Марко Паславський: американський рейнджер, який загинув за Україну

16 січня міг би святкувати свій день народження Маркіян Паславський – американець українського походження, майданівець і доброволець, що віддав своє життя за свободу України. Він – одна з найяскравіших постатей сучасної історії України: брав участь у Помаранчевій революції, згодом – у Революції Гідності. Навесні 2014-го Марко офіційно прийняв українське громадянство та пішов добровольцем на схід.

Під псевдо “Франко” воював стрільцем 2-го батальйону спеціального призначення Національної гвардії України “Донбас”.

55-річний Марк Паславський “Франко” загинув 19 серпня 2014-го в бою за звільнення Іловайська. Прикрив відхід групи і врятував побратимів від смерті  ціною власного життя.

В лютому 2016 року знайшли унікальні фото з Революції Гідності, на яких у вирі подій 20 лютого 2014 року є й Марко. Коли силовики розстрілювали Небесну Сотню, він, тримаючи у руках шину та щит, прямував на вулицю Інститутську разом з активістами Майдану.

Маркіян Паславський – доброволець батальйону Донбас.

Маркіян (Грегорі) Паславський народився 16 січня 1959 р. у Нью-Йорку в сім’ї українських емігрантів, які в роки Другої світової війни були змушені покинути Україну, рятуючись від загрози радянських репресій.

Батько – Осип Паславський – походив з родини греко-католицького священика з Львівщини (с. Попелі). Матір – Орися Гунчак народилася у 1930 р. в селі Старе Місто Підгаєцького району Тернопільської області.

Батьки Маркіяна познайомилися у Нью-Йорку і одружилися у 1954 році в Українській католицькій церкві св. Юрія. У сім’ї Паславських було четверо дітей: окрім Маркіяна – старший брат Нестор та сестри Ірена і Олена. Дядько Маркіяна – відомий український історик Тарас Гунчак.

У дитинстві Маркіян відвідував українську парафіяльну школу св. Івана Хрестителя у м. Ньюарк, був членом “Пласту”. У 1973-1977 роках навчався у Vailsburg High School. Добре грав у волейбол, що дозволило йому вступити на навчання у найпрестижнішу американську військову академію Вест-Пойнт, яку закінчив у 1981 році. Потім навчався у військовому інституті іноземних мов (Defense Language Institute) у м. Монтеррей (Каліфорнія), де вивчав турецьку мову. Впродовж 1983-84 років служив на американських військових базах у Туреччині, далі у Форт-дікс у Нью-Джерсі. Звільнився в запас у званні капітана у 1986 році.

Маркіян – випускник Вейст-Пойнта.

Упродовж 1985-1986 років Маркіян навчався у Monmouth University, де здобув ступінь магістра за спеціальністю ділове (бізнес) адміністрування. Працював інвестиційним банкіром у США. Зокрема в одному з найвідоміших банків Bear Stearns.

У 1991 році вперше приїхав в тоді ще СРСР, згодом навідувався до України регулярно. З кінця 90-х років в основному жив в Україні. Консультував питання експорту металопродукції Маріупольського заводу за кордон. Працював у банківській сфері. На Київщині заснував агрофірму “Росава-К”, яка стала одним з найприбутковіших підприємств у районі. Був мільйонером.

Товариш Марка Паславського, з яким вони навчалися у Вест-пойнті, а згодом спільно працювали в Україні, Сем Хартвел згадує:

– Марк цікавився історією, міжнародними відносинами, читав надзвичайно багато наукової літератури. Також ми обговорювали військову, світову історію, багато говорили про російську силову політику, протистояння Америки й Росії. Марк був дуже освіченим, інтелектуальним хлопцем. І він був надзвичайно чесною людиною, тим, хто зневажав брехню, зокрема у політиці, – що в Україні, що в Росії, що в США. Ми багато дискутували на ці теми.

Після загибелі Марка рідні знайшли на його комп’ютері роздуми про те, як змінити Україну та сприяти її розвитку і модернізації. У них він розглянув усі напрями – економіку, банківську справу, політику, освіту, армію. Ці записи були видані Національним Музеєм Революції Гідності, під назвою “Заклик діяти: слова Маркіяна Паславського”. Завантажити їх можна на сайті музею.

“Франко” з побратимами після звільнення Попасної.

З теплотою згадує про “Франка” його співробітник Олексій Сорока:

– Марк мав чудове почуття гумору. Всі, хто з ним спілкувався, зачаровувалися його харизмою – поєднанням мудрості, самоіронії, гумору і теплоти. Насправді Марк був людиною надзвичайного душевного тепла – це притягувало до нього багатьох людей. Досить подивитися на Маркову усмішку на одній з його останніх фотографій, де він уже на фронті…

Що змусило Марка залишити затишні кабінети і піти на фронт? На це сповна міг відповісти лише він. Трохи знаючи Марка і читаючи його інтерв’ю, я думаю, що це було поєднання кількох емоційних складових – гостре відчуття несправедливості російської агресії, яку переживає зараз наш народ, бажання виправити цю несправедливість; український патріотизм, який закладений у його генах. Зрештою, прагнення захистити молодших і, як він думав, менш досвідчених у військовій справі побратимів. Він щиро хотів допомогти Україні, нашому народу здобути кращу долю і волю!

Марк мав гострий і критичний розум, знав сучасну Україну дуже добре зсередини. Його критика українського політикуму в 1990-их роках іноді викликала у мене несприйняття. Яку ж він тоді мав рацію і яким наївним був я! Зрештою, через роки після того Помаранчева революція і Революція гідності стали відображенням його прагнення до змін і перезавантаження системи. Марк був активним учасником останніх протестних подій на Майдані, і вони глибоко вразили його, як і багатьох інших небайдужих до України, та надихнули на її захист. Але він, на відміну від цих багатьох, виявився готовим ризикувати своїм життям.

Марк дуже цінував власну свободу і незалежність, тому є великий сенс у тому, що він віддав життя за свободу і незалежність України.

З побратимом на Донбасі.

Маркіян Паславський брав участь у Помаранчевій Революції. З початком Євромайдану активно підтримав антиурядові протести. 20 лютого Марко також був на передовій Майдану. Через два роки після загибелі його впізнали  на світлинах з Інститутської. Ці фото були вперше опубліковані на фб-сторінці спільноти “Майдан 18-20 лютого. Як все було”.

З шиною, коктейлем Молотова та палицею у руках разом з побратимами Маркіян наступав по лівому фланзі з боку Жовтневого палацу, щоб закріпитися на позиціях нагорі Інститутської.

Марко Паславський на Інститутській 20 лютого 2014р.

З початком російської агресії проти України Марк добровольцем вступив до Нацгвардії. У  квітні 2014 р. прийняв українське громадянство. Упродовж червня проходив навчання на полігоні у Нових Петрівцях, а 23 червня склав присягу і вирушив на війну. Воював у батальйоні “Донбас” під позивним “Франко”, який взяв собі на честь Івана Франка. Його рідні дізналися про те, що Марк пішов на війну, з поста у його твіттері. Незважаючи на своє офіцерське звання, у батальйон Марк прийшов у званні рядового.

Побратим Лев згадує:

– Так, це правда. Він сам так захотів. Не хотів виділятися. Але не виділятися таким людям, як Франко, складно. Він був дуже колоритною фігурою у нашому батальйоні. По-перше, йому було 55 років. По-друге, іноземець за своєю суттю, хоч і з українським паспортом. Ви знаєте, як він смачно міг лаятися українською мовою! Марк говорив мені не раз, що він хоче бути звичайним солдатом. Якщо він хотів когось похвалити, завжди говорив: “Ти справжній солдат!”

Після кожного бою Марк збирав так званий брифінг. Каже, що у них в Америці так прийнято. Бійці завжди уважно прислухалися до порад Марка. Він не просто розбирав бій до найдрібніших подробиць – він його аналізував. “Чому боєць загинув? Чому не вдалося з першого разу звільнити населений пункт?” Все знав, аж до того, скільки треба брати з собою у бій ріжків автомата, щоб і вистачило, і було не важко пересуватися. А потім, після брифінгу, він усіх пригощав ірисками. Знаєте, Марк дуже любив солодке і любив пригощати всіх цукерками.

Він збирався у відпустку. Казав: “Звільнимо Іловайськ швиденько і – додому, в Штати, на місяць! Так давно мами не бачив”.

За свої кошти Марк Паславський закуповував військове спорядження і продукти для бійців батальйону.

Артемівськ, Попасна, Лисичанськ, Первомайськ, Курахове, Мар’їнка – таким був бойовий шлях Марка Паславського у лавах українських добровольців.

Марк Паславський з побратимом Вадимом Гайдіним.

Його побратим Вадим Гайдін згадує:

– У Франка був маленький привілей. На бойовому завданні він обирав собі позицію. І завжди це була найнебезпечніша ділянка.

Своє перебування на війні Марк детально описував у своєму твіттері, який  вів під ніком bruce springnote. Цей нік він узяв на честь свого улюбленого співака Брюса Спрінгстіна, на концерти якого неодноразово їздив по всій Європі і США.

За два тижні до своєї загибелі Марк Паславський дав інтерв’ю американському журналісту Саймону Островському:

– Я вважаю, що корінь усіх бід – у Києві, – говорив Марк. – Багато хто, в тому числі і політики, вважають, що все буде продовжуватися, як в останні 20 років. Але будь-який солдат, який воює зараз зі мною на Донбасі, вам відповість: так не буде! Армія тут ще тільки будується. За моїми підрахунками, лише 25 відсотків хлопців, які воюють разом зі мною, мають бойовий досвід. Якщо мене запитають, чи можу я померти за Україну, відповім: так, я хочу це зробити!

З початку серпня батальйон “Донбас” опинився у центрі кровопролитних боїв за Іловайськ. Це місто мало ключове значення для перемоги: звільнення Іловайська розривало ворожий фронт на частини, що означало оточення донецького угрупування противника. Після другої спроби штурму 18 серпня батальйону “Донбас” спільно з іншими підрозділами вдалося звільнити частину міста. Українські військові зайняли позиції у місцевій школі.

19 серпня перед бійцями батальйону стояло завдання перейти через пішохідний міст, розташований над залізницею, дійти до міської ради Іловайська та зайняти її. Підтримки з технікою очікували від батальйонів “Азов” та “Шахтарськ”. Маркіян Паславський не увійшов до штурмової групи – його разом з кількома іншими військовослужбовцями залишили у засідці біля мосту, щоб не дати можливості ворогу вийти залізницею та завадити проведенню операції.

Бійці штурмової групи мали усі шанси успішно виконати завдання, але ситуація розвивалася неочікувано: за словами Ігоря Чайківського, батальйони “Азов” та “Шахтарськ” вчасно не прийшли на допомогу, і штурмова група була вимушена повертатися назад.

“Наше відділення прикривало відхід штурмової групи. Ми викликали вогонь на себе”, – згадує у дописі на власній сторінці у фейсбуці військовослужбовець Вадим Гайдін “Майстер”.

По засідці, в якій перебував “Франко”, бойовики почали стріляти з гранатометів. Одна з гранат, випущена з АГС-17, розірвалася над головами бійців. Марк Паславський, який був вище за свого побратима “Майстра”, фактично закрив його собою. Вадим Гайдін отримав поранення у голову та в око, а “Франку” уламки влучили у легені.

Поранених бійців доправили до будівлі школи № 14, у якій дислокувалися військовослужбовці. Медичної допомоги не вистачало – рятувати бійців намагалися кілька санітарів. Щоб зберегти життя Марка, було необхідно провести операцію з пробиванням грудини, а це міг зробити тільки кваліфікований хірург. З кожною хвилиною йому ставало дедалі важче дихати.

“Я пам’ятаю, як він сидів на колінах, хитався, тримаючись за груди й казав, що йому дуже боляче”, – розповідає побратим Ігор Чайківський.

Перед смертю він сказав: “Я мріяв стати справжнім українцем. Сподіваюся, я ним став. Так боляче і так не хочеться помирати!”

Рідні Марка Паславського на його могилі.

Похований Маркіян Паславський 26 серпня 2014-го на Аскольдовій Могилі у Києві.

Нагороджений орденом Данила Галицького (посмертно) і недержавною нагородою “Народний Герой”.

16 січня в Україні – День пам’яті захисників Донецького аеропорту. Бої за ДАП стали символом незламності та бойового духу українського війська. Захисників терміналів почали називати кіборгами. Українські військові боронили летовище з 26 травня 2014 року до 22 січня 2015 року. Загалом – 242 дні!

Вічна пам’ять і слава Героям!

Підготувала наукова співробітниця Музею Гідності у Львові Олена Чебелюк

Famous Ukrainians