На щастя, на долю або Інформаційний код весільного рушника

pictureЦя розмова з Григорієм Нудьгою, яка відбулася понад двадцять років тому, не просто запам’яталася. Вона, як кажуть, в’їлася в пам’ять, запала глибоко в душу, пустила коріння і досі не дає спокою таким простим і водночас найскладнішим запитанням – чому? Інколи мені здається, що відповідь лежить на поверхні, інколи вона вислизає буквально з-під пальців, і я не можу до неї дотягнутися.

А було це так. Григорій Антонович, тоді вже важко хворий, запросив мене до себе додому. Хотів, як казав, повідомити щось важливе. Для мене ж ці зустрічі завжди були святом. Людина трагічної долі й енциклопедичних знань, неперевершений фахівець в багатьох галузях – фольклористики, літературознавства, історії української літератури, – талановитий письменник і критик, він щедро ділився своїми знаннями з усіма, і кожним зокрема, й умів робити це так тактовно і цікаво, що співрозмовник з його допомогою завжди робив для себе якесь відкриття й ніколи не почувався меншовартісним, навіть не маючи високого освітнього рівня. Того разу Григорій Антонович теж приготував сюрприз:

1195954865494– Дивіться, оце прислав мені один мій колега з Америки, – простягнув скручений у трубочку папір.

Там були записані ноти.

– Можете це зіграти? – показав рукою на піаніно.

Я вже і так впізнала мелодію відомої народної пісні, але із ввічливості сіла за інструмент. Зазвучала усім відома “Їхав козак за Дунай”.

– Ну? – запитально глянула я на господаря.

– І я сказав “ну”, коли внучка зіграла мені її вперше. А мій товариш з Америки пише, що це стародавня пісня ковбоя.

Яким чином українська пісня потрапила в другу земну півкулю? Можливо, її завезли перші емігранти? Питання залишилося відкритим.

R01-photo1А значно пізніше, коли я глибше почала вивчати народну вишивку, її закони і символи, звернула увагу на ще одну цікаву особливість (а, може, спорідненість?) цих двох – таких, здавалося б, різних і віддалених у просторі – культур. Відомо, що індіанці Америки передавали інформацію від племені до племені за допомогою вишивки на поясах. Символіку і колористику української вишивки теж по праву можна назвати першою азбукою українців. Наскільки виразне і багате смислове навантаження вона несе. На вишитих сорочках, наприклад, кодувалася не тільки найважливіша інформація про власника чи власницю, їх суспільний статус, мрії, почуття, а часом й історія цілої родини. Рушники, що їх вішали на образи, демонстрували світосприйняття господарів, їх ставлення до таких філософських категорій як Всесвіт, життя на землі, народження, смерть, осмислення свого місця та покликання, родинні цінності. Часто саме через рушники повідомлялося як про зміни, які очікують родину, так і про те, що ця родина готова їх прийняти. Зокрема, з рушника можна було довідатися, що в сім’ї є дівчина або парубок “на порі”, тобто такі, які вже доросли до одруження. І все це – через просту і водночас геніальну систему знаків: ліній, квадратиків, хрестиків, вужиків. Цією мовою знаків раніше володів кожен українець, а особливо зналися на ній самі вишивальниці, які укладали в узори цілі родинні літописи, легенди, побажання і навіть заклинання-замовляння, наприклад, на здоров’я, довголіття, на те, щоб велося в господарстві, або й чаклунські формули. Зрозуміло, що візерунок кожна вишивальниця придумувала сама, бо тільки вона могла бути літописцем свого роду і своєї душі. На Гуцульщині ще й тепер можна почути: “Я таку йому (собі) сорочку випишу…” Отже, ключовими є слова писати й літопис. Відшивання чужих узорів і запозичення кольорів почалося значно пізніше, коли під впливом тих чи інших обставин вишивка почала перетворюватися тільки на оздобу для одягу.

a2923-rushnyk1На порозі літо, починається пора весіль, тож саме час розглянути особливу категорію вишивок – весільний рушник. Адже саме його стелять під ноги молодятам, благословляючи на довге і щасливе подружнє життя. Для початку з’ясуємо: чому молода пара стає саме на рушник? Бо рушник означає дорогу, в даному випадку – дорогу життя, яку їм треба пройти разом. На ньому нанесено магічні знаки-узори – своєрідний дороговказ. Вважають, що найсильнішою магія є тоді, коли дівчина вишиває собі весільний рушник власноручно, наповнюючи кожен стіжок силою своєї віри, своєї мрії, своєї любові, вона створює власну модель сім’ї. Інколи такий рушник може передаватися від батьків до дітей, зрозуміло, якщо в старшого покоління життя склалося вдало.

В прадавніх віруваннях українців для весільного рушника було обмежене коло символів, покликаних оберігати молоду пару від злого ока, заздрощів, збуджувати в них почуття любові, прагнення продовжувати свій рід, будувати родину на високих моральних засадах, створювати матеріальні блага. Всі інші символи в контексті народження нової сім’ї вважалися зайвими, а часом навіть шкідливими. Тому матері дуже ретельно передавали своїм дочкам магію вишивки.

7-2До терміну “магія” вдаюся не випадково. Хоча моя бабуся, яка жодної справи не починала без молитви, любила повторювати: “Я ні в що, крім Бога, не вірю, тому зле до мене сили не має”, – я переконалася: якщо ми в щось не віримо або про нього не знаємо, це ще не означає, що цього не існує. Одного разу я попросила своїх студентів принести на практичне заняття з культурології якнайдавніші вишивки, які їм вдасться розшукати десь у бабусиних чи прабабусиних скринях, щоб, читаючи узори на них, переконатися, наскільки близько вони відображають історію цієї родини. Робота захопила всіх. Молоді люди розшукали стародавній одяг, навіть його фрагменти, і, розпитавши родичів про тих, кому він належав, заходилися вичитувати з нього історію своїх родин. Раптом одна студентка попросила мене подивитися на рушник:

– Це весільний рушник моєї мами. Їй його подарувала бабуся, а тій, у свою чергу, – свекруха, моя прабабуся. Тепер мама каже, що це буде мій весільний рушник, бо це гарна традиція. А в мене, коли візьму його в руки, чомусь починає боліти голова.

Розгорнули ми разом з нею той рушник, а на ньому аж чорно від ненависті, на розлуку запрограмованої.

– Бабусі вашої ім’я на літеру “М” починалося?

– Так, Меланкою звали.

– А мама – Надія чи Наталка?

– Наталка, – каже і дивиться на мене такими очима… – А звідки ви знаєте?

– А ви уважніше придивіться. Ось тут, у віночку, “М” випороли, а “Н” вишили. Життя у бабусі гарно склалося?

– Та ні. Дід був недобрий. Пив, бив її дуже.

– А в матері з батьком?

– Вони розлучені.

рушникТоді ми з нею розібрали все, чого набажала свекруха її бабусі, бо дуже вже не хотіла тої за невістку. Проте, що зіпсує життя своєму синові, в той час не думала. А біда, з її легкої руки, й до онуки добралася, й над правнучкою нависла. Вирішили ми тоді з цією студенткою, що рушник, який приніс у родину стільки горя, вона з дозволу матері спалить. А для себе вишиє новий. Сама.

То як же має виглядати весільний рушник, закодований на добро, кохання і злагоду. Найперше, він мусить бути багато вишитий, при цьому кожен узор повинен нести інше смислове навантаження. Одним із важливих символів весільного рушника є виноград. Символіка винограду розкриває радість і красу створення сім’ї. Сад-виноград – життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка має обов’язок ростити і плекати дерево їхнього роду. Ще один обов’язковий атрибут у композиції весільного рушника – лілія – символ дівочих чарів та цноти. Якщо уважно придивитися до контурів геометричного зображення лілії, побачимо силуети двох пташок – це знак любові та парування. Крім квітки, орнамент включає листок і пуп’янок як символи триєдності – народження, розвитку та безперервності життя. А ще в орнаменті лілію обов’язково доповнює знак, що нагадує хрест. Він – магічний, тому й благословляє пару на утворення сім’ї, адже хрест є прадавнім символом поєднання сонячної батьківської та вологої материнської енергії. Іноді над квіткою ще вишиті краплі роси, які означають запліднення.

Добре, коли на весільному рушникові є ружі (троянди), що уособлюють сонце. В рослинному орнаменті вони заплітаються в гірлянду-безконечник, а в геометричному – з’єднуються ланцюжками, що означає безперервний сонячний рух з вічним оновленням. Ружі – це Боже благословення для вашої родини. А ще вони означають домінанту жінки-господині, яка цвіте, красується і на якій тримаються три кути хати. Тому переобтяжувати весільний рушник ружами не варто, щоб не пригнічувати чоловіче начало в родині.

Можна додати до весільної символіки й трохи хмелю, що означатиме, що наречений уже готовий взяти на себе обов’язки глави сімейства. З хмелем не переборщіть, бо багато чорного хмелю – на пияцтво.

Обов’язковими на весільному рушнику є й берегині, бо хто ж тоді охоронить вашу родину від усякого лиха? Берегиня – це давня богиня роду,  Мати-природа і жінка-Мати, яка подарувала світові Сина, і Дерево життя, що сформувало із хаосу чітку систему Всесвіту. Зображують у формі квітки, що росте з горнятка, а в геометричному варіанті – у формі розкритих долоньок. Часом квітка закомпонована так, що нагадує дівчинку або багато дівчаток, які тримаються за руки.

І, звичайно, птахи. Їх дуже часто вишивають на рушниках різного призначення, але на весільний пускають не всіх. Тут мають право розсістися перед усім пави, і не абиякі, а короновані або вінценосні. До речі, у середині вінків, як правило, вишивають ініціали молодих. Адже пава це жар-птиця, що несе в собі сонячну енергію щастя, визнаний птах сімейного щастя. Не випадково на Полтавщині дівчата вплітали у весільні вінки павичеве пір’я. Корона або вінок – Боже благословення і символ шлюбу, який тримають над молодою парою під час вінчання, а ще – натяк на прадавні традиції, коли молодих величали князем і княгинею.

Крім пав шлюбну пару символізують соколи, голуби і півні. Птахів, як правило, розташовують голівками один до одного, вони або тримають у дзьобику ягідку калини, як символ роду, або сидять в основі дерева – символу нової сім’ї. З цього правила інколи випадають півні, яких ще зображують в русі, настовбурченими, що має свідчити про сексуальність чоловіка.

Дуже доброю символікою весільного рушника є так звані узори-негативи, вишиті чорним хрестиком. Така вишивка подібна до мережива, виконаного гачком, і покликана нагадати, що все в житті має світлий і темний боки, які органічно поєднуються. І це абсолютно правильно, бо вишите на весільному рушнику – лише мрія, добра ворожба на щасливе майбутнє, а чи стане вона реальністю – залежить від самих молодих.

May 2017