111 років тому в Чикаго встановили першу муніципальну різдвяну ялинку
Перша муніципальна різдвяна ялинка в Чикаго стала великою історичною подією 1913 року. Зухвалі та уїдливі продавці газет того дня були героями дня, коли пронизливими голосами кричали про сотні “електричних ліхтариків, що сяяли і блимали на ялинці в арках сріблястого серпантину” (Chicago Tribune, 26 грудня 1913 р.).
24 грудня 1913 року на церемонію освітлення великого різдвяного дерева запросили два хори, музик з “Чиказької групи” та зірок місцевої опери, які звеселяли величезний натовп святковими піснями. Чиказький мер Картер Харрісон II натиснув на кнопку і 35-футовий “великий дідусь усіх різдвяних дерев у країні”, як це було описано журналістами Сhicago Tribune, освітив яскравими вогнями Грант-парк.
З усіх сторін залунали захоплені крики дітей, радісний жіночий сміх та схвальні, короткі вигуки більш стриманих чоловіків – чиказьцям явно припала до душі нова традиція.
Різдвяне дерево було подарунком від П. Джей Джордана (P. J. Jordan), колишнього партнера капітана Германа Е. Шуенемана (Captain Herman E. Schuenemann) – ака, Капітана Санти, – який потонув разом зі своїм “Різдвяним кораблем” за рік до цієї хвилюючої події, у 1912 році.
Різдвяний корабель капітана Германа Е. Шуенемана
У мрячний, похмурий день наприкінці жовтня 1971 року професійний дайвер з Мілуокі Гордон Кент Беллрічард (Gordon Kent Bellrichard) обстежував дно озера Мічиган поблизу західного узбережжя “Дві річки” (Two Rivers) штату Вісконсин. Беллрічард шукав “Вернон”, 177-футовий, 700-тонний пароплав, який у жовтні 1887 року затонув під час шторму десь приблизно у цьому місці.
Раптом його сонар щось “нащупав”, і Гордон обережно опустився на глибину. Там він несподівано натрапив на непогано збережене затонуле судно у вертикальному положенні.
Обережно обходячи корабель навколо, Беллрічард швидко зметикував, що перед ним не “Вернон”, який мав би бути більшим, а залишки знаменитої “Роуз Сіммонс” (Rouse Simmons) – 205-тонної, трьохмачтової шхуни, яка зникла безвісти в сильний шторм листопада 1912 року.
Коли Беллрічард піднявся на поверхню, він просто закричав від радості. Його відкриття розігнало хмари над містерією, що оточувала один із найбільш легендарних кораблів, який курсував у водах озера Мічиган, та його капітана. Так знайшли могилу одного з найвідоміших “ялинкових кораблів” та його “Капітана Санти”.
Сага Германа Е. Шуенемана і його шхуни “Роуз Сіммонс” є мікрокосмом морської історії Великих озер. Оригінальні папери більш, ніж сторічної давності не тільки документують “народження, життя та смерть легендарної шхуни” та її загадкового і доброго серцем капітана.
Вітрильник “Rouse Simmons” запустили з верфі Мілуокі у 1868 році. Корабель побудувала фірма “Allan, McClelland, and Company”, однією з провідних суднобудівних компаній Мілуокі (Milwaukee), штат Вісконсин. Його назвали, з невідомих нам причин, іменем відомого в Кеноші промисловця.
Гладкий і міцний, 123-футовий “Rouse Simmons” був ліцензований і 27 серпня 1868 року зарахований у порт Мілуокі. Вітрильник став робочою конячкою, яка безвідказно буксирувала вантажі деревини для флоту Hackley протягом приблизно 20 років. Після служби у флоті Hackley шхуна змінила численних власників та капітанів перш, ніж Герман Шуенеман відчув інтерес до судна на початку 20-го століття.
До початку 1890-х років Шуенеман жив у Чикаго, і його кар’єра як місцевого торговця та капітана озера йшла вгору. 9 квітня 1891 року він одружився з дівчиною з німецької родини Барбарою Шиндле. З часом у подружжя народилося три доньки: Елсі (в січні 1892 р.) та близнючки Хейзел і Перл (у жовтні 1898 р.). Невдовзі Барбара зрозуміла, що бути дружиною капітана озера вимагає особливих якостей. Вона також усвідомила, як і більшість дружин, чиї чоловіки заробляли гроші на Великих озерах, що справа не в тому, чи може статися лихо, але коли воно прийде.
* * *
До кінця 19-го початку 20-го століття популярну німецьку традицію прикрашати вічнозелене дерево в домівках широко практикували в Чикаго, і попит на різдвяні ялинки був великим. Багато озерних шхун поспішали, щоб під час закінчення сезону привезти з штатів Мічиган та Вісконсин тисячі різдвяних дерев до того, як жорстокі шторми і лід зроблять подорож озером занадто небезпечною.
У Чикаго більшість суден, включаючи “Rouse Simmons”, продавали дерева прямо зі своїх причалів уздовж доків Кларк-стріт на річці Чикаго. Електричні ліхтарі були натягнуті з носа шхуни до корми, і покупців запрошували на корабель, щоб вони самі могли вибирати собі ялинку. Окрім продажу різдвяних дерев, багато сімей капітанів, у тому числі Шуенемани, виготовляли вінки, гірлянди та інші подарунки до Різдва. Барбара Шуенеман та її три дочки власноруч робили і продавали різдвяні прикраси, що приносило в сім’ю додаткові гроші.
На певному етапі тривалої кар’єри Герман Шуенеман як капітан “Різдвяного корабля”, отримав титул “Капітан Санта”. Лагідне прізвисько дали йому місцеві газети Чикаго та вдячні жителі міста, в нагороду за його благодійну діяльність. Прибуток Шуенемана від продажу різдвяних ялинок ніколи не приносив справжнього багатства, але його репутація “щедрого капітана” була добре відома – він з задоволенням дарував різдвяні дерева нужденним жителям міста. Шуенеман тішився цим другим іменем і гордо зберігав газетні вирізки про “Капітана Санту” в своєму шкіряному гаманці.
Протягом багатьох років Герман Шуенеман командував декількома шхунами, які привозили ялинки в Чикаго, в тому числі “George Wrenn”, “Bertha Barnes” і “Mary Collins”.
***
До 1912 року Шуенеман був уже ветераном корабельного бізнесу, який протягом майже трьох десятиліть доставляв ялинки до Чикаго. З роками озеро тільки більше загартовувало його, а чисельні рейси додавали майстерності, чого не можна було сказати про “Роуз Сіммонс”. Давно минули його найкращі дні – колись гладеньке і міцне судно тепер мало 44 роки. Час, шторми та сотні важких перевезених пиломатеріалів відбилися на фізичному стані шхуни.
У п’ятницю, 22 листопада 1912 року, “Роуз Сіммонс”, сильно навантажена приблизно 4-5 тисячами ялинок, що заповнили вантажний трюм і усю палубу, залишила причал у Томпсоні, штат Мічиган. Деякі очевидці від’їзду шхуни пізніше свідчили, що корабель виглядав, як плавучий ліс. Від’їзд Шуенемана, однак, збігся з початком величезного зимового шторму на озері, який вже відправив декілька кораблів на дно, включаючи “South Shore”, “Three Sisters” і “Two Brothers”.
Що сталося після того, як “Роуз Сіммонс” покинув крихітну гавань у Томпсоні з його важким вантажем, невідомо, але журнали рятувальної станції свідчать, що о 14:50 вечора в суботу, 23 листопада 1912 року, серфінгіст на станції в Кеууні, штат Вісконсин (Kewaunee) попередив керівника станції, капітана Нельсона Крейта, що шхуну “Роуз Сіммонс” помітили з напівспущеним прапором – універсальною ознакою лиха. Крейт намагався знайти буксир, щоб допомогти шхуні, але судно швидко зникало. Через кілька хвилин екіпаж рятувальників у Кеууні втратив корабель з поля зору.
О 15:10 вечора Крейт зателефонував до капітана Джеймса Е. Сонге на Two Rivers – наступна станція на південь. Крейт повідомив Сонге про “Роуз Сіммонс”, і той негайно наказав двом річковим рятувальникам запустити моторний човен станції. Човен досяг приблизної позиції шхуни, але темрява, сильний сніг і туман сховали будь-які сліди “Роуз Сіммонс” та її екіпажу.
Шхуна зникла.
Барбара Шуенеман та її дочки були стурбовані, коли “Роуз Сіммонс” не змогла прибути в гавань Чикаго за графіком. Проте, вони заспокоювали себе надією, що шхуна десь сховалася в безпечному місці від шторму. Найгірші побоювання родини закралися через декілька днів, коли не було жодної новини про судно. Протягом наступних тижнів і місяців озеро викидало залишки різдвяних ялинок на узбережжя Вісконсина. Дивно, але озеро продовжувало берегти таємницю ще довго після зникнення судна. У 1924 році рибалки в штаті Вісконсин витягли своїми сітками кошик, загорнутий у водонепроникну олійну шкіру. Її вміст всередині виявився незайманим, який визначив її власника як Германа Шуенемана, капітана “Роуз Сіммонс”.
Кошик повернули сім’ї.
***
Після втрати шхуни стан судноплавства серйозно перевіряли. Одна з легенд, пов’язаних з катастрофою, полягала в тому, що перед від’їздом з Томпсона помітили, що щурі, які завжди живуть десь у трюмах кораблів, утікали на сушу, ніби передчуваючи трагедію.
Більш того, два члени екіпажу, за чутками, померли на кораблі до відходу з гавані. Є розбіжності щодо точного числа та ідентичності членів екіпажу на борту “Роуз Сіммонс”: одні документи свідчать про те, що на борту судна були капітан Шуенеман, капітан Чарльз Нельсон і приблизно 9 або 10 матросів. Деякі папери вказують кількість людей на борту корабля до 23-х, відзначаючи ще групу лісорубів, які повертались у Чикаго із заробітків.
Після трагедії Барбара та її доньки продовжували доставку різдвяних ялинок. Вони використовували шхуни ще кілька років, щоб привезти вічнозелені дерева в Чикаго. Після смерті Барбари в 1933 році їхні дочки продавали ялинки з сімейного лота.
Однак, втрата “Роуз-Сіммонс” означала початок кінця для шхун, які привозили тисячі вічнозелених дерев у Чикаго. До 1920 року практика доставки ялинок у Чикаго шхунами припинилася.
Протягом багатьох років зникнення “ялинкової шхуни” і Капітана Санти породило легенди та міфи, які з часом обростали дивними подробицями. Деякі моряки на озері Мічиган стверджували, що вони помічали “Роуз Сіммонс”, яка виходила з нізвідки. Відвідувачі могили Барбари Шуенеман на кладовищі Акація-Парк у Чикаго стверджують, що в повітрі присутній сильний запах ялинок.
Щороку, на початку грудня, фінальний рейс капітана Шуенемана та “Роуз Сіммонс” відзначає Берегова охорона США – U.S. Coast Guard Cutter Mackina – подорож з північного штату Мічиган до Чикаго, щоб доставити символічний вантаж різдвяних ялинок.
Капітан Шуенеман і екіпаж “Роуз Сіммонс” могли б пишатися цим.
***
Починаючи з 1956 року, Чикаго відійшло від використання одного різдвяного дерева і почало практику об’єднання багатьох маленьких ялинок, щоб створити ілюзію одного 70-футового високого дерева. У тому році було використано близько 4400 ліхтариків та понад 2000 прикрас.
У 2009 році місто повернулося до старої традиції використання єдиного дерева. Відтоді різдвяну ялинку жертвувала одна з сімей Чикаго. Влітку та на початку осені Управління з питань культури та спеціальних подій приймає заявки від жителів Чикаго, які сподіваються, що їхнє дерево виберуть для почесної ролі головної ялинки міста. Дерево-переможець оголошують у листопаді, а усю родину запрошують на церемонію засвічення вогнів. Безкоштовна подія починається святковим концертом та продовжується офіційною церемонією, яка збирає тисячі чиказьців та гостей міста і під час якої, за традицією, мер запалює на ялинці вогні.
111-ту щорічну “офіційну” ялинку міста Чикаго встановлять, як зазвичай, у Міленіум-парку біля перехрестя Мічиган-авеню та Вашингтон-стріт, яка радуватиме місцевих жителів та тисячі туристів зі всього світу з 22 листопада по 8 січня 2025 року. Цьогорічне дерево, 53-футову колорадську блакитну ялину, Місту Вітрів подарувала родина Холден-Шеддік (Holden-Shaddick) із Логан-сквер.