Популярна співачка бере участь у зборах для українських військових, завжди молиться перед виходом на сцену і любить ходити на… блошині ринки
Богдан Бондаренко
Пам’ятаю її ще з часів першої української “Фабрики зірок”. Білявка з пухкою косою уже тоді вирізнялася з-поміж інших хлопців та дівчат. Можливо, тому, що на відміну від них, потрапила на сцену не випадково, а маючи в кишені два дипломи – музучилища і консерваторії. Проте Аріна Домскі не затрималася надовго серед цього строкатого товариства, де кожен мріяв про свої п’ять хвилин слави. За іронією долі співачка полишила проєкт першою з учасників…
Натомість Аріна Домскі зробила – чи радше продовжує робити – успішну кар’єру. Її знають не тільки в Україні, а й за кордоном. До того ж як у Європі, так і в Азії, де виконавиця часто виступала на престижних майданчиках. І щоразу після концертів вона поспішала у рідний Київ. Проте все змінилося 24 лютого 2022 року. Як і мільйонам українців, зірці довелося полишити рідну країну…
Нині Аріна Домскі живе в Німеччині, звідки їздить чи літає виступати в інші міста і країни. Так, наприкінці минулого року вона взяла участь у благодійному концерті у США, на якому збирали кошти для реабілітації українських військових у шпиталях Чикаго. Співачка з щемом у серці згадує цей виступ, адже він був особливий….
“МОЯ ДОНЕЧКА – ДИТИНА ВІЙНИ”
– Я не вперше брала участь у концертах на підтримку наших солдатів, – розповідає Аріна Домскі для часопису “Ukranian People”. – Цього разу це був Іван Мелета, мій колега. Він грав у симфонічному оркестрі Львівської національної філармонії. Потім три місяці воював на фронті, де отримав численні поранення кінцівок – як верхніх, так і нижніх. Внаслідок цього йому ампутували палець на одній руці й частково — на іншій. За фахом хлопець – фаготист, тож майстрам довелося виготовили такий інструмент, на якому він міг би тепер грати.
На тому концерті в Чикаго ми виконували знамениту “Мелодію” Мирослава Скорика. Це був перший вихід Івана на велику сцену після поранення (до того він виступав лише у церквах), і це було дуже зворушливо й відповідально. Тішуся, що мала можливість підтримати людину, яка своїм прикладом показує: нічого неможливого немає – життя триває і, попри все, ми маємо бути сильними. Такими, як наші захисники й захисниці!
– Це був єдиний твій виступ у США?
– Цього разу – так. Проте два роки тому в нас був невеликий тур, який також організував благодійний фонд “Revived Soldiers Ukraine”: Вашингтон, Орландо і, знову ж таки, Чикаго. Ми їздили з концертами, збираючи кошти на реабілітацію наших військових. Також був виступ на Таймс–сквер у Нью–Йорку в червні 2022-го. Тоді там влаштували велику акцію, в якій брали участь багато артистів. Я ж виконувала “Молитву за Україну” Миколи Лисенка. Пам’ятаю, як з першими акордами всі, хто сидів у фан–зоні, піднялися і стали співати разом з усією площею. Опісля ми виконали наш гімн. Це були неймовірні емоції, таке піднесення й сила духу, які я не забуду ніколи!
– До Америки, наскільки розумію, ти летіла з Німеччини?
– Так, я вже третій рік живу у ФРН. Можна сказати, що тепер це моя друга домівка. Хоча три роки тому, коли почалося повномасштабне вторгнення, не думала полишати Україну. Але, провіши тиждень у підвалі в своєму будинку поблизу Бучі, зрозуміла, що треба все–таки кудись виїздити звідти. Як була у спортивному костюмі, так і сіла в машину. Разом із дитиною, мамою та собакою. Крім документів, не взяла нічого.
Спочатку ми зупинилися в знайомих у Вінниці, але й там було неспокійно. Рушили далі – у Бережани на Тернопільщині, проте і на Західній Україні ситуація виявилась не кращою. Тоді я вирішила, що слід на деякий час виїхати за кордон. Так я опинилась у Німеччині. Думала, що залишуся там ненадовго – на тиждень-другий – і зможу повернутися з рідними додому. На жаль, це досі залишається мрією (зітхає).
– Цікаво, скільки уже твоїй донечці?
– Василині виповнилося чотири рочки. Три з них триває велика війна. Власне я виїхала насамперед заради її безпеки. За себе не було страху, тільки – за доньку. Тож вона – дитина війни. Тепер цей вислів, який доводилося чути ще в шкільні роки, набув конкретного змісту. Тоді ми сприймали всі ці розповіді з уст бабусь–дідусів, мов якісь казочки. Нині ж це стало нашою реальністю. На жаль.
– До речі, в якому режимі ти стежиш за подіями в Україні: зранку і ввечері гортаєш стрічку новин чи, може, раз на добу?
– Я 24 години з телефоном. Щойно прокидаюсь, переглядаю всі пабліки, щоб знати, що сталося за ніч. Потім телефоную родичам і друзям. Питаю, як у них справи й т. д. Тобто я не байдужа до подій, які відбуваються в Україні. Це – моя країна, це – моя Батьківщина, і, попри те, що фізично перебуваю за кордоном, думками я постійно з нею.
– А коли крайній раз мала можливість навідатися?
– У грудні минулого року. У мене був невеликий виступ в Україні. Я приїхала на декілька днів, відпрацювала концерт та повернулася до Німеччини, де залишила доньку зі своєю мамою.
– І як тобі нова реальність? Повітряні тривоги й усе решта…
– Для мене це великий стрес. Якщо сусіди кажуть, що давно звикли до атак дронів та нічних вибухів, то я боюся. Буду з вами щирою: не могла б жити в таких умовах. І не хочу, щоб моя дитина так жила. Звичайно, я планую повернутися в Україну, але, коли уже буде мир.
“ГОЛОС, ЯК ГРОШІ: СЬОГОДНІ Є, ЗАВТРА НЕМА”
– Це правда, що свого часу ти ледь не втратила слух?
– Так. Мені поставили той діагноз у досить ранньому віці. Дуже довго вагалася, чи варто погоджуватися на операцію. Не хотілося вірити, що мені справді загрожує така небезпека. Знаєте, у підлітковому віці здається, що такого просто не може бути. Та в 2013–му все ж наважилася на відновлення слуху. І ось уже стільки років – щодня – з вдячністю згадую лікаря, який мене оперував… Хоча ця проблема іноді дає про себе знати й нині.
– Якщо говорити про голос, як ти його бережеш? Маєш якісь правила, напрацьовані роками і намагаєшся дотримуватися?
– На жаль, війна скасувала усі правила. Тепер такий режим, що – хвора я чи здорова – виходжу на сцену й співаю. Зрештою, як казав один професор консерваторії, голос, як гроші: сьогодні є, завтра нема. І найкраще він звучить, коли не треба виступати. У будь–якому разі, якщо заплановано концерт, ти маєш налаштуватися і добре заспівати… Гаряче молоко чи сирі яйця тут не допоможуть. Це – міф (сміється). Просто треба, як будь–якій нормальній людині, дотримуватися здорового способу життя.
– Колись ти розповідала в інтерв’ю про своє ставлення до смаколиків: мовляв, якщо дуже хочеться, то можна з’їсти. Такий підхід все ще зберігається?
– Так. Я не фанатка солодощів, але за бажання можу собі дозволити. Головне – не акцентувати на тому увагу. З’їла й забула. У харчуванні завжди дотримуюся принципу, що можна все, але в міру. Це – золоте правило.
– Перед зйомками кліпу режим, мабуть, стає жорсткішим?
– Звичайно, я намагаюся себе підготувати. Приблизно за місяць сідаю на перевірену дієту – щоб мати кращий вигляд у кадрі. Зате після того не відмовляю собі в улюблених стравах. Наприклад, у вересні ми фільмували в українській столиці мою нову програму, після чого дозволила собі борщ і котлети по-київськи. Я з таким задоволенням усе з’їла (сміється). За кордоном встигла скучити за нашою кухнею. Це такі рідні смаки!
– У Німеччині не маєш можливості чи бажання “чаклувати” біля плити?
– На жаль, тут немає ні часу, ні бажання, ні тим більше натхнення. Проте, сподіваюсь, що воно з’явиться, коли повернуся в Україну. Там, на городі біля будинку, ми вирощували овочі й усіляку зелень. Я любила готувати різні страви, до прикладу, з цукіні… Ой, я маю багато смачних рецептів.
“СЦЕНА РОБИТЬ ДИВА”
– Ти згадувала на початку “Молитву за Україну”, яку виконуєш на концертах. А як часто звичайна молитва лунає з твоїх уст?
– Щовечора. Так мене навчила бабуся. Ну й зранку. Обов’язково. У нашій родині така традиція. Крім того, перед виходом на сцену я також завжди читаю молитву. Це – мій захист.
– І все ж якісь трафунки траплялися? Не знаю, травми чи, навпаки, курйози…
– На щастя, нічого надзвичайного зі мною не траплялося. Ну, могли зламатися підбори. Тоді я просто знімала мешти та залишалася босоніж. З інших курйозів – коли розстібується сукня. Ти її хапаєш і тримаєш весь виступ, до кінця пісні, щоб не сталося серйознішого конфузу. У той момент це, можливо, не дуже смішно, але таке теж буває.
– Натрапив у YouTube на відео, де ти зворушливо виконуєш “Цвіте терен”. Скажи, як давно ця пісня у твоєму репертуарі?
– Я підготувала її під час війни. Торік приїздила до Києва й записала невеликий альбом, що називається “Spadok”. До нього увійшли пісні “Цвіте терен”, “Ой, у вишневому саду”, “Журавка” і ще п’ять речей. Мені закортіло зробити такий суто український диск. Сьогодні спостерігаємо особливий інтерес до нашої культури. Тож я хочу доносити її перлини не тільки до співвітчизників, а й популяризувати серед іноземців. Вважаю, що це дуже важливо.
– Як налаштовуєшся перед концертом ти розповіла, а як даєш собі раду з адреналіном після?
– Інколи мене настільки переповнюють емоції, що не можу заснути до ранку. З адреналіном, накопиченим під час виступу, справді непросто впоратися. І потрібен час, щоб трохи відійти. Знаєте, коли в той чи інший день я буваю втомлена, з острахом думаю: “Боже, як я зараз вийду до глядачів?” Натомість відпрацюю концерт і з’являється стільки енергії, що готова була б дати ще один. Тобто сцена робить дива.
– До слова, за натурою ти “жайвір” чи “сова”?
– Я була “совою”, але стала “жайворонком”. Народження дитини змінило мій графік, моє життя і взагалі все. Тому сьогодні я прокидаюся рано.
– Читав, що раніше перед сном ти мала звичку щовечора присвячувати годину читанню книжок. Мабуть, тепер це – казочки?
– Так, казочки (усміхається). Однак, вклавши донечку спати, намагаюся хоча б п’ять–десять сторінок прочитати чогось для себе. Оскільки нині у мене немає тісного спілкування зі співвітчизниками, відчуваю таку потребу – щоб не забувати рідну мову. Вже не кажу про те, що прагну розвиватися. До речі, завжди беру з собою на гастролі книги. І коли летіла в Чикаго, в салоні всі пасажири дивилися кіно, а я читала. Мені це більше подобається.
– Аріно, на початку своєї кар’єри ти брала участь у “Фабриці зірок”. Якісь важливі речі винесла звідти?
– Це лишень один із етапів, які я свого часу пройшла. Рада, що він був у моєму житті. Завдяки популярному телешоу про мене дізналася широка аудиторія. Звичайно, для мене було великим стресом, коли довелося покинути проєкт. Та ще й першою. Але сьогодні я згадую про все з усмішкою. Головний же урок, який я винесла з “Фабрики зірок”, в тому, що для артиста основне – ніколи не зупинятися. І якщо ти випадково спіткнувся, піднімайся та йди далі. Тільки вперед!
БЛІЦ
– “Метрополітен-опера” чи “Ла Скала”?
– “Ла Скала”.
– Лисенко чи Леонтович?
– Не можу сказати. Це два генії. Однозначно.
– Шатенка чи брюнетка?
– Ой, взагалі–то блондинка (сміється).
– Цукор чи сіль?
– Сіль. Цукру не вживаю.
– Яблуко чи авокадо?
– Авокадо. Не уявляю свого ранку без цього фрукта.
– Ровер чи самокат?
– Я би сказала автомобіль, але добре – нехай буде самокат.
– Баленсіага чи Діор?
– Діор. Хоча для мене обидва дизайнери – рівноцінні.
– Кіт чи пес?
– Пес. Я люблю собак і маю вест-хайленд-вайт-тер’єра.
НАШЕ ДОСЬЄ
Аріна Домскі народилась у Києві. Знак Зодіаку – Овен. Закінчила музичне училище ім. Глієра і консерваторію ім. Чайковського. В останній навчалась у народної артистки України Діани Петриненко, матері уславленого естрадного співака.
Працює у жанрі classical crossover, тобто поєднує класику з сучасною поп-музикою. До її репертуару входять твори українською, італійською, французькою, англійською і навіть китайською мовами. Гастролювала в Іспанії, Люксембурзі, Туреччині, ОАЕ, Китаї та інших країнах.
Не заміжня. Самостійно виховує доньку. З батьком дитини зустрічалась не один рік, але сьогодні вони не разом. Утім, за словами співачки, контакти підтримують і зберегли “хороші стосунки”. Інших подробиць приватного життя воліє не афішувати.
Має хобі – колекціонувати вінтажні речі та антикваріат. Від меблів і предметів побуту до картин та ювелірних виробів. Тому при кожній нагоді охоче відвідує блошині ринки в тих країнах, де перебуває на гастролях.
Автолюбитель. Водійський стаж – десять років. Нині має машину марки “Аudi”. Найдовший шлях, який подолала за кермом: з Києва до Нюрнберга – 1600 кілометрів. Жодного разу не потрапляла у ДТП. З часом мріє п
