30 червня 1907 року у Львові народився генерал Роман Шухевич, український політичний і військовий діяч, головнокомандувач Української Повстанської Армії.
Олена Ріпка
Роман Шухевич походив зі славного українського роду. Його прадід, священник Йосип Шухевич, першим в українській літературі перекладав Вергілія, Шиллера, Вальтера Скотта. Іван Франко написав передмову до посмертного видання його творів. Дід, професор Володимир Шухевич був активним учасником товариства “Просвіта” і дійсним членом Наукового товариства імені Т. Шевченка. Володимир Шухевич був автором дослідження “Гуцульщина”, найґрунтовнішої праці про гуцулів у 5-ти томах. Дядько Степан Шухевич був адвокатом і оборонцем прав українців на гучних політичних процесах у Польщі.
Батько Романа, Осип-Зіновій Шухевич, суддя, під час проголошення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) став політичним комісаром у Кам’янці Струмиловій (тепер Кам’янка-Бузька) на Львівщині, за що після поразки визвольних змагань польські окупанти запроторили його до львівської тюрми “Бриґідки”. Мати Євгенія була донькою-одиначкою отця Єтоцького, пароха в селі Оглядів на Радехівщині. Батьків Романа Шухевича більшовики арештували і вислали за межі України (батька в Кемеровську область росії, матір у Казахстан), де вони невдовзі померли.
Пласт та таємна старшинська школа УВО й ОУН
Навчаючись у 1917-1925 роках в Академічній гімназії, Роман мешкав у Львові під опікою бабусі Герміни. У неї в 1921-1922 роках винаймав кімнату полковник Євген Коновалець – командант Української військової організації (УВО), перший голова Організації Українських Націоналістів (ОУН). Спілкування з ним справили великий вплив на формування свідомості і характеру майбутнього командира УПА.
Початкову військову освіту Роман Шухевич здобув у Пласті та на таємних вишколах УВО й ОУН. А починалось все зі щорічних пластових польових таборів, десятків піших походів у Карпатах і водних на Дністрі та Західному Бузі. Ще дитиною у Пласті Шухевич опанував долікарську допомогу, здобув інженерну підготовку та досконало вивчив азбуку Морзе і морський семафор – основні засоби зв’язку тогочасних армій світу.
Закінчивши 1925 року львівську Академічну гімназію, Роман зі своїм близьким приятелем Богданом Підгайним вступив до Політехніки в Данцигу (Вільне місто Данциг, тепер Гданськ). Того ж року у місті створено таємну старшинську школу УВО і Шухевич став членом УВО.
Українські старшини-ветерани і студенти без досвіду бойових дій навчались разом. “Вправи робили ми в ґданських лісах, до того ж мали до розпорядження зброю”, – згадував ветеран Армії УНР та інструктор Володимир Мартинець. Школа тривала пів року.
Відповідальний в ОУН за військову підготовку кадрів генерал Армії УНР Микола Капустянський писав, що на тлі спорадичних військових вишколів УВО на окупованих українських землях, Данциг був основним навчальним осередком. Туди “декількома наворотами конспіративно стягались увісти й революційна молодь”.
Викладали на курсах генерал Віктор Курманович, підполковник Володимир Колосовський та інші провідні постаті УВО. Перший був одним із небагатьох українців, які в австрійські армії досягли ступеня полковника. Другий – колишній очільник розвідки Армії УНР. Саперній справі навчали ветерани УГА: колишній офіцер австро-угорської армії інженер Корнелій Кізюк та майбутній професор-хімік, доктор Євген Вертипорох.
Вишкільний центр УВО, відтак ОУН, у Данцигу діяв до 1933 року, допоки нацисти не прийшли до влади в Німеччині.
Табір УВО на Закарпатті
Влітку 1927 року майбутній командир УПА пройшов військові навчання на Закарпатті. Для участі необхідно було нелегально перейти Карпати – тодішній кордон між Польщею та Чехословацькою республікою. Це був табір УВО, розташований на “Юнацькій поляні імені полковника Євгена Коновальця”. Найімовірніше, його провели на місці пластового табору у селі Тур’я Ремети на північ від Ужгорода. Курсанти скористалися спорудами та наметами пластунів.
Таборування, до якого приєднався 20-літній студент Роман Шухевич, тривало три тижні. З-поміж 20 відомих учасників табору більшість були старшими пластунами з Галичини. Щонайменше шестеро належали до куреня “Чорноморці”: брати Роман і Юрій Шухевичі, Осип Рудакевич, Лев Долинський, Богдан Підгайний, Володимир Качмарський. Останнього 1984 року “Яд Вашем” визнав Праведником народів світу. Участь брав також пластун Володимир Забавський, який згодом стане співзасновником “Карпатської Січі” в Хусті та адміністратором “Січової Гостинниці”.
Комендантом табору був Петро Сайкевич – командир Романа Шухевича у військовій організації, колишній старшина УГА. Викладали картографію, орієнтацію на місцевості, користування легкою зброєю, стріляння. Курсанти також вчилися ораторському мистецтву.
Діяльність Шухевича в ОУН
1929 року Роман Шухевич вступив до ОУН, будучи одним із перших її членів та тривалий час займав там пост бойового референта Крайової Екзекутиви ОУН.
У червні 1934 року Шухевич отримав диплом інженера. Перед тим у житті молодого чоловіка сталася подія, яка, власне, визначила всю його подальшу долю. За дорученням крайового керівництва УВО Р. Шухевич та Б. Підгайний 19 жовтня 1926 року вчинили замах на польського шкільного куратора у Львові С. Собінського, який втілював жорстоку антиукраїнську політику в шкільній освіті. Стріляв Підгайний, револьвер Шухевича дав осічку. Відтоді, за словами одного з товаришів, “…життя Романа стало ходінням “по лезу”.
15 червня 1934 року у Варшаві представник бойової групи ОУН Григорій Мацейко вчинив атентат на польського міністра внутрішніх справ Б. Перацького, організатора пацифікації. Через убивство Перацького багатьох членів ОУН було заарештовано. 18 червня арештували й Шухевича, 7 липня доправили до концтабору в Березі Картузькій.
На процесі у Варшаві було засуджено частину членів ОУН на чолі з С. Бандерою. Окремий процес над крайовим активом ОУН відбувся у Львові 25 травня – 26 червня 1936 року. Р. Шухевича та сімох його колег звинуватили у підмові або наказі вбити секретаря генконсульства срср у Львові А. Майлова, тюремного комісара В. Кособудзького та ще низки осіб. Адвокат С. Шухевич блискуче побудував захист свого небожа, і Романа обвинуватили лише у належності до УВО та ОУН, засудивши до 4 років ув’язнення, які зменшувалися до 2-х у зв’язку з амністією. 27 січня 1937 року Шухевич вийшов на волю, пробувши півроку в концтаборі й два роки у тюрмі.
Після звільнення Шухевич проживав з дружиною та сином у Львові. Щоб фінансово забезпечити родину він створив фірму (кооператив) “Фама”, першу українську рекламну компанію в Галичині. Ставши успішним бізнесменом, одночасно допомагав коштами для ОУН.
У 1938-39 роках Шухевич працював у штабі Карпатської Січі, брав участь у боях за Карпатську Україну. Після її окупації Угорщиною у березні 1939 року Шухевич емігрував. З осені 1939 року жив у Кракові, займався політичною діяльністю в ОУН, керував підготовкою і навчанням провідних військових кадрів, які мали стати командирами майбутнього українського війська, відповідав за організацію підпільної мережі на західноукраїнських землях.
Офіцерські вишколи ОУН
Системні старшинські вишколи ОУН відновила з кінця 1937 року за допомогою німців, японців та литовців. Один із них пройшов Роман Шухевич. У 1938-1939 роках головним інструктором там був відставний німецький генерал Теодор Ендрес. Уродженець баварського Ансбаху, воював на західному фронті під час Першої світової війни, згодом служив у “Рейхсвері”. 1927 року став полковником та перейшов на службу до Берліну. Ендреса, як вишкільника військового активу ОУН, запрошували в Хуст для підготовки “Карпатської Січі”.
У грудні 1938 року поблизу Мюнхена розпочали одразу два кількамісячні старшинські вишколи ОУН. Учасники вважали, що їх готують для “Карпатської Січі”. Один вишкіл проходив на березі озера Штарнбергерзее. У ньому взяли участь близько 25 учасників під керівництвом члена Військового штабу ОУН поручника Олекси Гасина. Другий – на березі озера Хімзее за участі поручника Євгена Гутовича на 30 курсантів.
На навчання залучили здібних кандидатів із числа членів ОУН. Переважали студенти австрійських, німецьких, польських і чеських університетів, а дехто вже мав вищу освіту. Основні виклади німецькою мовою вів відставний генерал Ендерс. “Штарнбергерзеївці” маскувались під “румун”, а “хімзееївці” – під студентів з різних країн. Випускники цих вишколів не встигли завершити навчання та прибути в “Карпатську Січ”. Лише влітку 1939 року вояки “Українського легіону”, переважно колишні січовики, отримали цих старшин-випускників.
У серпні 1939 року Ендреса повернули в діючу армію і призначили командиром 212-ї піхотної дивізії. Більше до навчань в ОУН він не повернувся. Під час Другої світової був учасником французької кампанії і німецько-радянської війни, зокрема воював під Ленінградом. У жовтні 1942 року Ендреса відправили у резерв, а через чотири місяці – у відставку. За твердженням Стебельского, був сильно віруючим католиком та принципово не вступав до нацистської партії, за що був звільнений з армії та потрапив під нагляд гестапо.
Нарешті офіцер
У грудні 1938 року Роман Шухевич прибув у Карпатську Україну і спершу працював як інструктор без старшинського ступеня. Справу одностроїв, відзнак та звань вдалось внормувати лише на початку 1939-го, – згадував член штабу “Карпатської Січі” Дмитро Косаківський, ветеран Армії УНР та вихованець Пласту. За основу взяли традицію УСС. Січовик, старший січовик – для “рядовиків”. До підстаршинського, тобто сержантського складу належали ступені: вістун, десятник, булавний. До останнього звання додавали ще слово “аспірант” – тим, хто закінчив середню освіту.
Старшинськими, тобто офіцерськими ступенями в “Карпатській Січі”, за твердженням Косаківського були: чотар, поручник, сотник, майор, підполковник, полковник. У спогадах про Карпатську Україну ще зустрічається запозичений із чехословацької армії ступінь підпоручника. По суті, в “Карпатській Січі” це були чотарі (четарі).
Через більш як місяць праці в Хусті інструктором Роман Шухевич отримав свій перший старшинський ступінь – четар. Наказ від 6 лютого 1939 року підписав головний комендант “Карпатської Січі” Дмитро Климпуш. Сучасний аналог у Збройних силах України – це молодший лейтенант. Старшини “Карпатської Січі”, зокрема і Шухевич, відрізнялися обшитими золотим шнурком пагонами із золотими зірками. Один шнурок – старшина, два – командант, три – головний командант “Карпатської Січі”.
Через місяць, 14 березня 1939 року Шухевич на чолі сотні січовиків вступить у свій перший стрілецький бій, з якого вийде переможцем. А наступного дня отримає черговий старшинський ступінь – поручника. В ЗСУ аналог цього звання – лейтенант.
На чолі українського визвольного руху
Під час війни Шухевич активно розбудовує організаційну мережу ОУН. Навесні 1941 року Провід ОУН домовляється з німецьким командуванням про вишкіл Дружини Українських Націоналістів (ДУН), які мали воювати на території України проти більшовиків, і погоджується очолити його, щоб перетворити її на основу майбутньої української армії.
Після інтенсивного Український легіон 22 червня 1941 року переправився через Сян і вранці 30 червня 1941 року вступив до Львова, на той час уже залишеного радянськими військами. Увечері цього ж дня у Львові проголосили Акт відновлення Української Держави. Голова тимчасового Українського Державного Правління Я. Стецько призначив Р. Шухевича заступником військового міністра. Однак, уже 3 липня державний підсекретар Кундт заявив членам новоствореного українського уряду, що проголошення української держави незаконне, оскільки його не погодили з керівництвом Райху. Я. Стецько, С. Бандеру та інших очільників ОУН(Б) затримали й доправили до Берліна.
16 липня німецьке керівництво ухвалює рішення про неприпустимість незалежності України та про розподіл її території між Польським генерал-губернаторством, Румунією; частина земель входить до райхскомісаріату Україна або підлягає військовій адміністрації.
22 листопада 1942 року особовий склад українського батальйону відмовився від продовження контракту з німецькою армією, а 5 грудня понад 20 осіб старшинського складу були ув’язнені в ґестапо у Львові. Після Різдва 1943 року Шухевич і кілька старшин вирвалися з ув’язнення.
Обійнявши посади Голови Бюро Проводу ОУН і Головного Командира УПА, Р. Шухевич – “Тарас Чупринка” – очолив український визвольний рух. Активно зміцнювали підпільні осередки ОУН та відділи УПА; будували підземні приміщення для людей і матеріальних ресурсів; організували вишкіл розвідників, медичної служби; створювали загони УПА в Карпатах, формували бойові підрозділи з представників поневолених народів.
На Великому Зборі Української Головної Визвольної Ради (УГВР) 11-15 липня 1944 року Роман Шухевич очолює підпільний уряд України – Генеральний Секретаріат УГВР.
“На героїзмі УПА і визвольно-революційного підпілля будуть виховувати нові українські покоління”
З ім’ям Романа Шухевича пов’язана боротьба Української Повстанської Армії від її створення у 1943 року до 1950-го, коли Головний Командир УПА загинув від рук енкаведистів. Р. Шухевич говорив: “Такої геройської боротьби взагалі не знає історія людства…На героїзмі УПА і визвольно-революційного підпілля будуть виховувати нові українські покоління”.
Разом зі своїм військом “Тур” (іще одне псевдо Р. Шухевича) пройшов сотні кілометрів теренами тодішніх Дрогобицької, Львівської, Станіславської й Тернопільської областей, часом долаючи лютий біль, який не давав перепочинку. У червні 1947 року, коли болем супроводжувався кожен рух, після тривалих умовлянь Провідника доправили до Львова, де його таємно обстежив лікар М. Лотович. Виявили серйозні захворювання серця, шлунка, а також ревматизм суглобів. У 1948-1949 pоки P. Шухевич та його зв’язкова Г. Дидик нелегально дісталися до Одеси, де генерал, просто під носом у НКВС, пройшов лікування на одному з курортів. І знову повернувся до боротьби.
НКВС-МДБ ні на мить не полишало намірів знищити УПА та її керівників. Усвідомлюючи, що сили нерівні, а також сподіваючись, що головні політичні гравці Європи розуміють небезпеку посилення впливу срср на світову геополітику, Р. Шухевич робить відчайдушну спробу привернути увагу Заходу до боротьби українців за незалежність. 1947 року генерал відряджає кілька сотень війська УПА в рейд до Західної Європи, щоб закликати допомогу. Його заклику не почули…
У ніч з 4 на 5 березня 1950 року в МДБ УРСР був розроблений, а затим затверджений Кремлем терміновий “План чекістсько-військової операції із захоплення чи ліквідації “Вовка” (так шифрували в МЛБ Шухевича). Створений оперативний штаб, задіяні управління міліції, прикордонники, військові сили числом понад 600 осіб. Загалом у операції брали участь близько 1,5 тисячі люду. Було надзавдання: взяти “Вовка” живим.
У різні способи з’ясовано, що Провідник може перебувати в район с. Білогорща (нині мікрорайон Львова). Криївка Головного Командира була добре замаскована, тож обшук, який почався, міг і не дати результатів. Але Шухевич вирішив прориватися зі зброєю. В записці одного з керівників операції – П. Судоплатова – на ім’я міністра держбезпеки срср В. Абакумова, повідомляли, що Р. Шухевич “вчинив збройний спротив, відкрив вогонь з автомата” і “попри вжиті заходи до захоплення живим, в ході перестрілки був убитий…”
2003 року на місці загибелі Провідника встановили пам’ятний хрест.
Репресували всю родину Шухевичів. Матір і батько померли на засланні. Брата Юрія енкаведисти замордували у тюрмі на Лонцького перед відступом у червні 1941-го. Сестру Наталію засуджено до 10 років каторжних робіт і 5 років заслання. Дружину Шухевича заарештували 17 липня 1945 року й разом із матір’ю також відправили на заслання. Діти Юрій та Марія перебували в дитячих будинках Чорнобиля та Донецька, потім Юрія ув’язнили на 32 роки радянських таборів.
У жовтні 2007 року Роман Шухевич був посмертно удостоєний звання Героя України – “за визначний особистий внесок у національно-визвольну боротьбу за свободу і незалежність України та з нагоди 100-річчя від дня народження та 65-ї річниці створення Української Повстанської Армії”.
Пам’ятники Р. Шухевичу встановлені у Моршині, Калуші, багатьох населених пунктах Івано-Франківщини, Тернопілля, Львівщини. Його ім’ям названі вулиці у Львові, Чернівцях, Одесі, Івано-Франківську, Тернополі, Ужгороді, Рівному, Луцьку, Житомирі, а також проспект у Києві.
