23 серпня на адресу Сергія Жадана лунатиме традиційне в таких випадках “Happy birthday to you!” Напередодні Дня Незалежності у письменника – уродини. Цього разу – ювілей. Авторові “Гімну демократичної молоді”, “Інтернату”, “Ворошиловграда” та інших популярних книжок виповниться п’ятдесят років!
Свій попередній “напівювілей” – 45-ліття – харків’янин зустрічав у Києві, на сцені “Жовтневого палацу”. В товаристві друзів, колег і шанувальників. Тепер Сергій Жадан навряд чи влаштовуватиме щось подібне. Адже на початку літа він оголосив про вступ до лав 13-тої бригади Нацгвардії України “Хартія”, яку давно активно підтримував.
Тож, очевидно, у когорті побратимів поет і підніме символічну чарку (радше – похідне алюмінієве горнятко) з чимось міцним або не дуже. Якщо, звичайно, дозволять обставини. Адже хлопці стоять на одному з найгарячіших сьогодні напрямків – харківському…
УСПІХ
Перед тим, як стати рекрутом, Сергій Жадан влаштував у столиці великий поетичний вечір. І не де-небудь, а в Палаці спорту. На зустріч із без п’яти хвилин ювіляром завітало приблизно 8 000 глядачів!
Зазвичай, під склепінням цієї арени відбуваються як не спортивні поєдинки, то концерти рок – і поп-зірок. Щоправда, замахнутись на такий великий зал можуть далеко не всі виконавці. “Океан Ельзи”, “Друга ріка”, “Без обмежень”, ще там хтось – їх можна порахувати на пальцях однієї руки. А от влаштовувати тут літературні вечори ніхто не наважувався. Сергій Жадан виявився першим. І не програв!
Офіційним приводом для зустрічі став вихід нової книжки – “Усі вірші”. До неї потрапили твори за три десятиліття – з 1993 до 2023 року. Раніше вони побачили світ на сторінках шістнадцяти збірок, а тепер – під однією цупкою обкладинкою. Неважко здогадатися, що томик вийшов чималий – 1440 сторінок! Такий, якщо впаде з книжкової полиці на голову, може… Втім, не будемо про сумне.
Вечір тривав понад дві години. Це була своєрідна ретроспектива поетичної творчості Сергія Жадана. Таке собі блукання лабіринтами його рефлексій, емоцій, сенсів, алюзій (чи ілюзій), смутку та надії. Ясна річ, що всі 700 віршів він не читав, а вибрав лише дещицю. Наприклад, “Перекажеш іншим своїми словами”, “І жінка лежить, як долина ріки”, “Пливи, рибо, пливи”, “Я знав священника, який був у полоні”, “Мені 42” etc.
Було би дивно, якби на найцікавішому місці моно-виставу Сергія Жадана не перервали звуки “повітряної тривоги”. Нагадуючи киянам, які попростували до укриття, тобто до найближчої станції метро, що на календарі – 2024-й рік. Та після вимушеного антракту “концерт” продовжили. І наш герой з подвійною енергією виголошував свої тексти. Рими відлунювали на трибунах Палацу спорту та повертались разом із оплесками “салезіанту”.
“Безумовно, цей поетичний вечір – історична подія, – розповідає “Ukranian People” мисткиня Анжеліка Рудницька, яка була серед глядачів. – Це свідчить, що наші люди реально скучили за українським словом, а також шукають сьогодні для себе моральних авторитетів… Знаєте, коли наприкінці вечора Жадан декламував вірші, які виконують відомі співаки, один рядок проговорював сам, другий – багатотисячний зал. Це було просто чарівно!”
ЛІТЕРАТУРА
Не сумніваюсь, що такі речі не являлись навіть уві сні Сергію Жадану на початку його літкар’єри, коли вважалося за успіх 100 глядачів у залі. І він неабияк хвилювався перед тим, як вийти до аудиторії. Опісля ж, певно, гриз себе докорами, що якийсь рядок прочитав не з тією інтонацією чи не в тому ритмі…
Його перша “самвидавівська” збірка побачила світ у 1993 році (усе завдяки знайомому вчителю, який мав доступ до струменевого принтера), а вже через два роки друком вийшли “Цитатник” і “Генерал Юда”. У різних видавництвах, але фактично з тими ж… текстами. Нині в кейсі Сергія Жадана – чортова дюжина поетичних томиків. Ну й плюс повне (майже) зібрання творів, тобто “Усі вірші”. Читати не перечитати! А ще додайте прозу: п’ять романів (від “Депеш Мод” до “Інтернату”) плюс повісті, есе, п’єси.
Перелік міг би бути ще довшим, якби не прикрі трафунки, які спіткали свого часу Сергія Жадана. Він розповідав мені в інтерв’ю, що у молодості (це було у вісімнадцять років) написав книгу віршів, до якої увійшло 39 текстів. І треба ж було такому статися – загубив той рукопис! Якби знав, то зробив би копію, але… Уже в зрілому віці доля ще раз зіграла злий жарт з поетом: у нього вкрали ноутбук. З усім, що там було. Можливо, хтось би рвав на голові волосся, а наш ювіляр поставився до ситуації по-філософськи: мовляв, якщо щось зникло, значить, потрібно написати щось інше.
“Жадан належить до авторів, які мають свій голос та інтонацію, – мовить “Ukranian People” письменниця Галина Вдовиченко. – А ще особливий талант створювати магію тексту. Щось таке непояснюване робить зі словами та сенсами, що його тексти мають вплив на читача, стають подіями. Особливість Жадана ще й у тому, що він людина-оркестр, якому вдається результативно і яскраво працювати в різних напрямках”.
Додам, що деяким творам пощастило, і вони зацікавили кіно – й театральних режисерів. Так, на сцені театру ім. І. Франка в Києві не один рік з успіхом йшов “Гімн демократичної молоді”, а у театрі на Лівому березі нині можна подивитись “Хлібне перемир’я”. Натомість у Львові, в театрі ім. М. Заньковецької, поставили виставу “Жадан. Я буду твоїми очима”. Тут Сергій став праобразом головного героя – Поета. З білою тростиною, але у незмінній чорній шкірянці…
Що ж до кінематографа, то екранізовано роман “Ворошиловград”. У стрічці, яку назвали “Дике поле”, в крихітній ролі (охоронця з автоматом на плечі) навіть з’явився автор історії. Нехай на дев’ять секунд, за які встиг лише вилаятися, але все ж – прикольно. До того харків’янин уже засвітився у двох фільмах: “Любові стане на всіх” і “Поводир”. В останньому втілив поета-футуриста Михайля Семенка, про творчість якого, між іншим, свого часу захистив кандидатську дисертацію.
Мабуть, незабаром хтось не менш прискіпливо вивчатиме доробок самого Жадана. Наразі ж анонсовано, що у вересні вийде нова книжка, яку він встиг завершити до того, як одягнув “піксель”. Цього разу йдеться про прозу: оповідання, що народились протягом останніх місяців.
МУЗИКА
Проте не літературою єдиною. Наш ювіляр відомий не лише як письменник, а і як фронтмен двох рок-гуртів – “Жадан і Собаки” та “Лінія Манергейма”. Останній давно не виявляв ознак життя, а ось перший – навпаки. Минулого року хлопці були напрочуд активні.
“Так, ми двічі виїздили за кордон, а потім виступали в Україні, – каже “Ukranian People” гітарист Євген Турчинов. – Спочатку проїхали з літнім туром, а згодом – із презентаційним, під час якого виконували речі з нашого нового альбому “Радіопромінь”. Тож загалом завітали у двадцять вісім міст”.
Разом із “Собаками” Жадан записав шість альбомів, більшість із яких, не сумніваюсь, мають у своїх домашніх колекціях його шанувальники. До слова, харків’яни планують видати платівку (так, так, вінілову), на якій буде зібрано найкращі пісні за всі роки. Думаю, вона має шанси стати раритетом…
Якщо поетичні вечори Сергія Жадана це “культурно, поважно й інтелігентно”, то концерти з “Собаками” – це завжди весело, гучно та драйвово. На сцені вирує справжній шарварок, градус якого що ближче до фіналу, підвищується. Завзяттю фронтмена можуть позаздрити навіть його молодші колеги. Не кажучи вже про “зубрів” української рок-музики. Вони, здається, проспали, як виріс реальний конкурент.
“За ці роки Сергій дуже круто навчився працювати з аудиторією, – вважає Євген Турчинов. – Він не просто виходить на сцену, як на роботу, а проживає там амплуа рок-музиканта. І головне – випромінює стільки енергії… Сподіваюсь, попереду у нас ще будуть концерти”.
Наразі ж Жадан потішив прихильників своїх музичних експериментів проєктом, який втілив у життя, знову ж таки, з Євгеном Турчиновим. Деякі пісні, які були написані ще навесні 2022-го і не потрапили до репертуару “Собак”, хлопці вирішили видати окремим релізом. Так з’явився міні-альбом – “Танго Харків”.
“Він про рідне місто, про воєнний час, про любов, про довіру, про нас самих, про все, – зазначає Євген Турчинов. Власне він, а також ще один учасник гурту, тромбоніст Олександр Меренчук, разом із Сергієм Жаданом пішли у лави захисників. – Нині ворог стоїть за 50 кілометрів (навіть ближче) від Харкова… І нам треба дати йому відсіч!”
ВІЙНА
Той, хто час від часу заглядав на сторінку Жадана у соцмережах, не міг не зауважити, що кожен другий пост там – про підтримку ЗСУ. То відправляють приціли для снайперів. То – чергове авто (бозна-яке уже за рахунком). То – чарівні “пташки”, тобто дрони, яких, як відомо, багато не буває. Також Сергій підтримує зведення освітнього простору для молоді в одному із сіл поблизу Харкова. А ще – постійно закликає долучатися до зборів, аукціонів і акцій, які проводять колеги, знайомі чи просто добрі люди. Схоже, йому до всього є діло.
І не з весни 2022 року, коли розпочалась велика навала, а з 2014-го. Уже тоді війна прийшла на його рідну Луганщину (Сергій Жадан народився не в Харкові, як багато хто думає, а у Старобільську). Тож назви населених пунктів, які лунали в щоденних новинах, були не просто топонімами, а чимось дуже близьким, знайомим, теплим. Він міг спокійно виїхати за кордон, де його книжки видають і шанують критики (принаймні в Німеччині точно), проте… Як залишити своїх?
У складі “культурного десанту” він їздив з колегами у зону АТО (тоді це так називалося). Вони виступали перед військовими та цивільними. Відвідували госпіталі й будинки літніх людей. До бабусь та дідусів приходили не тільки з гітарами і книгами, а й з різним побутовим причандаллям.
“Пригадую ми возили до інтернату холодильники, а в госпіс – пральні машинки і постіль, – мовить Анжеліка Рудницька. – Крім того, якісь м’ясорубки, газові балони, кухонні комбайни… Усе, що просили люди, які жили біля лінії фронту, ми намагались задовольнити. Щось купували самі, щось – друзі… Це не була суто така гуманітарна чи інтелектуальна місія, вона мала конкретні матеріальні цілі”.
Можливо, для когось із “бомонду” ті поїздки були радше піаром. Ефектно зазнимкуватися на фоні простреленої таблички з назвою міста або під час вручення пакунків стареньким. А потім згадувати про це при кожній нагоді перед телекамерами чи у радіоефірах. Однак для Сергія Жадана і його команди – це були не разові акції. Вони знов і знов поверталися “туди”, немов у зачароване коло, окреслене невидимою рукою.
Неймовірно, але в тих поїздках харків’янин іще встигав писати. Завжди возив з собою ноутбук і як тільки випадала можливість, забивався в якийсь куток та клацав на клавіатурі. А потім зачитував колегам те, що народилося під завісу дня…
“Моя улюблена книжка Сергія Жадана – “Тамплієри”, – ділиться колишня ведуча хіт-параду “Територія А”. – Деякі вірші з цієї збірки я чула однією з перших. Якось Сергій прийшов у номер, де зібралась наша команда, з чорновичками, і каже: “Якщо ви не заперечуєте, я вам тут прочитаю нові тексти, які написав…” Знаєте, мене вони дуже зачепили, і я плакала. Це було те, що ми разом переживали, і те, чого не бачила більшість українців. Тобто нам було так боляче, так важко від того всього, а в цей час країна жила собі мирним життям, нічим особливо не переймаючись”.
“Те, що тепер Сергій став до лав Національної гвардії, мене не здивувало, – говорить “Ukranian People” співачка Галина Тельнюк, у репертуарі якої є не один вірш Жадана. – Це абсолютно закономірний та логічний крок. Він пішов захищати людей, яких любить…”
ЛЮБОВ
Хто ж чекав удома Сергія Жадана з далеких і близьких мандрів? До кого він поспішав, долаючи кілометри, кордони й ранкові тумани? З ким ділився враженнями від побаченого-почутого-пережитого? І взагалі – хто усі ці роки був із ним пліч-о-пліч та віч-на-віч?
Першою дружиною письменника була харків’янка Світлана Олешко. Вона – режисерка театру “Арабески”, який був заснований при місцевому Літмузеї. Він – студент, який працював там молодшим науковим співробітником, а за сумісництвом – вахтером. Під час нічних чергувань, до речі, спати йому не раз доводилось на канапі, яка колись належала Павлу Тичині. Тепер, мабуть, відвідувачам розповідають, що це – диван одного класика, на якому бачив солодкі сни інший класик…
Між Світланою та Сергієм зав’язалась тісна співпраця: він долучився до творчого процесу в театрі і став пробувати сили у драматургії. Нарешті можна було втілити на сцені свої ідеї, від яких аж роїлося у голові! В якийсь момент співпраця трансформувалась у дружбу, а дружба – в кохання. Невдовзі вони одружилися – на радість друзів, які з дитячою допитливістю стежили за цим романом. А потім у молодій сім’ї з’явився первісток, якого назвали Іваном.
Утім, шлюб проіснував недовго, і через деякий час стежки Жадана й Олешко розійшлися. Поет тривалий час холостякував, насолоджуючись цим статусом. А згодом зустрів нове кохання – Ірину Куніцину, яка була на сім років молодшою. Вони познайомились у коридорах видавництва, з яким Жадан співпрацював. Звичайно, їй не треба було пояснювати, хто він та звідки. Харизма зірки укрсучліту, популярність якого набирала обертів, не залишила жінку байдужою. Тож у 2009-му на їхню честь пролунав “Марш Мендельсона”.
У другому шлюбі народилась дівчинка – Марія. Попри зайнятість, яка щодалі тільки зростала, тато намагався знаходити час для донечки (не раз, коли я телефонував, щоб взяти коментар чи інтерв’ю, письменник гуляв з малечею, чий голос чувся на задньому фоні), а коли та підросла, брав зі собою на концерти. Дитина навіть виходила з батьком на сцену та демонструвала свої вокальні дані. На радість мами…
Хтозна, коли між Іриною та Сергієм пробігла чорна кішка чи кіт, але і другий шлюб дав тріщину. Минулого року вони офіційно оформили розлучення. Без скандалів і публічних з’ясувань стосунків, як це нерідко буває у відомих людей. Проте “небайдужі громадяни” поспішили звинуватити в усьому 31-літню співачку Христину Соловій, з якою Жадан знімався у кліпах… Як би там не було, поп-зірка й письменник сьогодні не разом.
“У Сергія абсолютно особливе ставлення до жінки. Справді. Дуже, – вважає учасниця дуету “Сестри Тельнюк”. – Очевидно, від того не всі жінки, які опиняються біля нього близько, це витримують…. Після тієї “німфеточної” (усміхається) історії комусь може видатися, що Жадан залишився покинутий і самотній. Та, думаю, в нього просто немає часу на депресії й песимізм.
Для такої людини, як він, то була би розкіш – впадати у великі страждання. Це, до речі, дуже дратує жінок. Кожній здається, що саме через неї хтось переживатиме драму чи взагалі “обламається”. Вона, мовляв, має силу над ним. (Усміхається). Насправді силу має він. Над жінками, над ситуацією, над обставинами. Так, Сергій – сильніший, ніж це все. Я переконана!”
ФЕНОМЕН
Хтозна, чи не виростуть потім із цих амурних перипетій нові щемливі вірші (натхнення, як відомо, річ непередбачувана), та завершити хотілось би на дещо іншій ноті. Скажімо, з’ясувати в тих, хто добре знає Жадана, в чому ж його феномен? Як письменника і просто людини, котра надихає, мотивує, обнадіює тисячі українців…
“У чому його феномен? – перепитує Анжеліка Рудницька. – Нинішнє покоління вибрало Сергія своїм голосом. Українцям потрібні були такі щирі рядки, які б відповідали настроям та запитам сьогодення. І в текстах Жадана вони знайшли для себе ці сенси… Але, щоб досягти такого успіху, треба було багато трудитися”.
“Я також хотів би відзначити його неймовірну працездатність, – зазначає Євген Турчинов. – Чесно вам скажу: людей, котрі працюють більше, ніж Сергій, я просто не бачив та не знайомий з ними. Якщо він не спить, то постійно чимось зайнятий. Або пише, або співає, або грає, або волонтерить. Тобто весь час – у роботі. Це, власне, найголовніша риса його характеру”.
“А ще він феноменально відкрита людина, – додає народна артистка України Галина Тельнюк. – На відміну від багатьох колег, у Жадана немає тієї поетової хвороби закритості, а також внутрішнього возвеличення й віри у те, що ти робиш щось унікальне. Це представник зовсім іншого покоління, яке обрало нову форму спілкування з людьми. У цьому, звичайно, його велика перевага над тими, хто сидить у кабінетах. Очевидно, їхня епоха відходить, а настає час таких ось бардів, які запросто можуть говорити з народом”.
“Сьогодні великий запит на людей яскравих, сміливих, талановитих і послідовних, – говорить “Ukranian People” лідер гурту “Мандри” Сергій Фоменко. – Жадан завжди був таким. Пригадую, як під час харківського Майдану його жорстоко побили, але він не зламався. І це був приклад для інших… Нині у Харкові дуже небезпечно, але Сергій залишається в рідному місті. І не просто залишається, а активно діє. Це не може не резонувати… Крім того, він сам по собі геніальний поет сучасності!”
… До наступного ювілею/ювілеїв у Сергія Жадана, на мій погляд, буде чимало роботи: зібрати в столиці стадіон “Олімпійський” (на хвилинку – 100 тисяч глядачів), написати ще декілька класних романів, зустріти “жінку з чорним, як земля, волоссям”, зіграти головну роль у кіно (скільки вже можна зніматися в епізодах?), ну й головне – привезти в Україну Нобелівську премію з літератури (як мовиться, чим чорт не жартує). Сподіваюсь, після Перемоги енергії йому на це вистачить, а завзяття й амбіцій не бракує і сьогодні.
5 ЦИТАТ СЕРГІЯ ЖАДАНА
– “За нас цю вiйну нiхто не виграє. За нас нiхто не буде воювати. За нас нiхто не буде рятувати країну, нiхто не буде її розвивати, розбудовувати, нiхто не буде за нас провадити реформи. Нiхто не буде боротися з нашою корупцiєю. Нiхто за нас не буде вибирати чесних полiтикiв. Це все залежить вiд на-а-а-ас!”
– “Найкраще, звичайно, цинікам та істерикам – ніяких ілюзій, відповідно, ніяких розчарувань. Тільки тверда й непохитна віра в те, що найгірше попереду, а отже, не все так погано. (Усміхається). Чи я сам не цинік? Ні, я – не цинік. Я – романтик і тому все ж намагаюся триматися за людей, які не розчаровуються й далі щось роблять. Мені з ними простіше”.
– “Частина читачiв постiйно вимагає того самого. I коли ти шукаєш щось нове, намагаєшся змiнитись, намагаєшся не повторюватись, їх це розчаровує. З iншого боку, iснує iнша частина читачiв, якi постiйно чекають на щось нове. I коли бачать, що з’являється якась iнертнiсть письма, з’являється самоповтор, вони дуже гостро й боляче на це реагують… Менi цікавіше працювати з останніми”.
– “Нi, я старостi не боюся. (Усмiхається). Знаєш, iз людьми, яким перевалило за сорок, якi пережили “мiдлайт крiзiс”, менi набагато спокiйнiше i набагато простiше спiлкуватись. Адже в них уже немає тiєї дуростi, що у представників молодшого поколiння. Вона з них просто вийшла. Хоча разом iз тiєї дурiстю, разом iз тим безумством втрачається i щось цiнне”.
– “Признаюся: для мене література не просто захоплення, не просто хобі, це фактично те, що складає мою реальність, що її витворює. Як пафосно то не звучало б, але це – моє життя!”
(Цитати з інтерв’ю, які у різні роки С. Жадан давав Б. Бондаренку).
Фото Богдана Бондаренка і з Фейсбуку (1).