РОМАН ГАВРИЛЬЧАК: “Доброта людей допомагає мені ставати сильнішим”

Є люди, які безконечно вражають міцною силою волі та жагою до життя. Які наполегливо ідуть –наперекір усім чорним бурям, заготованим долею, ні на мить не втрачаючи запалу та оптимізму. Такі, як Роман Гаврильчак.   

Донедавна ви вельми часто бачили його на недільних церковних богослужіннях, фестивалях та інших заходах української громади у Чикаго. Він завжди знаходив час для спілкування і зустрічей, хоча проходив інтенсивні курси реабілітації після важкого поранення, отриманого під час бойових дій на Донбасі – відтоді Роман пересувається у інвалідному візку.

Вдома

Зараз герой мешкає у Новояворівську Львівської області. Зустрічається з друзями, їздить до бабусі в село і багато часу проводить у своєму гаражі, де монтує додаткове колесо до візка – аби було легше пересуватися українськими дорогами.

Почувається набагато краще і, разом з тим, продовжує вперто займатися на різноманітних тренажерах, щоб якнайшвидше стати на ноги.

– Ті сильні болі, що були до реабілітації у Чикаго, чи звиклися, чи трошки вщухли… Зараз відчувається таке лиш поколювання у ногах, що мені майже не заважає, – відзначає воїн. – Після курсів у Америці мені нині приємніше на ортезах “ходити” квартирою, ніж просто стояти вертикально, прив’язаним до драбини. Тим більше, коли стаєш на ноги – забуваєш про біль. Навантаження іде, м’язи працюють, не віддають поганої інформації до мозку… Так набагато краще.

Стало ліпше Роману і з плануванням часу – все розписано майже похвилинно.

– Я знаю, що це займе мені стільки-то годин, на те піде стільки-то, і я матиму вільний час. Я можу планувати на кілька днів вперед. Раніше такого дозволити не міг собі, – зізнається він.

Підтримка діаспорян і компанії DVL Express

Наразі Роман не планує їхати до реабілітаційних центрів, бо хоче з мамою, пані Катериною, побути вдома після піврічних курсів у Штатах. Разом з тим, боєць тепло відгукується про людей, які допомагали йому відновлюватися в Америці. Зокрема, дякує представникам компанії DVL Express, які за власні кошти придбали йому стендер.

– Купили вертикалізатор Easy Stand Evolv, який коштує більше трьох тисяч доларів, і передали мені в Україну. Крім того, вони допомогли з переправкою сходового крісла-ліфта, який мені подарував Роман Максімов (механік, який купував мені авто у Штатах і постійно обслуговував мою машину), – розповідає Роман Гаврильчак.

Також боєць висловлює теплу подяку президенту фонду Revived Soldiers Ukraine Ірині Ващук, Зиновію Кривецькому, Пет Кузьмак, отцю Миколі Буряднику з Фонду захисту Героїв, усім парафіянам церкви святого Йосифа Обручника та усім, хто допомагав йому в Чикаго.

– Доброта людей допомагає мені ставати сильнішим, – впевнений Роман.

НЕДЕШЕВА Реабілітація

Звісно, курси фізіотерапії у спортивно-оздоровчому комплексі Next Steps у Віллоу Спрінґс дуже допомогли Роману. Та було б добре, каже він, якби і в Україні були подібні центри. Власне, вже скоро у Ірпіні, що під Києвом, на пожертви діаспори відкриється реабілітаційний комплекс для поранених бійців за американським зразком!

Загалом, зараз із реабілітацією в Україні ситуація краща, аніж кілька років тому: якісь державні установи відновлюються, удосконалюються, будуються приватні заклади. Але до останніх не так вже й легко потрапити, бо курс реабілітації у деяких з них коштує так само (або й ще більше), ніж у, скажімо, американських чи європейських…

– 100, 60, чи навіть 30 тисяч гривень – це дня людини з інвалідністю непідйомна сума. Та в цілому, у нас проблема не у відсутності реабілітаційних центрів, а у недостатній кількості кваліфікованих спеціалістів. Обладнання не таке вже й складне, його можна знайти – щось придбати, щось відремонтувати. А ось із фахівцями – важче. Міністерство соціальної політики мало би тим займатися: знайти реабілітологів, забезпечити їм гідні зарплати тощо… Бо до приватних центрів, повторюся, потрапити малозабезпеченому інваліду майже нереально.

Мрії

Зараз Роман прагне реалізувати проект, який допоможе не лише йому, а й іншим людям з інвалідністю відновлюватися у “домашніх умовах”.

– Я хочу відкрити власний спортзал, щоб там займатися, – із вогником в очах говорить він. – Маленьке приміщення, аби там було кілька хоча б базових приладів, тренажерів, що потрібні для реабілітації. І щоб будь-хто міг би прийти туди позайматися. Тоді не треба було спішити їхати у якісь центри.

А ще у майбутньому Роман мріє про власний будинок “під себе” і, звісно ж, як найшвидше стати на ноги і нормально ходити. І мрії, як ми знаємо, мають властивість здійснюватися!

Старший лейтенант 24-ї Яворівської механізованої бригади Роман Гаврильчак отримав важке поранення під Дебальцевим у 2015 році, рятуючи побратимів від ворожого вогню. У нього було пошкоджено три хребці, переламані ребра, пробита легеня, сильний забій голови і зламана рука. У госпіталі мамі Романа, Катерині Когут, говорили, що шансів практично немає, бо “при таких травмах не виживають”. Врятували ж воїна лікарі київського Інституту нейрохірургії. Потім Роман проходив початкову реабілітацію у приватному центрі в Іспанії, лікувався у Чикаго. Зараз воїн-герой мріє стати на ноги і нормально ходити. Всі передумови для цього є. Допомогти Роману можна, перерахувавши кошти на розрахунковий рахунок кредитівки “Самопоміч” – 169 399, відкритий у відділенні за адресою: 5000 N. Cumberland Ave., Chicago, IL 60656.

Articles