Найвідоміший український гурт починав у гуртожитку, пережив не одну зміну складу, а цієї осені обіцяє випустити новий альбом
12 жовтня у Славка Вакарчука і його музикантів – ювілей. Знаєте, скільки виповнюється їхній групі? Тридцять років! Саме стільки “Океан Ельзи” видає нагора хіти, тішачи багатомільйонну армію шанувальників. У когось улюблена пісня “Там, де нас нема”, у когось – “Відпусти” чи “Сосни”, ще в когось – “Друг” або “Обійми”.
Не сумніваюсь, що всі ці треки чи принаймні найкращі, буде нагода почути на ювілейних концертах, які влаштовують “океанівці”. Спочатку планували лише один виступ – у день народження, але ажіотаж виявився настільки великим, що довелося оголосити додаткові. Кому ж не хотілось би знову зустрітися з кумирами!
Тим більше, що на святкових шоу, судячи з усього, без сюрпризів не обійдеться. Одна з головних інтриг – чи вийде на сцену “золотий склад” легендарного гурту? Востаннє хлопці воз’єднувались десять років тому – власне, з нагоди 20-ліття “Океану Ельзи”. І це було незабутньо та зворушливо…
Наближення круглої дати – непогана нагода пригадати, як усе починалося. Адже історія цього колективу не менш захоплива, ніж у багатьох західних рок-зірок. Не виключаю, що колись ще знімуть байопік про те, як четверо шалено талановитих хлопців з Галичини поставили на вуха (чи присіли на вуха) всій Україні.
“LONG TIME AGO”
… Львів. Вулиця Чупринки. Гуртожиток лісотехнічного інституту. Тут, на першому поверсі, тривалий час була творча база “Океану Ельзи”. Славко Вакарчук, Павло Гудімов, Юрко Хусточка і Денис Глінін проводили в цих стінах репетиції. А щоб не заважати студентам гризти граніт науки, оббили кімнату лотками з-під яєць. Ті поглинали гучний звук, тож можна було не переживати, що хтось прибіжить сваритися.
“Ми збиралися тричі на тиждень, – розповідає “Ukranian People” гітарист Павло Гудімов. – Репетирувала в середньому три-чотири години, роблячи перерву на чаювання. (Усміхається). Та, якщо хтось поспішав, відповідно, могли закінчити раніше… Час спливав непомітно: тільки-но щось придумаєш, а вже треба вирушати додому”.
Жили відносно недалеко один від одного (двоє учасників взагалі – в одній багатоповерхівці), тому йшли завжди компанією. По дорозі продовжували жваве обговорення: почутої музики, майбутніх виступів, “Шоу довгоносиків” (на його перегляд збирались у барабанщика вдома), нових дівчат і т.д. Якби не гітари в руках, у тій четвірці, що простувала втомленою бруківкою, годі було розпізнати рок-гурт…
Взагалі-то троє учасників бенду були знайомі задовго до появи “Океану Ельзи”. Павло, Юрко й Денис грали у групі “Клан тиші”, де фронтменом був Андрій Голяк. Колектив проіснував приблизно два роки і навіть виступав на різних майданчиках рідного міста. Проте згодом шляхи музикантів розійшлися. Чи то через творчі суперечки, чи то через “сімейні обставини” (лідер гурту одружився), чи то просто через юнацький максималізм.
“Залишившись утрьох, ми cтали думати, що робити далі, – пригадує мій співрозмовник. – Проте репетицій не припиняли і писали нові пісні, частина з яких, до речі, перейшла потім у перший репертуар “Океану Ельзи”. – А незабаром на одній із вечірок, де відбувався такий собі сейшн, випадково зустріли Славка Вакарчука. Одразу відзначили його вокальний потенціал. Якраз те, чого нам, інструменталістам, бракувало… Ось так і виник майбутній гурт”.
Його офіційним днем народження вважається 12 жовтня 1994 року, а датою бойового хрещення – 14 січня 1995-го. Тоді хлопцям випало виступати не у маленькому клубі, а перед багатотисячною аудиторією. “О. Е.” запросили взяти участь у збірному концерті на площі в центрі Львова. Попри мінусову температуру, від якої у музикантів дубіли пальці (що вже казати про голос соліста), дебют виявився вдалим. Пісня “Я – Міккі-Маус” одразу сподобалась публіці. Як і фронтмен, котрий, щоб зігрітись, підстрибував вище неба…
Можливо, вас здивує, але на початку кар’єри “Океану Ельзи” платили за концерт двадцять доларів. Коли ж одного разу запропонували втричі більше, хлопці були шалено щасливі. До речі, такий гонорар їм дали за виступ у клубі “Лялька”, де організували вечірку для канадської молоді. Та, якщо у рідному місті хлопці вже здобули певну популярність, то за його межами ситуація виявилась не настільки втішною.
“Так, на концерт у Жовкві (не пам’ятаю, хто запропонував організувати там виступ), продали лише два квитки, – усміхається Павло Гудімов. – Ми як приїхали туди, так і поїхали. А потім виявилось, що того дня у місті було якесь весілля, де й гуляла вся молодь. Зрештою, могли запросити нас пограти. (Сміється). Ми тоді були неперебірливі”.
“ПЕРША ПІСНЯ“
На певному етапі “Океану Ельзи” стало тісно у столиці Галичини. Музиканти вирішили перебратися до Києва. Ясна річ, що вони не їхали в нікуди. На “молодий і перспективний“ гурт поклав око продюсер Віталій Клімов. Тоді він працював із суперпопулярною “Табулою Расою“ й вирішив взяти під крило ще один проєкт.
Чи не було хлопцям трохи лячно перебиратись до столиці? “Аніскілечки, – каже “Ukranian People” бас-гітарист Юрко Хусточка. – Батьки переживали, ми ж – навпаки. Адже переїздили не по одному, а всією групою. Нам винайняли квартири (я оселився зі Славком, а Паша – з Денисом) і платили щомісяця по 250 доларів (з них, правда, треба було оплачувати оренду). Так ми жили роки два…”
Якщо раніше хлопці записували свої пісні у скромних умовах (демо-касети, прикрашені емблемою гурту, розносили потім радіостанціям), то тепер до їхніх послуг були найкращі студії та найкрутіші фахівці. І вже у 1998 році вийшов дебютний альбом – “Там, де нас нема”. Його саунд-продюсером став Євген Ступка, який навчався у Музичному коледжі Берклі в США.
“Прослухавши пісні “Океану Ельзи”, не можна було не зауважити, що все звучало дуже фірмово й дуже якісно, – говорить “Ukranian People” Олег “Джон” Сук, бас-гітарист “Мертвого півня”. – До того ж, скільки ми не писали альбомів – з різними колективами – воно все виходило, умовно кажучи, як “самвидав”. А тут це був перший раз, що команда зазвучала професійно, на такому рівні, що я, чесно кажучи, офігів”.
На головну пісню альбому, що дала йому назву, відзняли кліп. Не стільки задля оригінальності, як з фінансових міркувань, вирішили зробити його чорно-білим. Режисер Семен Горов за пляшку коньяку позичив камеру на кінофакультеті інституту, де тоді навчався, а плівку купили у військових. Тож “Там, де нас нема” фільмували на “Кодак”, який у радянські часи використовували для… аерофоторозвідки.
“Зняли ми швидко – буквально за пів дня, – ділиться з “Ukranian People” Семен Горов. – Саме на стільки вистачило тієї плівки. До речі, спочатку була ідея поїхати в Одесу, але бюджет не дозволив цього зробити. Тому зйомки відбувалися у Києві, в одному з парків, де вдалося знайти сходи, більш-менш схожі до потьомкінських. Участь же ж брало дуже багато людей, якимось чином причетних або до “О.Е.”, або до продюсера, або до мене. Це ж усе було безкоштовно… Ну, а в підсумку кліп “Там, де нас нема”, вийшов досить авангардним як на той час”.
Незвичайне відео справило ефект бомби. Музичні телеканали, які шукали “нові обличчя”, охоче взяли його в ротацію. І хоч до популярності було ще далеко, але образ співака, який сидів у холодильнику, одразу запам’ятався. До слова, після зйомок головна декорація знайшла притулок у квартирі продюсера гурту. Його старенька “морозилка” часто виходила з ладу, тому її замінили новеньким апаратом. Кажуть, служив він довго та якісно…
Загалом за тридцять років “океанівці” зняли понад пів сотні кліпів і записали дев’ять студійних альбомів. (Це без урахування сольних проєктів Славка Вакарчука). Останній – “Без меж” – вийшов вісім років тому, а після того були лише сингли. Втім, цієї осені музиканти обіцяють новий диск. Паралельно ж працюють над цілком англомовним альбомом. Перші пісні з нього – “Voices Are Rising” та “Lighthouse” – фани вже могли оцінити. З часів треку “Long time ago” – це друга спроба “О.Е.” проекспериментувати на чужому лінгвістичному полі.
“ТАДЖ-МАХАЛ”
Славко Вакарчук і його друзі стали чи не першим українським гуртом, який регулярно виступає за кордоном. Ще на початку своєї кар’єри, у 1996 році, “Океан Ельзи” запросили до Німеччини: взяти участь у рок-фестивалі в місті Гернсбаху.
“Це був наш дебютний концерт у Європі, – мовить Павло Гудімов. – Проте у мене він залишив змішані почуття. По-перше, ми виступали не на звичній сцені, а на якомусь причепі з відкидним бортом. По-друге, грати довелося на не найкращій апаратурі. Нам здавалось, що у бундесі все буде, як у космосі, а реалії виявились іншими. Втім, у тій поїздці певною сатисфакцією стали відвідини… секонд-хенду. В Україні тоді, якщо й можна було купити щось з одягу, то на базарі й дорого. А там ми набрали багато речей, в яких потім навіть виступали”. (Усміхається).
Якщо сьогодні відзначити прапорцями на карті світу ті країни й міста, де гастролювали “океанівці”, вона буде цілком пістрявою. Лондон, Берлін, Рим, Копенгаген… Навряд чи залишилась бодай одна європейська столиця, де наші рокери не “замельдувалися”. Їхні шляхи пролягли і за океан – Нью-Йорк, Чикаго, Сан-Франциско й інші мегаполіси, а також до Австралії – у Сідней та Мельбурн. До того ж, як правило, виступати доводилось у найкрутіших залах.
Наприклад, у вересні під час “Help for Ukraine tour” це були: концертний майданчик “Halle 622” у Цюриху, розрахований на 3 500 глядачів, “Зеніт” у Парижі – 6 800, арена в Женеві – 9 500, палац спорту в Барселоні – 17 960! І коли дивишся на YouTube, як багатотисячний зал, уквітчаний вогниками телефонів, починає підспівувати (ясна річ, українською) рядки з якогось із треків, по тілу пробігають мурахи…
“Мені доводилося бувати на концертах “О.Е.” і в Україні, в Києві, і за кордоном, наприклад, у Лондоні, – каже “Ukranian People” продюсер Ігор Кондратюк, відомий за багатьма популярними телепроєктами. – Та, де б вони не грали, скрізь спостерігається одна й та ж картина: глядачі підспівують, фанатіють, скандують, викликають безліч разів на біс… І тут немає нічого дивного, адже це – одна з мегапостатей нашого шоу-бізнесу!”
“Коли нещодавно Славко запросив на свій сольний концерт (він гастролює з цією програмою і на Заході), я йшов із думкою: напевно, мені буде там нуднувато, – додає басист “Мертвого півня”. – Півтора години під фортепіано й гітару, не знаю… Проте виявилось, що Вакарчук так драйвує, що триндець! Увесь виступ він, як натягнута струна, як натягнутий нерв. Емоційно це було дуже потужно… Таке враження, що всередині нього – вулкан”.
“НЕ ЙДИ”
“Океан Ельзи” поєднав у собі ду-у-уже різних людей. Хоча б з огляду на освіту: Славко – фізик-теоретик, Павло – ландшафний архітектор, Денис – економіст-енергетик, Юрко – фінанси і кредит. Знаки Зодіаку – Близнята, Терези (двоє хлопців), Скорпіон. Що вже казати про музичні смаки і “заморочки”. Тож їх поєднання в одній команді було “вибуховою сумішшю”, таким собі двигуном внутрішнього згорання, що дав неабияке прискорення на старті.
“Група – це ж не просто колектив людей, які грають разом, – ділиться Юрко Хусточка. – Кожен із нас розумів: те, чим ми займаємось сьогодні, впливає на наше завтра. Це було таке собі розкидання зерен у ґрунт, що мали згодом прорости… Той план на майбутнє усіх нас об’єднував, адже ми потребували одне одного”.
Репетиції “О.Е.”, як правило, відбувались досить жваво. Хлопці сипали ідеями (часто вперемішку з жартами), пропонуючи свої варіанти тих чи інших пісень. Та, якщо тексти, у 99% випадків писав Вакарчук, то музичне рішення все ж народжувалось у спільних експериментах. І тут непросто було досягти золотої середини, адже гітарист хотів вставити своє соло (наприклад, як у знаменитих “Соснах”), а ударник – своє (скажімо, як у незабутньому “Холодно”). Однак тривалий час компроміси вдавалося знаходити.
Втім, щодалі це ставало важче й важче. До творчих питань додалася маса інших – від побутових до матеріальних. Шальки терезів, на яких накопичувались взаємні образи, претензії й недомовки, у певний момент перехилились на один бік. Хтозна, що стало тим самим тригером, але у 2004-му з групою попрощались одразу два учасники: Юрко Хусточка і Дмитро Шуров. Перший пробув у її складі десять років, другий – лише три. А ще через рік – у 2005-му – “О.Е.” довелося полишити Павлові Гудімову…
“Я дуже переживав, коли хлопці пішли з групи, – розповідає Семен Горов, який, окрім “Там, де нас нема”, зняв для “океанівців” кліпи “Сосни” і “На лінії вогню”. – Втім, зміна складу це – типова ситуація для багатьох. Чоловік з жінкою з часом набридають одне одному, що вже казати, коли мова про колектив. Для когось це йде на краще, для когось – навпаки. Так чи інакше, це добре, коли щось змінюється, а не стоїть на одному місці… Зрештою, життя триває!”
Святе місце, як відомо, пустим не буває. Після того, як на берег зійшли троє учасників “О.Е.”, і першого разу, і другого вакантні місця швидко заповнили. (Гастролі ж розписано на пів року вперед!). Однак це був не останній шторм – тобто ротація – у лавах найпопулярнішого українського гурту. Прізвища деяких музикантів, які входили в той чи інший період до його складу, шанувальники, може, і не згадають одразу…
Славко Вакарчук, Юрко Хусточка, Денис Глінін, Павло Гудімов і Дмитро Шуров зібралися разом лише через багато років, щоб виступити у грудні 2013-го на підтримку Євромайдану. Наступного разу вийшли таким же ж складом на сцену через рік – з нагоди 20-ліття “Океану Ельзи”, і потім знову повернулися кожен у свою гавань.
“БЕЗ ТЕБЕ”
Приватне життя учасників легендарної команди завжди було за завісою таємничості. Особливо – фронтмена. Славко Вакарчук міг довго й нудно розповідати в інтерв’ю про “творчі плани”, та, коли мова заходила про особисте, як равлик ховався в мушлю.
Що там було із романтичними стосунками у пубертатному періоді майбутньої зірки, яка вчилась у музичній школі грати на баяні, достеменно невідомо. Проте у пізнішому віці – коли уже виник “Океан Ельзи” – співак тривалий час зустрічався з львів’янкою Асею Трубецькою. Брюнеткою зі стрижкою каре, веселою вдачею і чарівливою усмішкою. Її батьки виїхали до Німеччини, вона ж повернулась в Україну…
Потім поруч із Вакарчуком – як антипод попередньої супутниці – з’явилась киянка Ляля Фонарьова. У неї вже був досвід сімейного життя і донька від офіційного шлюбу. Нова обраниця музиканта стала стилісткою гурту (гламурні образи початку 2000-х – справа її рук), перукарем, фотографом та незамінною порадницею в багатьох інших питаннях. Одне слово, правою рукою фронтмена.
Вони провели пліч-о-пліч двадцять років, час від часу відвідуючи різні фестивалі й світські тусовки. Тож, як грім серед ясного неба, для загалу в 2021 році стала новина про розрив стосунків. Згодом картина прояснилась: виявилось, що співак по вуха закохався – у рудоволосу продюсерку Євгенію Яцуту, що працює в кіноіндустрії. Їхні шляхи перетнулися не в Україні, що було б більш логічно, а у Сполучених Штатах.
“Вона входила до команди, що знімала кліп “Без тебе”, – мовить Олег “Джон” Сук. – Усе відбувалось у Лос-Анджелесі, куди я приїхав з товаришем із Сан-Дієго та був присутній на майданчику. За сценарієм, Славко мав гуляти берегом океану, а потім взяти когось зі статистів за руку. Щоб на фоні заходу сонця стояли двоє – чоловік і жінка. При цьому обличчя у кадрі не з’являлось… Ось так він і взяв за руку майбутню матір своїх дітей”.
Євгенія, що на сім років молодша від 49-літнього співака та виховує дитину від першого шлюбу, народила йому первістка, якого назвали Іваном. А потім – донечку, котру охрестили Софією. Нині малечі, відповідно, три й два рочки. Так, лише в зрілому віці Славко Вакарчук відчув радість батьківства. І тепер, як тільки випадає нагода, тішиться спілкуванням з найріднішими, що на час війни перебрались до Швейцарії.
“КВІТИ МІННИХ ЗОН”
Сьогодні гастрольне життя “капітана” Славка Вакарчука і його “екіпажу” (Денис Глінін, Мілош Єліч, Денис Дудко) максимально насичене. Окрім виступів з “Океаном Ельзи”, він багато їздить з сольним благодійним туром: Одеса, Чернігів, Миколаїв, Дніпро… Проте нерідко просто бере гітару та вирушає поближче до передової. Там – у бліндажах, окопах та укриттях – співає для захисників і захисниць. Зрештою, музикант сам – лейтенант ЗСУ.
“У цьому сенсі Славко молодець, – говорить телеведучий і волонтер Ігор Кондратюк. – Він ще з 2014 року їздить сходом України. Тому, власне кажучи, колись і розпочав свою політичну кампанію, оскільки як громадянин не міг стояти осторонь… Тепер, під час повномасштабної війни, Вакарчук також керується своїм сумлінням… І я можу лише вітати артистів, які хоча б раз виступали на передовій або в тилу, але для військових. Тобто тих, хто своєю творчістю підтримує український супротив, а саме – ЗСУ, Нацгвардію та ін.”.
Допомагає нашій армії і Юрко Хусточка, який давно живе в Парижі. Ще у 2022 році він активно став волонтерити. Майже двадцять разів возив із Франції до Польщі, на кордон з Україною, те, що вдалося зібрати. Це – і генератори, і flow-батареї, і хімічні грілки, і медичні препарати та різні засоби. Серед останніх – наприклад, такі специфічні, але незамінні при пораненнях, як степлер для шкіри. Його діяльність триває й нині.
“Якщо чесно, я не люблю говорити на цю тему, – зазначає музикант, який завжди відзначався скромністю. – Та й не знаю, як це робити. На відміну від музики, якою люблю похвалитися… Просто я розумію, що є певні речі, якими треба займатися. Допоки можеш. Особливо тепер! Оскільки війна триває, з’являється все більше й більше песимістів або людей, в яких закінчилися ресурси – фізичні, моральні, матеріальні. І поступово ти розумієш, що залишається все менше й менше тих, хто продовжує допомагати Україні. Проте мене це, навпаки, ще більше мотивує”.
… Звичайно, якби не війна (з уст скількох людей злітала ця фраза), осінні концерти Славка Вакарчука і його бенду відбулися б не в київському Палаці спорту (для них цей майданчик давно затісний), а на “Олімпійському” стадіоні, що вміщає 70 тисяч глядачів. На 20-річчя хлопці вже збирали там аншлаг. Проте тепер це з огляду на безпеку, точніше небезпеку, нереально.
Цікаво, що ювілейна програма “Океану Ельзи” називається “Той день” – за однойменною піснею з дебютного альбому гурту. Це, як на мене, свідчить про те, що його музиканти, рухаючись уперед та думаючи про “завтра”, все ж не забувають того, що було “вчора”. І тут питання, мабуть, не стільки в ностальгії, як у простому розумінні: кожен океан – навіть найбурхливіший – має свої витоки. Те єдине джерело, з якого все починалося й до якого іноді хочеться повернутися. Тим більше, коли йдеться про таку красиву дату, як 30-ліття!
