Олексій Лях-Породько
Античний Ахілл чи сучасний український Ахіль? Багато відомо про античного героя Ахіллеса. Найбільше про його загартованість, сміливість, дивовижну фізичну силу та водночас єдине вразливе місце – п’яту. Всі знають значення “Ахіллесова п’ята”.
Нам, українцям, приємно, що славетний Ахіллес має свій український родовід (античні міфи натякають, що Ахілл, а також Геракл, народилися в українському Криму, поблизу Азовського моря), який формується у цілий культ: “Серед святилищ слід відзначити жертовник Ахілла на Кінбурнському півострові, а також Ахіллів Дром (Тендровська коса). Особливо шанувалось святилище на острові Левка (Левкос) (сучасний Зміїний), де за міфічними уявленнями греків, окрім самого Ахілла та Іфігенії, перебували душі блаженних” (цитата з Вікіпедії).
Ахіллес вирізнявся досконалим тілесним розвитком й був прикладом для багатьох атлетів Стародавньої Греції. А в Ольвії (Північне Причорномор’я сучасної України) були надзвичайно популярні агони (змагання) Ахіллеї на честь легендарного героя.
Не дивино, що крізь тисячоліття української історії культ Ахіллеса актуальний та привабливий, зокрема у спорті. Припускаю, що народжений малюк Ахіль Хрептовський (Achilles Chreptowsky) отримав таке ім’я саме на честь античного героя Ахіллеса. До того ж любов до змагу, тіловиховання, спорту й Олімпійських ігор в Ахіля завжди жевріла у серці.
Моє припущення підтверджує професор Олександр Кіцера зі Львова: “Ахіля Хрептовського називали незвичним для українського вуха античним іменем Ахіль з дивним, “діаспорним“ наголосом на першій літері. Він був простим з друзями, колегами, проте це була простота аристократа. Бо А. Хрептовський був аристократом духу, інтеліґентом з широким світоглядом. Потужний, спортивного складу, мужній чоловік, він був здатен розчулюватися аж до сліз. Україну любив до самозречення”.
Ба більше – Ахіль Хрептовський має неабиякий рекорд. Цитую лист Омеляна Бучацького (я мав чудову нагоду зробити інтерв’ю у проєкті “Спортивний родовід” із сином пана Омеляна – Олегом: https://www.youtube.com/watch?v=TsJ-YkPcPdM) до відомого львівського спортсмена Карла Мікльоша: “Напевно в Чикаго ти стрічався з Ахілем Хрептовським (частино львів’янин), який по війні був на кожній Олімпіаді, з виїмком в москві, а також на майже всіх першенствах світу у футболі. Ладований гістець, а при тому фанатик спорту. Сам незле грав у “Лемку” в Сяноці, а на еміграції – в УССК у Мюнхені”.
Ахіль Хрептовський – олімпійський рекордсмен, не багато людей можуть похизуватись таким досягненням. Він, виявляється, був на Олімпійських іграх 1948 року – Лондон (Велика Британія), 1952 – Гельсінкі (Фінляндія), 1956 – Мельбурн (Австралія), 1960 – Рим (Італія), 1964 – Токіо (Японія), 1968 – Мехіко (Мексика), 1972 – Мюнхен (Німеччина), 1976 – Монреаль (Канада). У москві 1980 року Хрептовський не був – зрозуміло чому. Хто б з адекватних людей, які цінуюсь свободу, відвідував країну-терористку? Чи відвідував наступні Ігри 1984 – Лос-Анджелес (США), 1988 – Сеул (Південна Корея), 1992 – Барселона (Іспанія), 1996 – Атланта (США) не відомо. І це лише літні Ігри. Чи був він на Зимових Олімпійських іграх?
Наприклад, 1964 року Ахіль Хрептовський побував у Токіо разом із дружиною. Цього року українці брали участь в Олімпійських іграх у складі збірної срср, а також вболівали в Україні (тоді Урср). Що ж до української діаспори в Японії у 60-х роках ХХ століття, то тут інформації обмаль. Пан Осип Зінкевич згадує, що діяльність Українського Олімпійського Комітету в екзилі в Японії була унеможливлена, бо не було там зорганізованої української діаспори.
Хоча є свідчення перебування українців у Токіо у час проведення Олімпійських ігор. Наприклад, відомо, що до Японії вирушило подружжя Хрептовських Віра та Ахіль (відомі громадські діячі, патріоти, а пан Ахіль має неабиякий спортивний рекорд – він відвідував десятки міжнародних змагань – Олімпійські ігри тощо). У часописі “Наше життя” (“Our Life”), який видає Союз Українок Америки, у січневому числі була стаття пані Віри Хрептовської “Із Олімпійських Ігрищ”. Наведу уривок: “Найбільша проблема модерного Токіо – це перелюднення. Коли 1945 року тут було 3½ мільйона мешканців, а тепер є 10 мільйонів, можна собі уявити ту тісноту”.
Далі пані Віра описує свої враження від побуту, культури, природніх див Японії. Про Олімпійські ігри пише так: “А Олімпіада? Про неї можна було забути серед цих усіх вражень. Та вже церемонія відкриття кожним потрясла. Коли вбіг на стадіон останній змагун із олімпійським вогнем та запалив його, тисячі голубів вилетіло в повітря, гармати віддали 21 стрілів – то, здається, не було жодної особи на стадіоні, що не відчула б величі хвилини. Цісар Гірогіто відобрав дефіляду змагунів 98 держав, що відзначилась тільки нетактом большевицької дружини, яка не віддала поклону своїм прапором, а тільки повітала цісаря, вимахуючи червоними хустинками.
Другою важливою точкою Олімпіади – була присяга. Перед тим хор, зложений із 200 осіб та дута оркестра виконали олімпійський гимн, і в тому моменті тисячі різнокольорових бальонів вилетіло в повітря. При тому 5 літаків виконало над стадіоном різнородну акробатику, залишаючи по собі 5 різнокольорових олімпійських коліс. Треба ще згадати, що програма відбулася з точністю до секунди. Між глядачами переважала молодь. Студенти мали безплатний вступ. Японці перші про це подумали й за це належиться їм признання.
Одним із незабутніх вражень незвичайного людського зусилля – це марафонський біг. Шістдесят вісім учасників того бігу вибігають із стадіону на визначену трасу, й тоді коли ми приглядаємось тут іншим змаганням, електронна таблиця інформує нас, що абісинець Абебе, чемпіон марафонського бігу з останньої Олімпіади, має найкращий час. Так воно й вийшло. Змагун, без знаку якої небудь утоми, вбіг на стадіон і при великих оплесках публіки здобув світовий рекорд. Ніхто дотепер за час 68-літньої історії Олімпійських ігрищ не виграв того змагу два рази”.
Ось такі враження були у пані Віри Хрептовської від Олімпійських ігор у Токіо-1964. Наприкінці вона додала, що має надію зустрітись на наступних Іграх у Мехіко-1968.
Щодо чемпіонатів світу з футболу, то їх після Другої світової війни й до 1998 року відбулося 12. Достеменно відомо, що Ахіль Хрептовський відвідав Чемпіонат світу з футболу 1966 року, що відбувався в Англії. Разом з ним до Англії поїхали й інші українці з діаспори. Зокрема, з Чикаго до Лондона приїхало п’ятеро українців: журналіст Роман Дубляниця, інженер Орест Клюфас, доктор Степан Войтович, доктор Ахіль Хрептовський та доктор Юліан Куляс.
Ахіль Хрептовський не лише відвідував Олімпійські ігри та чемпіонати Світу з футболу. Загальновідомо, що він ще замолоду прославився як чудовий футболіст українських дружин: СТ “Україна” (Львів), СТ “Лемко” (Сянок), “УССК” (Мюнхен), СФ “Нассав” (Німеччина), як вправний лижвар у Перемишлі. В Чикаго був спортивним коментатором і репортером Українського Спортивного Товариства “Леви” і репортером спортивної радіопрограми. Таким чином, ми бачимо, що Ахіль Хрептовський був прихильником спорту, як практик й як теоретик. Одним з найперших у світі Ахіль Хрептовський звернув увагу фахівців- лікарів та спортсменів на використання допінгу. Його ґрунтовна стаття “Допінг у спорті” розкриває кризовий стан у сучасному спорті щодо його вживання. Ахіль Хрептовський як медичний фахівець аналізує негативний вплив допінгу на організм людини й зокрема спортсмена. Ахіль Хрептовський писав: “Допінг передусім – спортивно-етична проблема, і з тієї точки зору спортсмен повинен на неї дивитися. Спортивні змагання – це лицарська боротьба, і тут не може бути місця для нечесних маніпуляцій. Основою змагань є однаковий для всіх старт, а “нехай переможе ліпший” – є моттом змагань. Шляхом до кращих результатів у спорті є фізична, технічна та психічна підготовка, послідовний, систематичний тренінг. Краще підготовлений, з вищою фізичною та технічною справністю змагун повинен вийти переможцем. Тільки такий спорт, побудований на підвалинах чесности, може виховати здоровий дух”. Ці думки варті Олімпійської хартії, бо вони дуже подібні до висловлювань засновника сучасного Олімпійського руху – П’єра де Кубертена.
Особливо актуальними й тоді, й зараз є час завершення кар’єри спортсмена. Саме тему “Як закінчити спортивну кар’єру?” доктор Ахіль Хрептовський аналізував як фахівець з медицини й як практик зі спорту. Він каже: “Часто чуємо, що великі спортсмени покидають спорт через хвороби чи внаслідок пошкоджень тих чи інших органів тіла. Буває, що аж по довгих роках, вже на своєрідній “спортивній емеритурі”, вони відвідують лікарів, щоб дізнатися про нездужання, які почалися ще за їхньої спортивної активности”.
Доктор Ахіль Хрептовський розглядає завершення кар’єри спортсмена з погляду лікаря: “Причин для спортивних недуг є багато. Але найважливіша з них та, про яку чимало спортсменів не знають: 1. Коли закінчити активну спортивну кар’єру? 2. Як її закінчити?”
Саме ці важливі для кожного спортсмена питання Ахіль Хрептовський намагається роз’яснити: “Кожний спортсмен повинен знати, що постійний тренінг, систематично обтяжуючи органи й мускули, спричиняє певні зміни в нашому організмі. Організм достосовується до вимог, які ставить йому спортсмен, – очевидно, що тільки в межах своїх можливостей. Коли ж атлет ці можливості переступить, доходить до “короткої натуги”, внаслідок якої справність організму спадає і тоді настає те, що в спортивній термінології зветься перетренованість. Бо людський організм – це незвичайно скомплікована і делікатна машина, яка одразу ж реагує на всякі зміни. У цьому ж і небезпека!”. Це перший фактор, на думку Ахіля.
Другою причиною він називав вік спортсмена: “Практика та досліди спортивної медицини свідчать, що період між 20 і 30 роком життя становить вершок фізичної справности людського організму. В тому часі атлети осягають найкращі результати. У когось цей кульмінаційний пункт є у першій, а в когось – у другій половині тієї декади, залежно від темпу розвитку”.
Щодо вікової періодизації спортсменів Ахіль Хрептовський висловився так: “В останньому часі чуємо, що час найвищої спортивної справности пересувається вище “тридцятки”. Таке штучне пересування “спортивного віку” може мати для атлета неприємні наслідки, бо процес зуживання іде своїм кроком також і в спортсменів”.
Ахіль Хрептовський ділився своїми спостереженнями: “З власного досвіду знаю, що кожний спортсмен відчуває сам дуже добре, коли цей момент приходить, але рідко котрий уміє витягнути з того консеквенції. Буває, що такий атлет “піднесе вже білий прапор”, а спорт фанатики та клубні діячі все ще стараються витягнути його на зелену мураву, і він… повертається. Чим більше успіху мав атлет, тим важче йому розстатися зі спортом, помиритися зі спортивною “старістю”. Буває, що й не чує він свисту глядачів. Важка розлука!”.
Такі кваліфіковані думки лікаря Ахіля Хрептовського є відлунням основної місії Українського лікарського Товариства Північної Америки, головою якого він був у 1975-1977 роках. Місія така: “Одним із найважливіших завдань УЛТПА є нагляд над станом здоров’я нашої громади з Америці й Канаді, лікарська допомога й обслуга на високому професійному рівні”.
Окрім лікарської практики Ахіль Хрептовський мав чудовий досвід тренерський. Зокрема, 1965 року він очолив першу футбольну команду “Левів” (Чикаго, США). Припускаю, що результати цієї дружини були найкращими, бо їхній тренер поєднував теорію та практику.
Народився Ахіль Хрептовський 6 червня 1920 року. Відійшов у вічність 1998 року. Згадаймо славетного українця у 105 річницю його вічного спортивного життя!
