80 років тому в Криму відбулася зустріч лідерів США, Великої Британії та срср, де керівники головних країн антигітлерівської коаліції домовилися між собою про фактичний поділ європейського континенту на сфери впливу.
Олена Ріпка
80 років тому, 4–11 лютого 1945 року, відбулася Ялтинська конференція (також Кримська) – дипломатична зустріч лідерів США, Великої Британії й срср, які зібралися щоб вирішити проблеми, пов’язані із закінченням Другої світової війни.
Для тих, хто опинився у сфері впливу радянського союзу, Ялта на довгі десятиліття стала символом зради, “другим Мюнхеном”, коли Захід віддав Східну Європу на поталу диктаторові.
Тоді, у лютому 1945 року, мало хто усвідомлював наслідки такого рішення. Європа стала розділеною на два табори. З’явилася “Залізна завіса”.
6 лютого в Ялті обговорювали українське питання.
Три гравці зі своїми інтересами
Тепер поглянемо, що ж було за лаштунками Кримської конференції, коли президент США Франклін Рузвельт та прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль прийняли запрошення Сталіна. Вони прибули до Лівадійського палацу неподалік Ялти, щоб протягом тижня обговорити те, як вирішувати проблеми, пов’язані із закінченням Другої світової війни та повоєнного ладу.
Смертельно хворий Ф. Рузвельт, який через ускладнення від поліомієліту був прикутий до інвалідного візка і якому лікарі категорично не радили летіти в таку далечінь, та ще й у щойно звільнений від окупантів Крим, пропонував зібратися десь поближче. Принаймні на півночі Африки, куди він міг дістатися кораблем і якому було досить небезпечно заходити у води Чорного моря.
Але Сталін, який панічно боявся вилетіти за межі срср, категорично наполягав на тому, щоб конференція відбувалася саме в Криму.
Треба розуміти, що в Ялті у 1945 році спільного Заходу не існувало. Були три гравці зі своїми інтересами. І Сталін дійсно вдало зіграв на відмінностях, що існували тоді між США та Великою Британією. Американці дуже скептично дивилися на британців, яких вони вважали імперіалістами, а самих себе антиімперіалістами. Тобто у них були ідеологічні розбіжності.
А крім того, ці країни мали дуже різні геополітичні цілі в Ялті. Для Рузвельта найголовнішим було створити Організацію Об’єднаних Націй, міжнародну безпекову організацію. Після Курська і Сталінграда, 1943 року радянський союз поставав як потужна світова держава, хоча до того, у 1941-42 роках ніхто не знав, чи ця держава існуватиме взагалі. Тож Рузвельт розумів, що без радянського союзу новий світовий порядок не зможе існувати. І він з Ялти привіз згоду Сталіна брати участь в ООН, при тому, що йому довелося погодитися, що срср матиме три голоси замість одного (тобто Україна і Білорусь отримають окремі голоси).
Інша важлива ціль Рузвельта полягала у тому, шоб залучити срср до війни на Далекому Сході проти Японії (навіть ціною суверенітету країн Центральної та Південно-Східної Європи). Це було йому конче потрібно, аби уберегти від смерті якнайбільше американських солдатів, примусивши росіян воювати проти озброєної до зубів квантунської армії (передбачалося, що США можуть втратити у цій війні до 750 тисяч американських військових).
На цей крок Рузвельта підштовхнули величезні втрати американців під час штурму далеких від метрополій островів.
Тож головних цілей, які американці ставили перед собою в Ялті, було досягнуто.
Складнішою і менш задовільною була ситуація у Великій Британії. Британці сподівалися, що Америка після перемоги у Другій світовій війні, як і після Першої світової, зникне за Атлантикою. І Європа залишиться в руках Англії та радянського союзу. Навіть сам Рузвельт вважав, що Конгрес йому не дозволить тримати армію в Європі більше, ніж два роки.
Уявлення про післявоєнну Європу у лютому 1945 року було таке, що це буде британсько-радянський кондомініум. Йшлося про те, які впливи пануватимуть у тій Європі. Польща була для Великої Британії дуже важливою, не лише тому що Британія вступила у війну з Німеччиною через Польщу, але і через бажання обмежити вплив радянського союзу в Європі. Для Черчилля було принциповим відбудувати Францію, щоб стримати на майбутнє Німеччину. І на цій зустрічі Черчилль досяг символічного підвищення Франції – їй надали зону окупації в Німеччині. Також Черчилль розумів, що він фактично питання Польщі програв – не лише територіально, бо до цього він вже був готовий й змирився з тим, що Польщу позбавили територій, які відійшли до Західної України та Білорусі.
Тому головним для нього було питання про уряд та демократичний устрій Польщі, але він розумів, що й тут програш. Крім того, Черчилль усвідомив у Ялті, що Велика Британія була не на других, а на третіх ролях у світі, порівняно з срср та США. У Тегерані цього ще не було. Цей шок третьорядності для держави, яка фактично правила світом до 1939 року, наклався на сприйняття Черчиллем Ялти.
Українське питання
Українське питання не стояло окремим питанням у Ялті, але його також обговорювали, саме в Ялті визначили майбутні кордони України.
Сталін використовував етнічні аргументи для того, аби вимагати, щоб кордони срср були саме такими, якими вони стали. І вже тоді, і перед тим і після того, можна було примусово перевозити сотні тисяч людей в іншу частину країни чи за її межі. Це сталося навіть там, де відбувалася конференція – лише за кілька місяців до конференції з Криму вивезли усіх кримських татар.
Чи дійсно Захід вірив в етнічні аргументи?
Сталін 17 вересня 1939 року окуповує Східну Польщу саме через те, що він начебто “визволяє українців та білорусів і створює спільну батьківщину” для них. І цей аргумент вважався більш-менш легітимним. Це обгрунтування Сталіна ані Черчиллю, ані Рузвельту не було чим крити, коли зайшла мова щодо Львова. Рузвельт намагався сказати, що Дрогобицькі поклади нафти потрібні Польщі для її економічного післявоєнного розвитку, але цей економічний аргумент не заперечував національний.
І ще один доказ щодо того, як вільно посувалися кордони у той час. “Велика трійка” вважала, що кордони можуть існувати тільки тоді, коли вони або етнічно обґрунтовані, або етнічна ситуація корелює ці кордони. І тут з’являються всі ці переселення, виселення, депортації, те, що називається ethnic cleansing – “етнічні чистки”. Захід, зокрема, погодився на те, що німці покидатимуть Північну Пруссію.
Вимог Сталіна щодо польських земель Рузвельт і Черчилль у Ялті задовольнити не наважилися з огляду на непримиренну позицію польського емігрантського уряду, що мав свій осідок у Лондоні. Ласі шматки західноукраїнських та західнобілоруських земель, як і Бессарабію та Прибалтику, Сталін офіційно отримав уже у Потсдамі на останній зустрічі трьох лідерів антигітлерівської коаліції, на якій вже не було президента CШA Рузвельта. Після важких та напружених переговорів у Криму Рузвельт протримався тільки до весни 1945 pоку: 12 квітня його серце зупинилося.
З політичних міркувань Сталін не міг наполягати на лінії, яку передбачав пакт Ріббентропа-Молотова 1939 року. За тодішньою домовленістю з Німеччиною до складу срср мали б увійти території аж до східних околиць Варшави. Більша частина тих земель увійшла б до складу України (Ряшів, Перемишль, Люблін, Холм тощо), а інша частина – до Білорусії (наприклад, Білосток).
Від згаданих територій Сталін був змушений відмовитися. Удав, ніби робить “поступку”, зголошуючись на лінію Керзона, яка проходила набагато східніше. Потім згодився відступити додатково ще на 8 кілометрів. Наслідком цього компромісу стали дві хвилі депортацій українського населення з “закерзоння” – земель на захід від лінії Керзона.
Чи Україна стала потужнішою через нові кордони і участь в ООН? Безумовно. Однак до відновлення незалежності мине ще довгих 46 років, повоєнний голод в Україні, полювання і знищення бандерівців, шестидесятників, дисидентів, опозицію та “інакомислячих” борців за волю.
Підсумки Ялтинської конференції
Серед важливіших рішень були: участь срср у війні проти Японської імперії (таємний протокол), кордони Польщі на сході по лінії Керзона з незначними відхиленнями на користь Польщі, відшкодування Польщі за рахунок німецьких східних територій і утворення в цій країні так званого “уряду національної єдності”. Щодо Німеччини схвалено принципи її розчленування, окупаційного режиму та репарацій.
Західні лідери не хотіли обкладати Німеччину непосильними компенсаціями, як після Першої світової. Вони побоювались, що на тлі глибокої економічної кризи до влади в країні прийде новий Гітлер. Сталін цим скористався і домігся, щоб срср отримав 50 відсотків від визначеної суми репарацій понад 20 мільярдів доларів. Компенсації виплачували як грошима, так і промисловим устаткуванням – до радянського союзу вивозили цілі німецькі заводи. Причому Сталін обклав даниною як підконтрольну СРСР Східну Німеччину, так і території окупації західних держав.
Окрім цього, йому вдалося виключити Польщу з розподілу німецьких репарацій. Сталін пообіцяв полякам згодом виділити частину з компенсацій, які отримає радянський союз. У 1953 році комуністичний польський уряд під тиском срср взагалі відмовився від грошей. До цього питання Польща повернулася після падіння комуністичного режиму.
Так звана “Декларація про визволену Європу” як частина рішень Ялтинської конференції залишила радянській стороні вільні руки в інтерпретації “допомоги” визволеним народам. До початку Потсдамської конференції радянська армія, окрім Східної Німеччини, також окупувала Польщу, Чехословаччину, Угорщину, Болгарію та Румунію. Сталін, звісно, пообіцяв провести там вільні вибори, однак не став виводити звідти своїх солдатів. Тож перемогу на виборах, ясна річ, здобули прорадянські партії.
Внаслідок цього срср забезпечив собі політичний контроль над окупованими ним країнами, що довело до радянизації Східної та Центральної Європи й спричинило “холодну війну”.
Ялта ще раз довела аксіому історії міжнародних відносин, що за столом дипломатичних переговорів можна виграти й програти стільки ж, скільки й на полі битви.
Великим уроком для світу є те, що дві-три країни, які зібралися разом і домовилися між собою, не можуть визначати майбутнє для всього світу. Бо майбутнє, створене у такий спосіб, буде сповнене багатьох проблем, рішення будуть несправедливими. Рано чи пізно проти них повстануть. Тому Ялта і стала символом зради, зради Східної Європи, менших держав світу.
Світ, закладений на рішеннях Ялти, було зруйновано саме тоді, коли росія у 2014 році окупувала український Крим. А сьогодні російський диктатор путін бачить себе спадкоємцем радянського злочинного генералісимуса Сталіна. Йому хотілося б, щоб його держава знову виглядала як радянський союз, щоб вона ділила сфери впливу й домовлялася із США і ЄС, намагаючись запобігти самоідентифікації України як незалежної держави в західному цивілізаційному просторі.
Ще одне про Ялтинську конференцію. Американці і громадськість Заходу нічого не знає про цю грандіозну за своїми масштабами видачу Сталіну західними урядами простих людей на розправу і загибель. Принаймні 220 тисяч осіб розраховували на нові місця проживання. Одразу після капітуляції Німеччини на її території в кожному місті створили репатріаційні комісії. До кінця 1946 року через них пройшло приблизно 1,5 мільйона українців, яких силою повернули в срср. Тих нещасних, хто піднімав бунт і спробував вирватися з таборів, американці зустрічали збройної стіною і примушували здатися в радянські руки. Нещасних видавав і Черчилль: серед усіх інших полонених, він передав радянському командуванню козачий корпус у 90 тисяч осіб, а також тих, хто підняли зброю проти совітів в українських, прибалтійських, мусульманських частинах і загонах. Майже усі вони загинули в сталінських таборах.
