ПЕРЕРВАНА ОБІЦЯНКА. ВИСТАВКА, ПРИСВЯЧЕНА ІНТЕРНОВАНИМ КАНАДЦЯМ “PAUSE IN PLIGHT”

Я малював те, про що думав, а не те, що бачив.

(Пабло Пікассо)

Мистецтво може бути потужним інструментом для висвітлення надзвичайно важливих соціальних питань. Власне Пабло Пікассо й зауважив колись, що митець – це “політично мисляча істота, яка постійно спостерігає за сумними, страшними або радісними подіями у світі”. Саме такою сумною й трагічною сторінкою в історії Канади стало інтернування між 1914 і 1920 роками 8579 “ворожих елементів”, серед яких були жінки та діти. Українці Канади – одна з найбільших етнічних груп інтернованих громадян-вихідців із країн-cупротивників Канади у Першій світовій війні, яких було обмежено в правах і свободах та затримано у 24-х таборах для інтернованих. Канадська художниця Керрі Парнел (Kerri Parnell) ще раз повернулась до цієї гіркої пам’яті, створивши у партнерстві з Канадським фондом визнання інтернованих у Першій світовій війн пересувну виставку “Перервана Обіцянка” (Pause of Plight).

29 жовтня 2021 року в Українському Культурно-освітньому Центрі “Осередок” міста Вінніпеґ відбулося урочисте відкриття виставки Керрі Парнелл “Перервана Обіцянка”, у роботах якої зображено інтернування українців та східноєвропейських громадян у Канаді. Експозицію представлено у п’яти різних розділах: військові плакати (пропагандистські постери Першої світової війни), світлові інсталяції, серія “Емоційна інтерпретація”, серії “Старі очі” та “До біса з чужим ворогом” (відлуння 1919-го – Загального страйку у Вінніпезі). Виставка з 17 предметів інформує про упередження та насильницькі дії щодо іммігрантів під час Першої світової війни, які призвели до їх інтернування.

“Я в захваті від можливості створити цю художню виставку та працювати з дивовижними людьми для досягнення спільної мети – викрити правду. Ця ініціатива вшанування пам’яті та визнання тих, хто постраждав від перших національних операцій Канади з інтернування, надихнула мене. Це запалює моє серце і нагадує, що історію треба знати і пам’ятати, щоб такі її сторінки не повторювались. Коли ми вчимося з нашого минулого, ми можемо разом рухатися вперед до кращого майбутнього”, – прокоментувала свої роботи Керрі Парнелл.

Pause in Plight – це тематична виставка, яка подорожуватиме Канадою до 2025 року, щоб привернути увагу до історичної несправедливості, якою стали концентраційні табори для інтернованих (Canadian Concentration Camps). Проєкт став можливим завдяки гранту від Ради благодійності Канадського фонду визнання інтернованих у Першій світовій війні. Після вступу Великобританії у Першу світову війну (5 серпня 1914 року) уряд Канади, як частина Британської імперії, у 1914 році видав наказ “Закон про військові заходи” (“War Measures Act”), що передбачав реєстрацію й інтернування громадян “ворожої національності”. В результаті цієї постанови, багато українців, навіть ті, хто вже створив змішані сім’ї з канадцями, несподівано опинилися у списках “ворожих іноземців”. Протягом наступних шести років різні жорстокі репресивні заходи буде спрямовано проти них.

У 1914 році канадський уряд зареєстрував близько 80 тисяч осіб, як ворожих іноземців. Більше 8600 чоловік (більшість з них українського походження), як виявилось, “загрожували безпеці Канаді, їх відправили у 24 концентраційні табори для інтернованих по всій країні, чотири з яких були у канадських Скелястих горах. Решта з них повинні були регулярно зголошуватися до місцевої поліції. Оскільки ці іммігранти зазвичай прибували до Канади з австрійських королівських земель, а саме з Галичини та Буковини, їхнє громадянство (а не їхня національність) було записано як “австрійське” або “австро-угорське”. Тому 8579 “ворожих іноземців”, серед яких були жінки і діти, відповідно до пунктів “Закону про військові заходи”, відправили до концентраційних таборів.

Командував операцією з ув’язнення інтернованих генерал-майор сер Вільям Д. Оттер. Тільки 3138 з них, за розрахунками генерала Видри, можна було класифікувати як військовополонених, всі інші були цивільними особами. Близько 5 тисяч – українського походження.

Більшість українців – “австрійців-галичан” (у списках ув’язнених ці люди часто належали до категорії “галичани греко-католицької релігійної приналежності” або “русини”) – відправили до таборів вглиб Канади, у такі холодні і віддалені місця як Спіріт Лейк (Квебек), Замкова гора (Альберта) та Оттер-Крік (Британська Колумбія). Там їх зобов’язували не тільки будувати табори для військовополонених, а й розподіляли на каторжні роботи з будівництва доріг та залізничного полотна, а також на розчищення і вирубку лісу. Після арешту у кожної людини або сім’ї вилучали матеріальні цінності: гроші, коштовності, цінні папери, меблі та інше. В результаті інтернованих операцій більше 32 тисяч канадських доларів готівкою (на сьогодні – 1,5 мільйона доларів) було відправлено у “Фонд майна ворожих іноземців”, долю якого мав вирішувати уряд.

Великі суми з цих конфіскованих грошей було вкрадено. Вже у 1915 році генерал Оттер зазначав: “Труднощі … виникли в обліку грошових коштів, отриманих у інтернованих”.

“Старі Очі” (Old Eyes)

Серія “Старі Очі” – це картини Керрі Парнелл, які зображують основні народи (українців, німців, хорватів, угорців, вірмен, болгар, чехів, алевітських курдів, євреїв, турків-османів, поляків, румунів, сербів, словаків та словенців), що зазнали інтернування з 1914 по 1920 рік.

Кожну дитину, одягнену в традиційний одяг своєї батьківщини, художниця зобразила зі “старими очима”, як наслідок травм та трагедій.

Тому що найбільше від втрати годувальника страждали діти.

“Дорогий тату! Ми не маємо що їсти, та вони нам не хочуть видавати дрова. Мати мусить чотири рази йти, аби принести їжу. Краще було з тобою, бо ми все мали їжу. Ця халупа недобра, мати щодня йде до міста, я мушу йти з нею, і я до школи не ходжу. В халупі холодно. Ми, твої маленькі діти, цілуємо твої руки, мій дорогий тату. До побачення, татусю. Приходь додому, як тільки зможеш” (Кейті Домитрук, 9 років. Лист до Г. Домитрука, в’язня № 1100, арештованого в м. Едмонтоні в березні 1916 р., інтернованого в таборі поблизу м. Летбридж, потім Спірит Лейк, батька чотирьох дітей).

Саме їхні страждання і заплакані “старі очі” зобразила художниця у своїх картинах. Ці дитячі обличчя сьогодні наповнюють нас болем і несуть у собі історичний тягар сорому за те, що сталося.

Сьогодні канадські українці, нагадуючи нації, як вони постраждали у цій країні, звертаються до уряду Канади з вимогою публічно визнати відповідальність за несправедливість, завдану українській громаді між 1914-1920 роками і компенсувати втрати.

Чесне визнання і відшкодування необхідні сьогодні, як гарантія того, що такі злодіяння проти людства ніколи не повторяться.

Керрі Парнелл виросла у Вінніпезі, штат Манітоба, навчалася у Школі образотворчих мистецтв Університету Манітоби та у коледжі мистецтв і дизайну Університету в Галіфаксі, Нова Шотландія (Nova Scotia College of Art and Design University in Halifax, Nova Scotia). Її пристрасть – співпрацювати з іншими у проєктах, які сприяють соціальній обізнаності та змінам. А її твори водночас спонукають до роздумів і естетично красиві.

Найкраще це побачити, відвідавши виставку художниці Pause in Plight.

Норберт К.Іван / Norbert K.Iwan

Фото автора