Вища магія людини

13124971_548517931995055_324832413406098340_n– Ага! Ти так! – крикнув Юра до хмари. – То я мушу тебе заклинати. Я заклинаю вас, громи й громовенята, тучі і тученята, я розганяю тебе, фортуно, наліво, на ліси й води… Іди рознесися, як вітер по світі… Розсядься і розситися, ти тут сили не маєш…

Михайло Коцюбинський “Тіні забутих предків”

Високо-високо в Карпатських горах віє вільний вітер, і, здається, що ніякі сили не владні над ним. Сидить там під землею велетень-володар Силун, якого звичайний хлопець Карпо сховав у підземеллі. Не зміг гнобитель вибратися, скільки не намагався і не бився лобом об кору землі. Лише домігся, що виросли гори, і назвали їх Карпатськими, на честь юнака Карпа.

А над вітрами, кажуть, теж є сила у деяких людей. Називають тих українців “мольфарами”. Кажуть люди, що сильніші вони за відьом київських, ворожок полтавських та чаклунів наддніпрянських, бо володіють надприродною магією. Їм підкоряються грози та суховії; серед цілителів немає їм рівних. Вони знають секрети магії любові та військової магії стихій.

13177996_551340128379502_2774923307244459258_nОднак, як виявилося, мольфари живуть не тільки у горах Карпатах. Іноді це звичайні люди, чиї надприродні здібності виливаються у палке прагнення допомоги іншим.

Я розповім вам про мольфарів, які займаються порятунком захисників України та допомогою їм.

1 грудня 2013-го року, приїхавши до Києва у справах, звичайна жінка, викладач за фахом Юлія Вотчер, вирішила піти на Майдан. Біля Бесарабського ринку вона побачила свіжу калюжу крові. Спочатку Юля не могла й здогадатися, що це кров студентів, які були жорстоко побиті владою напередодні. Вона вирішила, що це якийсь п’яний чолов’яга розбив носа. Але калюжі крові по дорозі зустрічалися все частіше…

Я – мама, жінка, вчителька російської мови та літератури – абсолютно мирна людина. Але коли я поїхала до Києва у справах своєї останньої роботи в страховій компанії та побачила цих по-звірячому побитих на Майдані дітей, студентів – залишилась там до кінця Майдану, до перемоги… Утім, замість перемоги – прийшла війна. Наша армія була до неї зовсім не готова, але ми вже знали, як збирати ліки, як витягувати важких поранених, як переправляти допомогу на Схід, кому можна довіряти, а хто зрадник…” – розповідає одна із засновників проекту “Мольфар” Юлія Вотчер в своєму інтерв’ю ЗМІ.

Неймовірно, але факт: сьогоднішня “магія” багатьох українських цілителів об’єдналася навколо проекту “Мольфар”.  Їхня волонтерська діяльність – це поклик серця.

13124459_549588991887949_3919562457418899875_nМольфари-волонтери  вважають, що на війні немає місця для “нейтральних” осіб – сучасні події жорстоко ділять світ навпіл, на біле та чорне. Проте, ми впевнені, що Світлі сили на нашому боці, тому що ми захищаємо кордони своєї країни, свою землю.

З нами Бог і Україна.

“Страшно, але не тоді коли по тобі стріляють… А буквально за хвилину, коли вже все стихло і ти не знаєш, що буде далі. Чи вороги вже за спиною, чи може знову влуплять “Градом”… Страшне очікування, а не сама смерть”, – описувала Юлія Вотчер свою поїздку до передової.

У 2015 році ця героїчна жінка отримала з рук президента Петра Порошенка Орден княгині Ольги третього ступеня.

Ще одна цікава людина, яка теж є засновником організації “Мольфар”, – Володимир Маєвський. Він вважає, що уся Україна – це його друга сім’я. Так, безперечно, перша сім’я – найрідніша, проте на сьогодні для нього, та й усієї групи, найважливіше – допомога нашим бійцям.

Володимир очолює проект “Скриня Мольфара”. Завдяки цьому проекту солдати на передовій забезпечуються баулами, які служать “скринями” для їхніх речей, спеціальними носилками, а водії бронетанкових машин – комбінезонами. Ці комбінезони мають евакуаційні стропи для виживання людини під час ураження її бронетранспортерів або танків. Саме такі необхідні речі держава на фронт не постачає.

13177442_551339928379522_637654103195724520_nЗ давніх-давен чаклунів-мольфарів називали градівниками, тому що їм підкорялися грози і блискавки. Їхнім знаряддям був градовий ніж і осиковий хрест. Дерево, уражене грозою, гуцули називають “громовицею”. Вважається, що володіє воно особливою силою. З такого “грозового” дерева виробляють музичні інструменти, а хрестом, вирізьбленим з нього, женуть злих духів.

Сьогодні на сході України вбивають наших бійців інші “Гради” – реактивні системи залпового вогню. Тому з 2014 року в найгарячіших точках АТО – Зайцеве, Широкино, Пісках – працює система відеоспостереження “Око Мольфара”. Вона допомагає українським військовим помітити будь-який ворожий підрозділ, що готується до наступу.

Також психологи проекту “Мольфар” допомагають у реабілітації поранених і працюють з тими, кого війна змінила назавжди. Хлопцям, які бачили смерть друзів, дуже нелегко повертатися до мирного життя, даються взнаки стреси та депресії після поранень. Навіть якщо людина повернулася з війни неушкодженою, її роздертій, понівеченій душі потрібен лікар.

У “мольфарів”, звичайно, є своя бойова машина. Вона має кумедне, особливе ім’я “Атошка”. Автомобіль дістався волонтерам в подарунок від друзів з-за кордону. Добровольці перетворили колишнього “мешканця” Німеччини та Польщі в бойове авто. Ласкаве прізвисько автівка дістала в нагороду за вірну службу – саме вона безперервно возить їх з допомогою на передову. “Мольфари” часто мріють про те, що війна незабаром закінчиться і тоді вони подарують “Атошку” якому-небудь дитячому будинку. Машина вже “стане дорослою”, отже її будуть шанобливо називати Атон Тореодорович.

На сьогодні волонтерський проект “Мольфар” – єдиний в своєму роді, бо він усіма силами  і самотужки намагається вивести лікарський волонтерський рух України на більш високий рівень організації. Зараз основна мета проекту “Мольфар” – це впровадження дієвої системи медичної логістики порятунку поранених. Україні потрібна координація волонтерів, лікарів і військових для надання медичної допомоги, потрібно скорочувати час доставки поранених у лікарні, бійці повинні отримувати консультації та найкращі медикаменти.

13133252_549589208554594_6348688451050462040_nОдним з новітніх проектів волонтерської організації стало створення Медичної Інформаційної Системи (МІС) – безкоштовного “хмарного” програмного забезпечення для будь – якої клініки нашої країни. Поштовхом до її розробки стали поїздки мольфарів у місця бойових дій. Волонтери з’ясували, що при транспортуванні пораненого втрачається важлива інформація, яку медичні працівники на передовій могли б передати лікарям польового шпиталю та далі в центральну медичну установу в тилу. Зараз усі відомості про поранення і хвороби являються розрізненими та несистематичними. Тому ними була запрошена до співпраці команда програмістів, які створили захищену систему, доступну з будь-якого пристрою. Керівником цього проекту є “мольфар” Микола Понич.

А ще… Ще є дуже домашній, затишний і надзвичайно смачний проект “Кухня Мольфара”. Пиріжки, сирні бабки, солодощі та багато інших домашніх ласощів печуться волонтерами та свіжими доставляються бійцям.

Десь високо в Карпатських горах, де хмари спокійнісінько відпочивають на вершинах струнких смерічок, з давніх-давен людям допомагали “ті, що знають”. З покоління у покоління українці називали їх “непростими земними богами”. У наш час їхню важливу місію перебрали волонтери – “мольфари” –  безстрашні, працьовиті, сучасні чарівники з великими і добрими серцями. Служителі Світла.

Саме завдяки їм існує на землі Любов, Милосердя і справжня Віра.

Сайт “Мольфарів”: molfar.org

June 2016