Оленка Ґердан-Заклинська. Танок на все життя…

Українська танцівниця, хореографка, лауреатка Міжнародного фестивалю танку в Брюсселі, поетка, публіцистка, художниця, поліглотка (володіла українською, польською, чеською, німецькою, французькою, англійською і латинською мовами). Ця жінка з драматичною долею точно знала, що таке рух, ритм. Вона вміла шукати і знаходила українське у своїх танцях, розуміла стихію Карпат, бо там народилася. Вміла римувати, бо це умів робити її великий батько Богдан Заклинський, грала на фортепіано, співала, бо музика її вела за руку. Була ученицею реформатора українського національного танцю Василя Авраменка. Любила поезії Василя Пачовського та Лесі Українки. Мала власні танцювальні школи в Америці та Канаді. Її ім’я дуже довго було загублене, незнане для нас, та час, як забирає відомі імена, так може і  їх повертати… І так сталося із постаттю цієї унікальної жінки.

З танцем за руку

Наші постійні читачі мають пам’ятати одну з героїнь цієї рубрики  Осипу Заклинську – видатну жінку, учительку, кулінарку. А в цій статті хочеться розповісти про ще одну особливу  українку, доньку Осипи – Оленку Ґердан-Заклинську. Не може безслідно пропасти те, що вкладають батьки у своїх дітей.  Так, подружжя Богдан та Осипа Заклинські відбирали найкраще для своїх діточок: Орисі, Оленки та Святослава. Найперше ці видатні люди посіяли в дитячі серця велике зерно правди, любов до мови, традицій, фольклору, педагогіки. Звісно, що ці зерна дали плоди. Народилася Оленка у присілку Ільці гуцульського містечка Жаб’є (Верховина) 14 квітня 1916 року.

        Та Оленка, та маленька

Танцювала, веселенька,

 Танцювала безустанку,

 Як світило сонце зранку….

Це рядки з вірша відомої галичанки, української письменниці Марійки Підгірянки. Поетка написала про нашу героїню Оленку, адже підтримувала тісні, дружні взаємини із сім’єю Заклинських, листувалися.

Батьки Оленки Богдан та Осипа були змушені постійно переїжджати, і відповідно, шукати щоразу нове місце роботи у школах. А все через наскрізь українську позицію у всьому. Задушлива атмосфера тих часів не могла спинити потягу до свого. Мова, культура, традиції, Просвіта – це ті орієнтири, що були святими для Заклинських. Отож, Оленка зростала у дусі українських традицій, а ще повсюди були  – чар гір та мальовнича природа.

“Я вже дитиною почала танцювати. Мене невимовно притягали всякі прояви руху. Раз, пам’ятаю, задивилась я на танцюючих циганчат, і це коштувало мені стрічок із волосся й черевиків…”, – оповідала якось Олена в інтерв’ю. Сестра Орися залишила для нас портрет цієї дівчини: “Була малого зросту і тендітна. Лице округле, очі великі сірі, волос з мідним блиском, темнуватий, хвилястий…”.

Початкову школу закінчила у селі Великий Бичків, була дуже старанною. Далі навчалася у Празі, там закінчила балетну школу, згодом приїхала і навчалася в гімназії у Перемишлі, далі – Львівське хореографічне училище, курси, знайомство з непересічними людьми. Лекції в Оксани Дрогомирецької дали добрий вишкіл для осягнення виразового танцю, згодом пізнавала ази класичного балету. У цьому ж Львові Оленка проводила з вихованцями захоронки (дитячого садка) інтерпретації українських пісень, навчала дітей “Рідної школи”. Співпрацювала з відомим митцем Святославом Гординським. Товаришувала з відомими мисткинями Ольгою та Оленою Кульчицькими, Уляною Кравченко. У Львові дні були насиченими: відвідувала різноманітні курси та вишколи. Мандрувала Гуцульщиною, Бойківщиною, Лемківщиною, і всюди шукала натхнення та того унікального ритму танцю. Визбирувала елементи лемківської культури, і згодом народився танок “Лемківське весілля”, але, на жаль так і не відбувся на сцені… Коли сім’я Заклинських проживала у селі Пяткова, то там Оленка провадила активну громадську діяльність: організувала хор, яким сама і диригувала, вела гурток народних та бальних танців, вчила дітей декламувати  вірші.

В інтерв’ю журналістці Лідії Бурачинській Оленка Заклинська зізнавалася: “Танок, особливо народній, лежить нам у крові. Кроки козачка, гопака, коломийки легко засвоює собі кожна українська дитина. Ще більше можна не вказати про обрядові танки, як гагілки, обжинки. Пригадую собі “Княжі гагілки” виведені кількаразово в 1956 р. в Торонті, що дали мені й дівчатам багато радости” (“Наше життя”, 1961 рік).

На початку 1940-х років працювала у складі трупи Львівського оперного театру.  Коли ж наближався на  галицькі землі фронт, вона виїжджає до Відня, і там починає досконало вивчати професійну школу танців Розалії Хлядек. Згодом опиняється в одному з таборів  для “переміщених осіб” міста Інсбрук. Оте фото, де усміхнена, життєрадісна Оленка на тлі Альпійських гір виконує танець “Дрібушку” (на музику  М. Колесси), демонструє її делікатність та витонченість у тих же ж рухах та поставі. Тут же ж веде потужну культурно-просвітницьку діяльність, готує різні цікаві етнографічні композиції. Наприкінці 1940-х років переїжджає до Канади і там засновує першу власну школу українського танцю. Саме у цей час бере собі сценічне прізвище Ґердан. Сама ж любила носити цю прикрасу. Її вихованці виборюють перші нагороди та отримують схвальні відгуки ( композиції “Думки-коломийки”, “Гопак” та ін.). І не дивно, адже Оленка мала неабиякі педагогічні здібності. Як згадувала сестра: “Все, що пояснювала Оленка іншим, засвоювалося ними легко й назавжди”.

Звісно, життя на чужині, не могло бути легким, особливо спочатку. Починати свою справу треба було лише з великою вірою в серці та оптимізмом. Такою оптимісткою була Олена, вона йшла через перешкоди, отож була життєствердна. До американського періоду її творчості належать композиції: “Думка-коломийка”, “Гагілки-веснянки”, “Шумка”, “Вальс наших днів” та інші. “Я ловила всюди той ритм, що рухає інших людей у жвавому танку…”, – стверджувала танцівниця. Виконувала неодноразово з великим успіхом український народний танець “Дрібушку”, “Дорогу”, “Метилицю”, “Спомин з гір”. 1944 року закінчила школу танцю у Відні.

Чар танцю Оленки Заклинської

Брюсель, травень 1939-го… На 11-ому Міжнародному Конкурсі Танків у Брюселі виступає юна, талановита українка Оленка Заклинська, отримує другу нагороду: “Відтворила п.Олена  Заклинська три танки власного укладу: “Колискову” до муз. Барвінського, “Дорогу” до муз. Лиська і “Дрібушку” до муз. М. Колесси. Кожний з тих трьох танків нагороджувала публика рясними оплесками”. Опісля у на Львівськім двірці вітали нашу краянку люди, сипали квіти та оплески. Важливо, що саме після цього виступу Оленкою та українською культурою зацікавився світ, зокрема Європа. Цікаво, що танцівниця сама укладала свої танці. А на Першому фестивалі українського танцю і музики у Вінніпезі (Канада) отримала диплом і першу нагороду за сольний та дуетний танці.

Газета “Свобода”  від 27 серпня 1954 року писала: “Не так давно в українській емігрантській гімназії в Празі в Чехії появилась маленька танцюристка Оленќа. Хто з бувших учнів чи професорів тієї школи не пам’ятає правдивої радости і бурі оплесків, якими кожний раз вітали виступ тієї маленької, заквітчавої дівчини, коли вона з подивугідною самопевністю виводила украївськиіі танок на сцену…”. Кумиром на сцені для юної дівчини була Ісидора Дункан (відома американська танцівниця). Саме у 1954-1956 рр. Оленка Заклинська здійснює турне зі своїми вихованцями землями Канади та США. Винятковий факт: усі танці Оленки були з українськими мотивами, музика – українських композиторів. Для цього жінка студіювала багато матеріалів з етнографії.

Зі спогадів, які залишила для нас сестра Оленки – Орися, можемо дізнатися дещо цікаве про мисткиню. Вперше цей матеріал опубліковано на сторінках унікальної книги Осипи Заклинської  “Нова кухня вітамінова”

(перевидання 2017 року).  Безмежно любила подорожувати і, як згадує сестра Орися, складала опісля танцювальні композиції. Серед перших були “Дорога” та “Колискова”. Свої творіння показувала батькам, велике враження на рідних справляли її танці. Але не лише до танцю мала талант Оленка, але й до співу, музики. Закінчила також школу гри на фортепіано, сама давала приватно уроки музики. Також мисткиня захоплювалася живописом, це було більше хоббі, приємна справа для душі. “Малювала образи, мала їх зо тридцять. Не бажала їх продавати, а вони всі в неї пропали… У житті так часто буває. Олена вміла художньо вишивати. Її вишивки були артистичні, ніжні. Вишивок мала багато. А крім вишивок, вона артистично в’язала ґердани. Компонувала мелодії до віршів…Любила ходити на проходи та прогульки”, – згадувала сестра Орися.

Рими і ритми

Ще одним талантом Оленки було Слово. Вона римувала і вчилася припасовувати слова одне до одного. Так, 1964 року у Нью-Йорку вийшла друком її збірочка поезій “Ритми полонин”. Вона також була ініціаторкою видання книги спогадів свого прадіда отця Олексія Заклинського “Записки пароха Старих Богородчан” (Канада, Торонто, 1960). Ось які небуденні думки від Оленки Заклинської-поетки:

Гей заорю нашу ниву та й музикою!

Гей! Співаночки посію дрібним дощиком!

Заскороджу, заволочу, гей, таночками

Та зберу з ланів-загонів не щоденний хліб…

На сторінках часопису “Наше життя’ 1952-ого Марія Пастернакова писала: “А царівна та, це Оленка сама, що своїм танком будить, з сірої безодні віків викликає призабутих лицарів народу, русалок і водяників, мавок і повітруль. І ввесь мітичний світ, що й досі живе в українських легендах і повірях…У стилізованих народніх танках Олена Заклинська повна весняного дівочого чару, шляхетно повздержлива в рухах, цілком природна в різнородності ліній і угрупувань. Танці ті публіка сприймає легко, без застережень, як милу зорову розвагу”.

Віднайти втрачене

Втішно, що про Оленку Заклинську є дві книжки авторства відомого художника, дослідника, науковця Романа Яціва. Саме ці видання є цікавим та вкрай важливим джерелом для ознайомлення з непересічною долею жінки, закоханої  у рідний край, танець і музику. Дослідник каже, що це та мисткиня, що потребує всебічної уваги дослідників та співвітчизників. Але та праця, яку зробив для популяризації Оленки Заклинської учений – це дуже багато, адже саме цей чоловік повернув її ім’я для українців.  Перша книга під назвою “Оленка Ґердан-Заклинська” вийшла друком у Львові 2013 року і друга – “Оленка Ґердан-Заклинська Життя у мистецтві” (2015). Друге видання значно доповнене, як новою цікавою інформацією, так і світлинами. Колись навіть зняли фільм “Чар танку”, де були уміщені найкращі творчі роботи Оленки Заклинської. Петро Марченко 1963 року видав книгу “Гагілки в хореографічній інсценізації Оленки Ґердан-Заклинської”. Любомир Роман Кузьма намалював портрет мисткині. Світлина красуні О. Заклинської у гуцульському вбранні прикрашала обкладинку відомого журналу української діаспори “Наше життя” (червень, 1952 рік). Оленка Заклинська ожила в одній із історій сучасної книги “Львів. Спогади. Кохання” в художньому осмисленні.

Довго не було відомо, де і коли померла наша краянка. …”. З досліджень Р. Яціва було відомо, що останні публікації мисткині у пресі датовані кінцем 1980-років, а далі слід губиться. Але досліднику вдалося таки віднайти деяку інформацію, і тепер ми знаємо, що відійшла у вічність Оленка Ґердан-Заклинська 1999 року, похована у містечку Ріден (Пенсильванія,США). Як пише дослідник, – про приватне життя танцівниці відомо дуже мало. На жаль, вона так і не створила сім’ї та не стала матір’ю. Проте всю свою енергію віддала танцю…

Так би хотілося побачити наживо оті ритми і рухи красуні Оленки, її саму, почути її голос, поспілкуватися з нею. Через багато років відлунює слава про ту танцівницю, якій підкорився танець. Ось бурхливими оплесками вітають на сцені нашу велику українку Оленку Ґердан-Заклинську. Вона  виходить на середину сцени: повільно, статечно, віртуозно, кланяється. Зал в очікуванні. Звучать перші акорди, і починається магія. Магія українського народного танцю, що увібрав у себе волю, але водночас стриманість, красу  і звитягу, пахощі гір і подих холодного вітру.

Ось це і є Танець життя видатної Оленки:

Та Оленка, та маленька

Танцювала, веселенька,

Танцювала і в ту пору,

Коли сонце зійшло вгору.

Музика стихає. Зал завмирає, а потім враз вибухає, душа віртуозки все ще хвилюється, але так радіє. Ось це і була її мрія, що так ненастанно  її плекала. І така радість, що нині згадали, прожили її тріумф заново ми…

P.S. Авторка висловлює щиру вдячність за підтримку та цікаві матеріали дослідниці пані Оксані Хмарі.

 Світлини із приватних колекцій.

Ірина Садула,

учителька української мови та літератури Угринівського ліцею.

Родом з села Тязів Івано-Франківської області

Famous Ukrainians