“Він назавжди залишиться прикладом патріота, воїна, чоловіка. І вічно житиме в наших серцях. Завдяки таким, як Іван Кричфалуший, Україна і досі вільна та незалежна”. Такими словами охарактеризував загиблого воїна української армії Ігор Цимбровський, мер міста Жашків, що на Черкащині.
Іван народився 7 липня 1996 року в містечку Жашків, що розташоване у центрі України, на Черкащині. Ходив на навчання до Жашківської спеціалізованої школи №1. У пам`яті вчителів та дирекції залишився веселим та відповідальним юнаком.
“Я добре пам’ятаю Івана, він був височеньким та худим хлопцем. Непогано навчався. Я б ніколи не подумав, що скоро йому доведеться взяти зброю до рук та захищати нашу державу та право на життя” – згадує теперішній директор Жашківської школи №1 Олександр Ярош.
Іван Кричфалуший здобув середню освіту в 2013 році, за рік перед початком російської анексії Криму та бойових дій на Донбасі.
Після закінчення школи хлопець вирішив піти навчатися до коледжу ресторанного господарства при Національному університеті харчових технологій. Згодом, у 2016 році, Іван здобув фах кухаря-технолога.
Часто для того, щоб порадувати гостей та рідних, Іван міг приготувати щось смачне до столу. Зокрема любив пекти шоколадний торт. Під час того, як діти щедрували взимку, сім’я мала традицію збиратися разом із друзями та хрещеними Івана й святкувати різдвяні свята.
Проте, на жаль, юнак так і не встиг повноцінно попрацювати за професією.
Восени, 2016 року був призваний на строкову службу до лав Збройних Сил України. Після закінчення якої у 2017 році самостійно виявив бажання продовжити військову службу за контрактом.
Хлопцеві подобалась військова справа. Одного разу, повернувшись на декілька днів додому на відпочинок, він розповідав:
“Уявляєш, ми стоїмо на своїх позиціях, на вулиці неймовірна спека, ми з “пацанами” бачимо як по землі повзають ящірки. Хтось каже, що їх можна їсти. А ми сидимо голодні, ну і думаємо, давай спробуймо… чому ні? Половили, одній хвоста відірвали. Я б не сказав, що то було смачно, але є що розказати”.
Протягом трьох років Іван боронив Україну в зоні АТО/ООС. За час служби проявив себе відповідальним та рішучим воїном, брав безпосередню участь у збереженні територіальної цілісності України.
У 2020 році вирішив закінчити службу та звільнився, щоб присвятити себе сім`ї. За час цивільного життя встиг одружитися. У подружжя згодом народився син. Іван працював та жив з родиною у Києві. Часто приїжджали до Жашкова на вихідні, щоб провідати батьків Івана.
Здавалося б, що життя уже дорослого чоловіка складається якнайкраще: робота, дружина та син. Проте звичайне життя тривало недовго, у березні 2022 року, після широкомасштабного вторгнення росії в Україну, Івана Кричфалушого мобілізували.
“З перших днів повномасштабного вторгнення він не зміг стояти осторонь, так як мав чималий досвід за плечима і вже знав, що таке війна” – розповідає дружина Івана.
Йому знову довелося брати зброю, одягати форму та йти боронити незалежність своєї країни. Молодший сержант з позивним “Крішна” брав участь у звільненні Харківщини та Донеччини.
“Пам’ятаю як Наталя (мама Івана) чекала будь-якого повідомлення від нього. Хоча б просто плюса, хоча б просто знати чи живий” – згадує Світлана, хрещена солдата.
Іван також воював на Авдіївському та Харківському напрямках у складі розвідувального взводу 2-го механізованого батальйону військової частини А 0222. За час війни не обійшлося і без травм – отримав дві контузії. Першу з яких отримав під час звільнення Харківщини, незважаючи на це продовжив воювати у найгарячіших точках сходу України.
За взірцеве виконання особливих завдань Івана було підвищено в посаді до Головного сержанта взводу та нагороджено Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Української армії “Золотий хрест” і відзнакою Міністерства оборони “Знак пошани”.
Навіть після другої контузії мужній воїн не залишив служби, бо його чекали побратими, а його серце боліло за долю України та близьких людей.
7 липня 2023 року Іванові виповнилося 27 років, свій день народження він зустрів на позиціях під Авдіївкою. Уже наступного дня хлопця не стало.
Виконуючи бойове завдання та керуючи взводом відповідно до бойового розпорядження в ході проведення штурмових дій з відновлення позицій, він загинув від мінометно-артилерійського обстрілу, отримавши травми не сумісні з життям. Це сталось на Донеччині.
Через п’ять днів тіло загиблого солдата привезли у рідне місто, 13 липня сотні жашківців вийшли на вулиці міста та стали на коліна, щоб вшанувати Івана Кричфалушого.
“У той день боліло у всього міста, у кожного жителя, від малого до старого. Стільки сліз я не пам’ятаю. Найгірше, що гинуть молоді діти, яким ще жити і жити…” – каже місцева жителька Надія.
Люди простягалися на декілька кілометрів, вони кидали квіти під колеса машини, яка везла тіло Івана.
На подвір’я сім`ї Кричфалуших зійшлися родичі, дружина, батьки, син, друзі, однокласники, побратими та просто небайдужі.
“Я пишаюсь своїм чоловіком Іваном, син – татом, батьки – сином, його мужністю, силою духу. Не кожен зможе, дивлячись смерті в очі, стояти з побратимами пліч-о-пліч та, не боячись за своє життя, рятувати інших й мужньо боротися за свободу своєї Батьківщини.” – переконана Олена, дружина загиблого воїна.
Під час поховання солдата висловився і Валерій Коврик, підполковник, начальник 2 відділу Уманського РТЦК:
“На жаль, щодня ми проводжаємо в останню путь воїнів, молодих хлопців, у яких в серці лише одне – перемога, честь, совість й Україна. Так і сталося сьогодні. Сьогодні ми проводжаємо Івана, який в буремний 16-ий рік пішов на захист України”.
8 січня 2024 року на сайті офіційного представництва Президента України з’явилася петиція, ініційована дружиною солдата, про те, щоб Іванові Кричфалушому присвоїти звання Героя України – посмертно.
За Законом України, щоб Президент розглянув цю петицію, потрібно зібрати щонайменше 25 тисяч підписів від громадян України. Важливо зауважити, що населення міста, родом з якого Іван, складає всього близько 13 тисяч. Тобто це означало, що потрібно зібрати кількість підписів, яка майже вдвічі перевищує чисельність Жашкова.
Багато людей казали, що це неможливо. “У період трьох місяців нереально зібрати таку кількість підписів”
Проте Олена не здавалася та вірила, що усе вийде. Жителі Жашкова активно поширювали заклик до підпису петиції в соціальних мережах, не було байдужих, які пройшли б повз заклику.
Спільною працею, до закінчення останньої дати збору підписів, вдалося зібрати 25 тисяч 325 підписів, що зобов`язує Президента розглянути петицію.
Іван назавжди залишиться відчайдушним захисником України, який поклав власне життя задля незалежності Вітчизни, в очах своїх побратимів та друзів; вірним чоловіком для своєї дружини; люблячим татусем для сина; хорошим та гідним сином для батьків.
Жодна із нагород чи титулів не поверне батькам та рідним Івана, але ми мусимо зберігати пам’ять про кожного воїна, який загинув за нас, за те, щоб ми могли жити, працювати та будувати вільну Україну.
Українці по цілому світу мають єднатися як ніколи, висловлювати свою підтримку та шану воїнам, донатити на допомагати армії.
Слава усім Героям України! Вічна пам’ять Івану! Назавжди в строю! Назавжди в народній пам’яті!
