Розкрито таємницю найгучнішого вбивства за останні 60 років

Вбивство актриси Елізабет Шорт, вчинене 72 роки тому, залишається однiєю з найгучніших нерозкритих справ в США. Колишній поліцейський впевнений, що розкрив цю справу, а злочинець – його батько, однак колеги вважають його докази не переконливими.

Безпрецедентна жорстокість

Чорнява красуня Елізабет Шорт була однією з тих багатьох провінційних дівчат, які до нестями прагнуть бути актрисами. Вона народилася в Гайд-Парку, передмісті Бостона, штат Массачусетс, в 1924 році. З дитинства обожнювала журнали про кіно. У 19 Шорт покинула рідну домівку і вирушила на захід у пошуках кращого життя. Наступні кілька років вона відвідувала численні кінопроби, але їй не судилося досягти голлівудського успіху, про який вона так пристрасно мріяла.

Юна актриса зустрічалася з різними чоловіками. Якийсь час вона була серйозно закохана в майора ВПС США Метта Гордона. Пара оголосила про заручини, але весілля так і не відбулося – Метт Гордон загинув в авіакатастрофі в 1945 році. Після смерті нареченого Шорт жила в Каліфорнії, ніде довго не затримувалася. Вона любила чоловіче товариство і увагу, з радістю приймала дорогі подарунки і банківські чеки. Дівчина витрачала великі суми на коштовні речі, вважаючи за краще голодувати, ніж одягатися “як жебрачка”. Незадовго до смерті, Шорт писала колишньому коханцю про свої плани переїхати в Чикаго, щоб почати там кар’єру моделі. Але і цим планам не судилося збутися. Останнього разу дівчину бачили живою 9 січня 1947 року в готелі “Білтмор”, в центрі Лос-Анджелеса.

Вранці 15 січня 1947 року в поліцейське управління Лос-Анджелеса надійшов дзвінок від схвильованої жінки, яка стверджувала, що натрапила на розчленоване людське тіло на перетині Нортон-авеню і 39-ої вулиці. Прибулі на вказане місце детективи довго не могли оговтатися від побаченого. На траві біля дороги лежало оголене жіноче тіло, розрізане навпіл вздовж талії. Руки були заведені за голову, а ноги розсунуті. Травми дівчини були настільки жахливими, що очевидці не могли повірити, що хтось міг зробити щось подібне з людиною. По всьому тілу вбитої було видно сліди побоїв, а рот – розірваний до вух.

За оцінкою детективів, останні три дні життя Шорт були сповнені болю і жаху. Надзвичайна жорстокість, з якою було скоєно вбивство, вражала навіть досвідчених поліцейських. З тіла жертви викачали всю кров і ретельно вимили його бензином, що не залишало надії виявити відбитки пальців. Поруч з тілом знайшли мішок з цементом, просочений кров’ю.

Скандальна сенсація

Наступний день після страшної знахідки став знаковим для газети Los Angeles Examiner – більше примірників за всю історію видання купили тільки в день перемоги у Другій Світовій війні. Зростанню продажів багато в чому посприяв створений журналістами скандальний образ Шорт – її позиціонували як зухвало одягнену молоду дівчину, яка ночами блукала в самоті вулицями. Натякаючи на те, що вона була елітною повією. Пізніше подруга дитинства убитої згадувала: “Про неї писали просто жахливі речі”.

Газети день у день повторювали, що нібито незадовго до смерті Елізабет Шорт отримала прізвисько “Чорна Жоржина”, наслідуючи популярний на той момент фільм “Синя Жоржина”. З численних заяв поліції випливає, що це прізвисько було черговою вигадкою журналістів. Знайомі Елізабет також заперечують, що коли-небудь чули його.

21 січня 1947 року в офіс редактора газети Los Angeles Examiner зателефонував чоловік, який заявив, що це він убив Елізабет Шорт. Він додав, що незабаром редактор отримає важливу посилку з “сувенірами Бет Шорт”. А через кілька днів листоноша виявив підозрілий конверт, адресований кільком місцевим виданням. На конверті було написано: “Ось речі Жоржини”. Усередині виявилися свідоцтво про народження вбитої, її візитні картки і фотографії. Текст на конверті був складений з букв, вирізаних з газети, але деякі слова були написані від руки.

Посилку ретельно протерли бензином, як і тіло Шорт, і поліцейські вирішили, що відправник – це і є справжній вбивця. Через кілька днів з’явилося ще одне послання, в якому передбачуваний вбивця вказав місце, де він буде чекати поліцейських, щоб здатися. Однак, він збрехав – на назване місце так ніхто і не з’явився. Після цього надіслав ще одного листа, де повідомив, що передумав і що вбивство Елізабет було виправданим.

Увага з боку преси, що породжує численні міфи навколо злочину, приваблювала дивних особистостей – близько 60 осіб приходили в поліцію з повинною у вбивстві Шорт. Розслідування вбивства нещасної дівчини стало одним з наймасштабніших і найтриваліших в історії США. Детективи підозрювали кожного знайомого убитої. Кілька тисяч людей були викликані на допит, а кілька сотень увійшли до списку підозрюваних. Але ніхто з них так і не був засуджений. Маючи в своєму розпорядженні гігантський штат співробітників і в той же час– не маючи достатніх доказів – поліцейські все жне змогли пред’явити хоч комусь звинувачення, і до весни 1947 року справу було оголошено “мертвою” (Cold Case).

Загадка вбивства Елізабет Шорт й досі розбурхує уяву численних журналістів, слідчих, письменників та вчених. З року в рік з’являлися теорії, що пов’язують вбивство Шорт з іншими злочинами, вчиненими в США в той період. Здебільшого, автори цих фантастичних гіпотез ніяк не можуть підтвердити свої здогади.

Вбивство Елізабет Шорт стало частиною американської масової культури. Йому присвятили фільм “Чорна Орхідея” зі Скарлетт Йоханссон у головній ролі, за мотивами злочину виходить серіал “Я – ніч”, що ґрунтується на мемуарах внучки головного підозрюваного. У барі готелю “Білтмор”, де Шорт останній раз бачили живою, пропонують популярний коктейль Black Dahlia. Десятки інтернет-сищиків викладають в мережу нові версії цього загадкового вбивства, письменники видають об’ємні книги.

Так, жінка на ім’я Дженіс Ноултон висунула версію, що її батько був вбивцею Елізабет Шорт. “Її книга була мотлохом, все це неправда, –  заявила сестра Ноулсон в інтерв’ю газеті Los Angeles Times після смерті автора. –  Вона вірила в це, але в дійсності все було не так”.

Він як пітбуль”

Однак справа Чорної Жоржини знайшлa нове життя, коли за розслідування взявся колишній детектив поліції Лос-Анджелеса Стів Ходель. Він був блискучим поліцейським, впевнено йшов по кар’єрній драбині вгору, розкриваючи найзаплутанішi злочини. У 1986 році Стів пішов на пенсiю і заснував своє приватне агентство розслідувань.

Після того як в 1999 році помер його батько, відомий голлівудський лікар, чоловікові треба було розібрати його особисті речі. В одній з коробок він виявив старий сімейний фотоальбом. Деякі знімки були зроблені всесвітньовідомим художником-сюрреалістом Меном Реєм, другом сім’ї. Одна з фотографій особливо привернула увагу Стіва. На ній була молода дівчина з чудовими темними кучерями. Детектив не міг повірити своїм очам – зi світлини на нього дивилася Чорна Жоржина!

Стів негайно почав власне розслідування з нуля, копирсаючись в опитуваннях свідків і газетних архівах. Детектив працював в найскладніших умовах: безліч речових доказів було давно втрачено, більшість свідків померли, включаючи детективів, які вели цю справу. Він домігся, щоб ФБР надало йому матеріали про вбивство, а також інформацію, зібрану про його батька. Так він дізнався, що детективи вже тоді підозрювали Джорджа Ходеля, але не змогли зібрати достатньо доказів.

Так, а утопсія показала, що нещасну не просто розрізали навпіл –  вбивця помістив різака між хребцями так, щоб залишилися цілими усі кістки. Цю процедуру могла провести тільки спеціально навчена людина. У 1930-х роках цьому вчили в медичних школах, в одній з яких якраз навчався Джордж Ходель.

Потім детектив вивчив фотографії конвертів, надісланих до редакції газети, і сторопів. Почерк вбивці мав неймовірну схожість з почерком його батька. Також Стів зміг знайти квитанції, які підтверджують, що його батько придбав десять двокілограмових мішків з цементом за тиждень до вбивства Шорт. Такий же закривавлений мішок був знайдений на місці злочину.

Останні 20 років Стів намагається зібрати усі збережені докази, що пов’язують його батька з вбивством Елізабет Шорт. За цей час він опублікував чотири книги і веде свій особистий блог, в якому розкриває жахливу особистість свого батька. Його перша книга, Black Dahlia Avenger: The True Story – це більше сотні сторінок доказів, перерахованих в хронологічному порядку, подібно до журнальним записів поліцейських. Незважаючи на специфічний формат, вона потрапила до списку бестселерів The New York Times.

“Він, як пітбуль, – прокоментувала випуск книги брата його сестра, Келлі Ходель. – Після того як встромив зуби вздобич, він її вже не відпустить”.

У 2001 році Стів Ходель звернувся до Стівена Кея, що працює в окружній прокуратурі Лос-Анджелеса, з проханням переглянути зібрані ним докази. Він все ще не був упевнений, що його батько скоїв цей страшний злочин. Але точно знав, що розкопав досить нових матеріалів, щоб знову порушити справу.

Через шість тижнів Стівен Кей прокоментував роботу детектива наступними словами: “Завдяки чудовій слідчій роботі сина доктора Джорджа Ходеля, ім’я доктора чекає ганьба і  безчестя”. Він також додав, що, якби Джордж був живий, він позвав би сина до суду.

Тільки після такої оцінки своєї праці Стів почав писати книгу, щоб поділитися своєю історією з усім світом. За словами сина детектива, той вставав щодня о п’ятій ранку і з неймовірним завзяттям працював над рукописом.

Після виходу першої книги детектива, як за помахом чарівної палички стали спливати нові докази провини його батька. Стів Лопес, оглядач газети Los Angeles Times, взявся писати рецензію на книгу Ходеля і під час роботи над перевіркою фактів натрапив на стенограму прослуховування будинку лікаря, встановленого поліцейськими  напідставі підозри в іншому вбивстві.

Велика частина стенограми не містить нічого примітного, крім однієї деталі. 19 лютого 1950 року в 20.25 детективи зробили позначки: “Жіночий крик. Знову жіночий крик (слід зазначити, що жіночого голосу не було чутно до цього моменту)”. Потім, одного дня він зронив необережну фразу: “Припустимо, я вбив Чорну Жоржину. Вони не зможуть нічого довести. Вони більше не зможуть допитувати мою секретарку, тому що вона мертва”.

Лікар привертав увагу поліцейських і раніше. У жовтні 1949 року його звинуватили в розбещенні 14-річної доньки Тамар. На суді троє свідкiв стверджували, що бачили, як Джордж Ходель чiпляється до дочки, але мати виступила на стороні чоловіка, тому його виправдали. Через те, що він проходив підозрюваним у справі про домагання, через рік поліцейські включили його до величезного списку ймовiрних yбивць Елізабет Шорт.

Секретарку, згадану в стенограмі, звали Рут Сполдінг. Вона померла від передозування наркотиками. Завдяки даним, отриманим внаслідок прослуховування будинку лікаря, якийсь час його підозрювали у вбивстві співробітниці. Але доказів у поліцейських не було, і цю справу довелося закрити. Пізніше було встановлено, що Сполдінг планувала шантажувати начальника: дівчина знала, що він навмисне ставив пацієнтам неправильний діагноз, щоб проводити додаткові аналізи та лікування.

Стів Ходель багато говорить про дружбу батька з художником-сюрреалістом Меном Реєм. Джордж захоплювався роботами Рея, і дві з них –  “Закохані” і “Мінотавр” – мають страшну схожість з понівеченим тілом Елізабет. Стів стверджує, що Джордж таким чином наслідував друга: “Божевілля батька було прямо пов’язане з його вірою в сюрреалізм. Він був нігілістом, ненавидів жінок і садистом вищого гатунку”.

Обірвана нитка

Для Стіва справа його батька стала подібною до ниточки у светрі: ти обережно смикаєш її, думаючи, що вона ось-ось закінчиться, а вона продовжує тягнутися –  так і в його розслідуванні кожен новий доказ вів до чогось нового, а іноді й до іншого злочину .

Стів зміг знайти нитку, яка з’єднувала його батька з десятками вбивств, скоєних по всій Каліфорнії, і в кінці кінців почав підозрювати, що його батько – легендарний вбивця “Зодіак”.

Після виходу першої книги Стіва Ходеля успіх був приголомшливим. Однак, після заяви про те, що його батько може бути також відповідальний за злочини “Зодіака”, цікавiсть до його роботи сталa згасати. Читачі вирішили, що детектив занадто захопився своєю нав’язливою ідеєю. Один з офіцерів поліцейського управління Лос-Анджелеса Брайан Карр критично прокоментував розслідування детектива-письменника: “У мене нема часу, щоб довести або спростувати те, що говорить ця людина. Я завалений іншими справами, які, можливо, ще будуть розкриті”. Сам Стів давно відмовився від спроб вплинути на співробітників правоохоронних органів: “Мої читачі –  це мої судді і присяжні”.

У серпні 2018 року детектив зміг знайти ще одне підтвердження своєї теорії: рукописний лист поліцейським від інформатора, в якому Джордж Ходель названий вбивцею Елізабет Шорт. Стів також знайшов телеграму від третьої дружини Джорджа своєму колишньому коханому, в якій написано: “Твоя думка про Джорджа – правильна. Чи можеш ти сьогодні допомогти дітям і мені втекти з дому, якщо це можливо?”.

“Я любив свого батька, – додає Стів. – Я був упевнений, що зможу довести, що він не має відношення до цих злочинів. Мені не вдалося зробити це”.

Crime