Перший день українського фестивалю Uketoberfest в Чикаго спантеличив усе Місто Вітрів. Наш фестиваль, організований парафією УГКЦ святого Йосифа Обручника, запросто міг позмагатися із всесвітньо-відомою Лоллапалузою.
Ну, можливо не чисельністю, хоча тисячі українців і гостей заповнили площу перед нашою церквою, але драйвом, хвилями радості і децибелами музики.
На величезній площі перед церквою розкинулось справжнє українське містечко: тут вам і віз із сіном, і корчма, і криниця, і старенька хата з соняшниками, які оперлися на тин. Величезна сцена для виступів, майданчики з розвагами для дітей і дорослих, намети з традиційними українськими стравами, і, навіть, справжнє українське пиво “Оболонь”!
Хто може відмовитися на українському фестивалі від вареників та пива? Ось і ми не змогли.
Тисячі українців Іллінойсу та сусідніх штатів відвідали перший день нашого улюбленого фестивалю. В національних українських строях, цілими родинами стікалися сюди, як струмочки, наші земляки, щоб подивитися талановиті виступи танцюристів, послухати улюблених співаків, гумористів, артистів; зустрітися з сусідами та однокласниками, придбати унікальні сувеніри з українською символікою, диски, книги та вишиванки, а після цього – поспішали до палаток з варениками, дерунами, голубцями та шашликами.
Наші люди завжди уміли веселитися із розмахом відзначати свої національні свята. Проте таких вишуканих строїв, таких красивих вишитих сукенок і сорочок, таких яскравих традиційних віночків-мештів-чобітків-капелюхів-поясів-сумок, як на цьогорічному фестивалі, здавалось, я не бачила давно.
Серце стиснулося від напливу почуттів – яка краса! Скрізь дзвеніла українська пісня й українська мова, краса наших дівчат та жіночок просто заворожувала. Цілі родини проходили повз мене, часом усі в однакових вишиванках, щасливі і радісні, закохані і усміхнені… І я подумала: більшого щастя, мабуть, і не треба. Щоб тільки не було війни і не гинули під кулями наші військові, щоб Україна процвітала, а українська родина міцно тримала і передавала від дідів-прадідів до онуків-правнуків найцінніше, що у нас є – нашу віру, мову і культуру, та безмежну любов до України.
На завершення першого дня усю громаду “запалював” Вадим Красноокий з «MadHeads». Над Чикаго в небо злітало наше дружне “Надія є!” і тисячі рук.
Надія завжди є, тому сьогодні у вас є ще одна можливість послухати Вадима і усіх інших виконавців на другому дні фестивалю!
До зустрічі!
Нашому роду немає переводу!
Разом – ми сила!
Ольга Руда
Світлини автора
