ШКОЛА ТАНЦЮ “ВИШИВАНКА” В ЧИКАГО – ЦЕ УКРАЇНА ЗА МЕЖАМИ УКРАЇНИ

Скільки б я не читала  про батька українського танцю Василя Авраменка, а все не перестаю дивуватися його силі духу, незламній вірі в відродження Вільної Української Держави і безмежній любові до своєї Вітчизни. Завдяки Авраменку про багатющу фольклорну спадщину українців дізналися в США й Канаді, в Італії та Німеччині, в Бразилії, Аргентині та Японії.  

Заслуга Василя Авраменка та усіх його послідовників полягала у відродженні й поширенні українського народного танцювального мистецтва в емігрантському середовищі. Засновані ними українські танцювальні ансамблі, школи, студії, гуртки виконували важливу просвітницьку місію, популяризуючи українську культуру за кордоном через концерти, конкурси, діаспорівські фестивалі та наші свята. Завдячуючи їм, український народний танець завоював серця інших народів світу і став символом українських культури та ідентичності.

Я – не всезнайко, а тільки чобітьми говорю за наказом пророка Шевченка: “Дам лиха закаблукам, закаблукам лиха дам, достанеться й передам!”. І цим Бог поміг мені прославити Україну”, – колись писав в листі до друзів легендарний Василь Авраменко. Возвеличення України, зв’язок з нашою багатою культурою та збереження українських традицій на чужині стало метою професійних танцюристів Павла і Оксани Федьків. Саме вони, з допомогою пароха Миколи Бурядника та з Божою поміччю, понад 10 років тому заснували при парафії св. Йосифа Обручника в Чикаго танцювальну школу Вишиванка.

24 травня 2019 року грандіозним концертом на сцені Домініканського університету Чикаго (Dominican University) Вишиванка відзначала свій 10-річний ювілей. Хореографи-керівники-учителі школи та батьки вихованців зробили усе можливе (й неможливе), щоб перетворити звітний концерт в справжнє свято української культури. Постановки відзначались цікавими темами, продуманістю й емоційністю, поєднували елементи класичного й модерного танцю, не порушуючи при цьому їхнього національного характеру. У кожному танці дзвеніла й співала душа українського народу, кожний захоплював глядачів своєю історією, душевною щедрістю та гумором. А костюмам юних танцюристів могли б позаздрити навіть верховинські гуцули!

Я сиділа у залі разом з гостями та батьками, з насолодою занурившись у фейєрверк карпатських мелодій та відшліфовані до блиску постановки, і думала про подружжя Федьків, які зберігають для нащадків український танець – як своєрідний генетичний код. Скільки треба мати терпіння, бажання займатись улюбленою справою, сили й витривалості, щоб після основної роботи (для зарплатні), поспішати на другу (для душі)! І мені дуже захотілось дізнатись більше про них і ті невидимі сили, які спонукають вчити, виховувати і опікати понад 170 дітей іммігрантів.

 

Подружжя Федьків прибуло до США у 2007 році. Обоє хореографи, які здобули освіту в Калушському державному училищі культури (Івано-Франківська обл.). Павло починав свою  професійну кар’єру в Гуцульському ансамблі пісні  і танцю, після травми коліна перейшов на викладацьку роботу. Працював  з двома народними ансамблями танців, один з яких Юність Опілля сам й організував на Рогатинщині, та керівником гурту Роксолана.

Після переїзду до США, Павло почав працювати, як і більшість іммігрантів, на будівництві. Однак, любов до танцю не давала спокою – мріяв про власну школу. Доля звела його з отцем Миколою Бурядником, який в свою чергу був заклопотаний ідеєю створення мистецьких (танцювальних, музичних, спортивних) гуртків при парафії св. Йосифа Обручника УГКЦ в Чикаго. Кажуть, коли у Всесвіті перетинаються два палкі бажання, люди на землі знаходять один одного –  так у 2008 році постала школа танцю “Вишиванка”.

Для чого це мені? Просто я фанатично відданий своїй роботі. Я знав, що вчитиму дітей танцiв y Америці. Так сталося, що мій добрий товариш Андрій Качала навчав дітей бойового гопака. У них ще не було приміщення, він проводив заняття на природі, і отець Микола (Бурядник) запросив його до парафії. Разом з ним прийшов і я. Перша група учнів (а їх було всього шестеро) складалася з дітей священиків. Для порівняння – сьогодні у нас навчаються 173 дітей! Роблю роботу, яку потрібно робити для збереження української культури за кордоном.

Через півтора року до Павла приєдналася дружина Оксана, яка приїжджала на заняття з маленьким сином. Паралельно займалися модернізацією виділеного парафією для навчання залу. Заощаджували кожну копійку, щоб придбати дзеркала, станки, зробити приміщення придатним для занять танцями.

 

Розповідають батьки вихованців школи:

Найбільш важливими у школі є діти – наші юні танцюристи, які представляють наш колектив на усіх можливих святкуваннях. Важко навіть згадати й перелiчити усі заходи та місця, де виступали наші учні: це і нещодавній виступ на показі мод (Ukrainian People Fashion Show-2019), на святкуванні Дня Незалежності України на Daily Plaza в Чикаго, виступи в американських школах, на парадах, святах та фестивалях діаспори. Минулого року відбулася перша поїздка на фестиваль в Канаду, де групи Чебрець і Підкова представляли українську діаспору Чикаго. Хочу побажати вчителям вдалого втілення нових задумів, а танцювальній школі  Вишиванка –  процвітання й успішного розвитку! (Галина Кобаса)

В основі нашої школи закладений традиційний (народний) танець з різних регіонів України, але для більшого зацікавлення дітей вчителі ознайомлювали їх і з іншими сучасними стилями. Ми насолоджувались грандіозним вальсом і запальним хіп-хопом, доповненими відповідним ансамблем костюмів, захоплювалися плавними рухами чорнихі білих фраків та гармонійним ритмом яскраво-барвистих кепок.

“Вишиванка” – це розвиток української культури і традицій. Вже котрий рік поспіль “Свято Миколая” у виконанні наших танцюристів, переносить  нас,  глядачів, у справжню зимову казку. А весняні  хороводи гаївок згуртовують як дітей, так і дорослих – ми святкуємо Відродження і Воскресіння Христа. Щоб  йти в ногу із  тутешніми традиціями,  вчителі  школи запровадили “Осінній  маскарад”, де кожен  бажаючий може перевтілитись у тих  чи інших героїв на танцювальній вечірці”. (Роксолана  Демчук)

Український народний танець є самобутнім мистецтвом, яке змальовує красу рідної Батьківщини, велику та чисту сутність українського народу. Павло і Оксана Федьків вірять, що їхні вихованці так мають перейнятися цими почуттями, що самі будуть мріяти, хотіти, проситися у батьків до “Вишиванки”. Вони переконані, що український танець в діаспорі слугує ефективним інструментом самоусвідомлення й самоідентифікації. Павло підкреслює, що діти повинні стати тут однією родиною, справжніми друзями, допомагати один одному, любити один одного, а в перспективі, можливо, і одружуватись між собою для збереження мови й українських традицій.

Танці це навіть не головне для мене, важливо, щоб діти хотіли прийти сюди і любили те, чим вони займаються. Багато нам допомагають батьки-волонтери, які докладають надзвичайних зусиль, щоб ми усі разом працювали продуктивніше, каже Павло.

Розповідають батьки вихованців школи:

У зв’язку із збільшенням кількості учнів керівникам нашої школи потрібна була допомога і підтримка. Тому з’явилася потреба у створенні батьківського комітету та допомоги батьків-волонтерів. Пізніше виникла ідея створення колекції костюмів та аксесуарів різних етнографічних регіонів України. Думаю, що ви звернули увагу на унікальні костюми, у яких танцюють наші діти. Усі вони виготовлені в Україні за дизайном Оксани Федьків. Зрозуміло, щоб придбати таке вбрання, потрібні відповідні кошти. Тому було створено і розроблено план використання коштів річного шкільного бюджету й засновано фінансовий фонд. (Галина Кобаса)

Негласне кредо керівників Вишиванки Оксани і Павла: Не Україна для нас, а ми для України! Тому школа не може стояти осторонь історичних подій, які відбуваються в Україні. Наші танцюристи через нові постановки відображають біль і переживання нашого народу, тим самим  підтримуючи Україну. Можливо, наші діти ще до кінця не розуміють, яка важлива їхня місія і як мистецтво може змінити світ, зробити його добрішим і радіснішим. Але незабутній час, проведений у школі Вишиванка, залишиться назавжди у їхній пам’яті. (Роксолана  Демчук)

Й справді, костюми юних танцюристів це гордість “Вишиванки”. Їх замовляють в українських майстернях спеціально для діаспорівської школи.

Де ж “Вишиванка” знаходить кошти і спонсорів?

Чи ми могли б заробляти нашими виступами та концертами? Вишиванка славиться тим, що за 10 років виступів практично на усіх діаспорівських заходах ми не беремо грошей за це. Наші виступи – благодійні. Моя ідея – показати красу українського танцю і майстерність дітей, а спонсори повинні самі так перейнятись гордістю й вдячністю за збереження нами українських традицій, що, я впевнений,  пропонуватимуть нам допомогу, – говорить Павло.

Хочу висловити глибоку вдячність нашим теперішнім спонсорам Фундації Спадщина та нашим постійним довгорічним спонсорам – логістичній компанії Патріот і кредитівці Самопоміч. Усі ми разом працюємо на тим, щоб мати Україну за межами України.

Про що мріє Павло Федьків?

Моя найпотаємніша мрія? Щоб Вишиванка виступила на сцені Палацу Україна в Києві.

Що таке танець? Можливо, це всього лиш красивий метелик, який вривається в твій особистий простір, милує око і за мить зникає назавжди? Павло і Оксана Федьків переконані: танці впливають на формування української свідомості за кордоном, закладають міцну основу української етнічності, а такі школи, як “Вишиванка”, стають осередками її збереження.

I поки є такі люди, як подружжя Федьків, слава України буде гриміти й за кордоном.

В серцях кожного наступного покоління українців.

Articles