, Український танцювальний ансамбль “Громовиця”, Школа балету і народно-сценічного танцю.
Фундації: Літературний фонд Романа Завадовича, Український літературний фонд імені Івана Франка, Фундація Українських Студій в Іллінойському університеті.
Заснування і розквіт українських організацій Іллінойсу у ХХ столітті допомагає зрозуміти нам, новоприбулим, як може стрімко розвиватись духовне, наукове, мистецьке, спортивне, професійне, молодіжне життя української діаспори при наявності об’єднаних зусиль.
Новій генерації українських емігрантів доведеться знайти своє місце у цьому бурхливому громадському житі українців Іллінойсу. І подякувати першопрохідцям за їх неоцінимий вклад в розвиток життя української діаспори й постійну боротьбу за збереження нашої ідентичності.
Використана література:
Гай-Нижник П.П. Державного відродження України Організація (ОДВУ) // Енциклопедія Сучасної України. – Т.7. – К.: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2007.
