Проєкту “Батьківська Хата. Homestead” – 2 роки.
Промовляємо “батьківська хата” і одразу стає тепло й затишно на душі. У спогадах – мама і тато, неповторний запах рідного дому, відчуття тремтливих обіймів при зустрічі з рідними.
“Батьківська Хата. Homestead” – це українсько-американський проєкт, який популяризує у світі українську культуру та традиції, яскравий колорит українського села, особливості побуту, будови хат та ремесел наших прадідів.
Його мета – продемонструвати народні строї різних етнографічних регіонів України кінця XIX – початку ХХ ст. разом з архітектурними формами та побутом відповідної території. Раніше у фоторепортажах показували або стародавній одяг, або окремо взяті хати. До прикладу, народний полтавський стрій на тлі хати з іншого регіону. Проєкт “Батьківська хата. Homestead” вперше поєднав у собі абсолютно все! Матеріали проєкту є не лише українською, а й англійською мовами, це дає можливість поширити інформацію про українську культуру не лише серед українців діаспори та України, а й серед інших народів світу.
У кінці грудня 2021 року, команда проєкту анонсувала початок другого сезону “Батьківська Хата. Homestead”. З-поміж інших заходів мали намір представити експозицію у Верховній Раді у Києві, а письменниця Ната Гончарова випустити збірку поезії, де на титульній сторінці був би один із епізодів.
24 лютого… все зупинилося…
Натхненники проєкту волонтерили увесь свій час: збирали засоби для тактичної медицини, предмети першої необхідності, гроші. Продовжують це робити й зараз, водночас відроджуючи культурний фронт.
Адже радянська влада українську культуру намагалася знищити роками. Українську спадщину мало популяризували, особливо у легкій і цікавій інтерактивній формі. А українські надбання – це потужна зброя в інформаційній війні проти Росії! Культурна Дипломатія! Спадщина для майбутній поколінь!
Тому проєкт “Батьківська Хата. Homestead” став ще актуальнішим, ріднішим і потрібнішим! Бо він демонструє, якою насправді була Україна задовго до приходу совєтів і леніна.
Засновники проєкту розуміли, що реалізовують його для людей, які з тієї чи іншої причини не можуть побачити своєї домівки, для діаспорян, які не мають можливості часто приїжджати в Україну, для тих, чия хата було продано або знищено часом. Знімаючи проєкт у відносно мирний на українській території час, ніхто навіть не усвідомлював, що і Києв, і вся країна зазнає страшних російських атак… В одну мить кожен громадянин країни став потенційним переселенцем, і загроза втратити рідну домівку нависла над кожним…
Зараз основою експозиції є найбільш постраждалі регіони: Бородянка (Київська область), Харківщина, Одещина, Житомирщина, Сумщина, Дніпро. Незважаючи на те, що росіяни намагаються знищити все, інформаційно-фотографічні артефакти проєкту залишаються на десятиліття та сторіччя. І більш ніхто і ніколи не зможе сказати, що українців як нації не існувало.
За останній час проведено багато вдалих та інтерактивних виставкових подій на Заході Україні! Дві виставки можна було оглянути у Львові. Першу – у травні до святкування Дня Вишиванки, другу – до Дня Незалежності біля Львівської обласної державної адміністрації. Івано-Франківська міська рада посприяла, щоб містянам запропонували уже другу за цей рік виставку, присвячену Дню Незалежності України. “Батьківська хата” побувала й у Коломийській філармонії та у Державному історико-культурному заповіднику “Нагуєвичі”.
У партнерстві з Агентством ООН у справах біженців та ГО “Всесвітній День Вишиванки” проєкт навідався і до центрів для переселенців. До Мигово, де проживає 5 тисяч населення, переїхало ще 6 тисяч переселенців. Саме для них упродовж дня тут відбувалися і концерт, і майстер-класи, і кухня та інші події. Агентство ООН у справах біженців роздрукували світлини, листівки та зробили виставку. Наші партнери подбали, що люди могли брати та підписувати вподобану листівку, й одразу відправляти її своїм рідним. Увесь наклад листівок просто розлетівся!
“Батьківська хата” мандрувала не лише Україною. За підтримки мерії Сан-Антоніо тут чотири місяці демонструвати проєкт! І що дуже важливо, про це повідомляли американські газети та телебачення. Бо ще 10-20 років тому американці не знали, де є Україна, а зараз кожен з них з захопленням та болем говорить про Київ, Одесу, Маріуполь… Громадяни США дізнаються про українців не лише з жахливих картинок війни, а й подивляючи багатство української нації.
І це унікальний шанс пізнати Україну через призму культурної спадщини, традиції та історії!
Підтримали “Батьківську Хату” діаспоряни Остіну, на подіях, організованих у столиці Техасу, була нагода розповісти про проєкт та взяти участь у благодійному продажу робіт.
Декілька разів відбувалися виставки у Канаді, місті Ванкувері, проєкт підтримали Ukrainian Canadian Advocacy Group Ірини Митронович. Спочатку тут відбулася демонстрація проєкту під час благодійного ярмарку до Дня Вишиванки. Вдруге вдалося побувати на мультикультурному фестивалі Surrey Fusion Festival з-поміж більш, ніж 40 країн-учасниць. І втретє “Батьківська Хата” знову була тут, уже до Дня Незалежності України.
Дизайнерка Ірина Дика та місцева мерія посприяли, щоб виставка відбулася у Франції. Географія присутності проєкту вражає: вже другий рік поспіль він є учасником міжнародного фестивалю імені Тура Хейердала “Desht -Thor”. Це стало можливим завдяки Віталієві Лукашову, представнику казахської діаспори.
Цього року Україна вперше перемогла в найпрестижнішому європейському конкурсі культурної спадщини European Heritage Awards / Europa Nostra Awards. Серед конкурсантів – представники з понад 30 європейських країн , звичайно ж, “Батьківська Хата” разом з друзями та однодумцями як партнери.
Обкладинка випуску про переможні проєкти 2022 року на European Culture Heritage Summit Prague та заставка для багатьох заходів і презентацій того дня – фото з проєкту “Батьківської Хати”.
Незважаючи на всі виклики та негаразди цього року, команда проєкту у партнерстві із Всесвітнім Днем Вишиванки та Іриною Барамбою, науковим консультантом з підбору музики Центру Фольклору та етнографії, розробили абсолютно новий та унікальний формат! А саме музичний! Окрім демонстрації правильно зібраного строю, який відзнято на тлі архітектурної споруди відповідної території, додано тамтешню пісню. До прикладу, одяг у фото-епізоді з Камінь-Каширського району Волинської області, а архітектурна споруда з села Полиці Камінь-Каширського району Волинської області та лірична пісня “На вгороди верба росла” з с. Гута-Боровенська того ж району Волинської області. І ще один приклад – комплексний стрій початку ХХ ст. Києво-Святошинського/ Васильківського районів Київської області (Київський повіт Київської губернії), відзнятий на тлі хати з села Бзів Баришівського району Київської області, і пісня “Любиш, мати, заручини пити” – весільна пісня с. Лука Києво-Святошинського району тієї ж області.
Пісні дуже відрізнялися від регіону до регіону, від села до села! І допоки грає пісня, фотографії оживають і починають рухатися. Тобто це анімована картинка. Ці листівки можна передивлятися не лише в Інтернеті! Є можливість через звичайний проєктор дивитися їх у будь-якому приміщенні, на стінах, або навіть на будівлі чи пам’ятках архітектури. Засновники проєкту мають мрію показати таку музичну українську інсталяцію на визначних пам’ятках, таких як статуя Свободи в США або на будівлі Золотих Воріт у Києві . Наразі зроблено 10 музичних листівок, буде ще 10.
У вересні “Батьківська Хата” відзначає дворіччя проєкту! У час війни не було намірів гучно святкувати цю дату. Тому засновники і учасники проєкту вирішили підтримати традицію, започатковану минулого року – бути у колі друзів у свій День народження. Тоді це був перший етно-фестиваль в Україні “Єднання”, де “Батьківська Хата. Homestead” стала хедлайнером. Цьогоріч річницю провели у жовтні, але також у колі однодумців.
“Батьківська хата” – це насамперед командний проєкт. Кожен учасник вносить неоціненний вклад у його розвиток. І гурт постійно розширюється. Його засновники вдячні всім і кожному, а саме: представницям з Ukrainian San Antonio (штат Техас) та співорганізаторці Наталці Стурджіл (штат Джорджіа, США); представникам материкової України: співорганізаторці Світлані Задоровській, колекціонеру Володимиру Щибрі та невтомній патріотці Ользі Шульженко. Безмежно вдячні кураторам проєкту: Лесі Воронюк, Романові Білявському та Валерієві Лещинському та усім партнерам.
