350 років із дня народження Пилипа Орлика (1672-1742), політичного, державного та військового діяча, гетьмана України, упорядника “Конституції Пилипа Орлика”
21 жовтня 1672 року народився Пилип Степанович Орлик – політичний і державний діяч, публіцист, Гетьман Війська Запорозького у вигнанні. Його ім’я стоїть поряд із найвидатнішими діаспорянами, які відіграли визначну роль у суспільно-політичному житті України XX століття – Петро Скоропадський, Симон Петлюра, Дмитро Донцов, В’ячеслав Липинський, Степан Бандера. Але Орлик, безсумнівно, був першим серед політичних емігрантів.
Народився майбутній політик на Віленщині (нині територія Білорусі). Батько – походив із литовсько-чеського старовинного баронського роду Орликів, мати – із сім’ї Малаховських – українка, тому й сина охрестили за православним обрядом. Рано втратив батька (загинув під Хотином у польсько-турецькій війні), вихованням сина займалася мати.
Підлітком його відправили до Києва здобувати вищу освіту. Там він вступив до Київської Колегії (Києво-Могилянська Академія). Наука давалася легко, всі іспити складав на відмінно. Тоді прокинулися таланти до поезії й ораторства. Філософія й література стали улюбленими дисциплінами. Був справжнім поліглотом – володів українською, польською, церковнослов’янською, болгарською, сербською, латинською, італійською, німецькою, шведською, французькою, російською, старогрецькою, новогрецькою і турецькою мовами.
Дослідниця українського козацтва Олена Апанович писала: “На юнака непересічних здібностей і великої жаги до науки звернув увагу славетний професор Стефан Яворський. Він протегував Пилипові, підтримував його, а після закінчення академії допомагав йому влаштуватися на службі”.
Завдяки протекції Яворського, в 1693-му Пилип став до служби консисторським писарем при Київській митрополії. Відтоді його кар’єра швидко пішла в гору. Завдяки наполегливій праці Орлик зумів здобути собі пошану серед еліти. Згодом він перейшов до гетьманської канцелярії. Того ж року одружився. Його обраницею стала Анна, донька полтавського полковника Павла Герцика. Завдяки цьому шлюбу, Пилип ще ближче наблизився до козацької старшини. Трохи згодом Орлик отримав почесне місце старшого військового канцеляриста. А коли в молодій родині народився первісток, хрещеним батьком запросили гетьмана Івана Мазепу.
Орлик не тільки бездоганно виконував свої прямі обов’язки, але й усім серцем був відданий Україні й палко підтримував її визвольний напрямок. Незабаром Пилип дістав призначення на уряд генерального писаря.
Восени 1707 року Мазепа довірив Орлику свої плани щодо повстання проти московського царства, й про укладання союзу зі шведами. Той в усьому підтримав гетьмана і зайнявся активною пропагандою й дипломатією серед козаків в Криму, Туреччині та Польщі. Завдяки своїм умінням йому вдалося залучити чимало людей на сторону Гетьмана.
Після поразки шведсько-українських військ під Полтавою Орлик зберіг вірність опальному Мазепі. Вони відступили на турецьку територію в Бендери (місто в Молдові). Ця поразка, окрім розгрому армії, стала справжньою катастрофою українських національно-визвольних змагань. Коли ж помер Мазепа (2 жовтня 1709-го) виникло цілком логічне запитання – що робити далі й хто стане намісником гетьмана.
Історик Борис Крупницький писав: “Дві справи цікавили тоді українську еміграцію: хто буде гетьманом після смерті Мазепи, і кому дістанеться той значний маєток в золоті, дорогоцінностях і гетьманських інсигніях, які привіз з собою Мазепа до Бендер. Загально панувала думка, що це майно старого гетьмана має послужити на користь державної української справи та війська, що зібралось на турецькій території. В цім відношенні особа Андрія Войнаровського, племінника Мазепи й наслідника приватного майна гетьмана, виступила само собою на перший плян. На нього дивилися і шведські кола, і гетьманське оточення, як на будучого гетьмана України”.
Проте, Войнаровський навідріз відмовився від гетьманства, але скарби дядька охоче прибрав до рук, залишивши українців без гроша й надії на реванш. Адже боротися проти Московського царства без фінансової підтримки неможливо.
Тоді в Україні Петро I назначив Івана Скоропадського на місце Мазепи. Емігранти ж на противагу обрали Пилипа Орлика, 5 (16) квітня 1710 року він став гетьманом. У цей день новий гетьман проголосив Конституцію “Пакти і Конституції прав і вольностей Війська Запорозького”.
Конституція Пилипа Орлика. Документ, який зараз називають першою українською Конституцією, був прийнятий на зборах козацтва біля містечка Тягина (нині – територія Молдови) 16 квітня 1710 року. Повна назва цього документа:
“Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького між Ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорозького, і між генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами утверджені обома сторонами вільним голосуванням і Ясновельможного гетьмана урочистою присягою підтверджені року від Різдва Христового 1710, Квітня 5, в Бендерах”.
Унікальність Конституції Пилипа Орлика в тому, що цей документ вперше в світі встановлює поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, а також запроваджує принцип делегування прав. Він складається з преамбули і шістнадцяти розділів, у яких закріплюється розподіл влади та описуються механізми управління державою. Законодавча влада надається Генеральній Раді, яка повинна була стати парламентом і працювати сесійно тричі на рік. Виконавча влада розподілялась між гетьманом і Радою генеральної старшини. Всі спірні питання належали до відання Генерального суду.
На жаль, Конституції Пилипа Орлика так і не судилось стати повноцінним державним документом. Її приймали в умовах фактичного розгрому українських та шведських військ.
Історики мають різні думки щодо того, чи був цей документ Конституцією у сучасному розумінні. Чи просто прогресивним твором, який випередив свій час. Але в будь-якому випадку Пилип Орлик є автором першої в історії людства конституції демократичного суспільства. А сам документ безумовно став видатною пам’яткою історико-правової думки не лише України, а й всього світу. Адже перші Конституції в Європі і США з’явилися лише сімдесят років потому.
***
Орлик все життя присвятив боротьбі з московією. Вступав у перемовини зі Швецією, Кримським ханством і Туреччиною, намагаючись схилити ці країни до війни проти Петра I з єдиною метою – визволення України.
У 1711 році запорожці здійснили похід на Правобережну Україну, внаслідок якої кошовий Кость Гордієнко здобув Білу Церкву й дійшов до Фастова. Але тут зрадили татари, які були союзниками в цьому поході, й довелося відступати до Бендер.
Того ж року татари, турки й польсько-українське військо зустрілися з російською армією біля річки Прут й завдали поразки ворогу.
Та зрештою, втративши довіру українського населення, а разом із тим і надію на визволення України, Орлик переїхав до Швеції. Потім була Австрія, Чехія, грецькі Салоніки.
Коли в 1740 році розпочалося протистояння між Туреччиною і Росією, в гетьмана замайоріла надія на відновлення українського протистояння. Він почав шукати підтримки у Франції, Великої Британії, Речі Посполитої, Ватикану, Саксонії, Пруссії. До очільників держав писав листи, в яких розповідав про тяжку долю українців під московським ярмом, закликав стати на бік України й допомогти скинути російський гніт. Але не вдалося.
Помер Пилип Орлик 24 травня 1742 року в Яссах, що у Молдові
Мар’яна Шевелева