Саме так назвали публікацію у тижневику “Воля” за 2 серпня 1919 року. І це цілком виправдана теза. Українська Республіканська Капела Олександра Кошиця здійснила політичний переворот у поглядах Європи на Україну. Та що казати – про неї заговорив увесь світ. І це було справжнім тріумфом української пісні. Пісні, якої “вороги знали силу, відчували, що вона правдива, як Господнє слово”.
До Європи – за визнанням
Далекого січня 1919 року у розпал війни Симон Петлюра віддає наказ диригенту Олександрові Кошиці та композитору Кирилові Стеценку створити хор, який би розвінчав міфи, що активно насаджувала більшовицька пропаганда. “На аудієнції, – згадував Кошиць, – він, звертаючись до мене, сказав: “За тиждень, щоб була зорганізована для закордонної подорожі Капеля, а якщо ні, – додав сміючись, – розстріляю!”, – пише журналістка Тіна Пересунько.
У Парижі якраз розпочиналася Мирна конференція, де вирішували долю післявоєнної Європи, зокрема й України. Тому голова Директорії відправив до Франції музичну делегацію. Очолив її Олександр Кошиць. Симон Петлюра хотів показати, що Україна – це не росія і таким чином розірвати російську інформаційну блокаду.
“Проклятуща подорож”
Та московити уже дихали кривавим полум’ям у сторону Києва, й “капеляни зі своїм диригентом Олександром Кошицем виїхали, неначе Троянці з міста, обнятого пожаром, – голі, босі і простоволосі, – читаємо в тижневику “Воля”. Ця “проклятуща подорож”, як згадував співак Капели Кирило Миколайчук, пошкодженою залізницею тривала два тижні.
Добиралися до Кам’янця-Подільського, де остаточно формували склад учасників Капели (всього 80 хористів), розучували партитури і вирушали з концертами до Галичини, а звідти – до Європи. Перший закордонний концерт дають у Празі.
“Мандрівна Україна”
Саме так чеські музичні критики назвали Капелу Кошиця, яка була відрізана від рідного краю. Тут вона гостювала майже півтори місяця і дала 14 концертів. “Чехи вітали капелянів з радісними обличчями, як зустрічають молоду зелену весну” – пише тижневик “Воля”. А автор статті Яромір Нечас констатує: “Капела Кошиця – найкраща з усіх місій, яку українська влада вислала за кордон”. На бенкеті у Празі Олександр Кошиць поділився секретом тріумфу української пісні: “Це приїхала молодість до старости. А молодість завсіди бере своєю бадьорістю, свіжістю і непорочністю”. Прощальний концерт у чеській столиці хористи дали 11 червня 1919 року.
Місто Бетховена й Шуберта
Після сенсації у Празі Капела Кошиця помандрувала до аристократичного Відня. І знову після концертів бурхливі овації і пишні квіти. Жодна віденська газета того часу не сказала лихого слова про Українську Капелу. Навпаки – їй писали лише хвалебні оди. Як-от до прикладу: “А яка чудова їх народна пісня. Це скарб музикальної літератури цілого світу… Від цих пісень віє запах гір, лісів та гаїв”, – пише тижневик “Воля”. Співала Капела у Відні й на Літургії в Сербській церкві, яку провадив учасник хору, після чого “присутні виходили з церкви з великим душевним піднесенням”.
“Чудовий вечір українського фольклору”
Такий заголовок з’явився у швейцарській пресі після тріумфальних концертів Капели Кошиця. У репертуарі звучали колядки, щедрівки, веснянки й світські пісні в обробці Миколи Лисенка, Миколи Леонтовича, Олександра Кошиця та інших. Окрім усіх принад української пісні, вибагливу швейцарську публіку зачарувала чистота голосів хору. Як писали в одній зі швейцарських газет, таку незрівнянну чистоту можна зустріти дуже зрідка, і це справді найвизначніший момент цих чудових успіхів хору.
Та не було просто українцям у той бурхливий час. Це нестача коштів і втома від переїздів. Головний ідеолог і натхненник Капели Симон Симон Петлюра морально підтримував своїх співвітчизників: “Ваша важка і висока праця буде записана на сторінках історії нашого державного й культурного будівництва… З більшим завзяттям мусимо йти вперед до повної свободи й незалежности нашого народу”.
“Carol of the Bells”
А далі були Франція, Італія, Іспанія, Німеччина, Англія та країни Північної і Південної Америки. Чимало схвальних слів писали на честь Капели й самого диригента Олександра Кошиця. Його порівнювали з Богом, якому без слова покорялися всі.
До Америки українці прибули в жовтні 1922 року. Їх зустрів новий імпресаріо Макс Рабінов. І відтоді, за словами журналістки Тіни Пересунько, українська пісня розпочинає своє турне не лише залами Америки, але і стає всесвітнім брендом. Про що свідчить “Щедрик” у геніальній обробці Миколи Леонтовича. Виступить Капела в Нью-Йорку, Вашингтоні, Чикаго, Колумбії, Даласі, Мехіко, Бразилії, Аргентині тощо. І всюди бурхливі овації і сенсаційний успіх, який можна описати кількома рядками: “Це інші люди, цілком відмінні від наших оплаканих занепалих духом! Яка в них велика й сильна віра!”
Закордонна історична прем’єра “Щедрика” відбулася 11 травня 1919 року в Празі. А вже за океаном відбулася його трансформація на відому американську колядку “Carol of the Bells”. Сталося це завдяки диригентові українського походження Пітеру Вільговському, якому у славнозвісній щедрівці почувся дзвін різдвяних дзвоників.
Кривава рука Москви
Та коли в Європі оваціями зустрічали кожен концерт Української Республіканської Капели, 23 січня 1921 року автора музичної обробки “Щедрика” Миколу Леонтовича підступно застрелив чекіст. Через п’ять років у Парижі вбили й Симона Петлюру.
Капела Кошиця, на жаль, не вплинула на результати Паризької конференції. Лідери Антанти не взяли до уваги прагнення українців до незалежності. Центральну Україну віддали росії, Галичину – Польщі, Буковину – Румунії, а Закарпаття – Чехословаччині.
Але Українська Республіканська Капела завдяки вольовому рішенню Симона Петлюри зробила неможливе – українську пісню та й українське мистецтво загалом визнали всі. Про Україну довідався світ.
Довідково
Олександр Кошиць – видатний диригент, композитор, етнограф, один із найвпливовіших митців хорового мистецтва першої половини XX століття.
У 1917 році став музичним представником Театрального й Музичного Комітету, який пізніше перетворили на Музичний відділ Міністерства освіти України. А через два роки 1919 року Симон Петлюра доручив Олександрові Кошицю організувати в Києві Українську Республіканську Капелу. З нею славнозвісний диригент підкорив Європу та країни Північної і Південної Америки.
Попри успіхи навіть за океаном митцю вже не судилося повернутися до України. Решту життя Олександр Кошиць провів в еміграції, зокрема у США та Канаді. Тут активно займається розвитком та збереженням української музичної культури. Ім’я видатного українського диригента та музиканта десятки років в СРСР було під суворою забороною.
Помер Олександр Кошиць 21 вересня 1944 року. Похований у мавзолеї вінніпезького цвинтаря “Ґлен-Іден”, де спочивають видатні канадці українського походження. Ім’я Кошиця носить український хор у Канаді.