Галина Парасюк, кандидат історичних наук,
архівіст Українського Національного Музею в Чикаго
Візит митрополита Андрея Шептицького до Сполучених Штатів Америки у 1921-22 рр. мав дві мети: першу – політичну, про неї йшлося у попередній статті “Ukrainian People”. Друга мета, благодійна, полягала у допомозі українцям, що постраждали через Першу світову війну, особливо дітям-сиротам.
Зустрічі і перемовини Андрея Шептицького у Білому Домі не принесли очікуваних сподівань, отож надалі свій візит митрополит зосередив на гуманітарній місії – зборі коштів для постраждалих від війни українців, поранених, вдів та сиріт. Помічник митрополита, отець Петро Понятишин згадував: “Друга справа митрополита в Америці була харитативною (благодійною) – збирати милостині на утримання сиріт у Галичині, що їх намножилося велике число, бо дуже багато батьків загинуло на війні”.
Сповняючи апостольську місію служити ближньому, митрополит Андрей опікувався долею сиріт після Першої світової війни; щедро допомагав сестрам-василіанкам у фінансуванні їхнього сиротинця. За його допомогою отці-студити побудували центр на Кайзервальді у Львові (Кривчиці), де жили сироти. Андрей Шептицький заснував перший монастир сестер-студиток у Якторові на Львівщині, де діяв притулок і сиротинець для дітей віком до семи років. В Інституті св. Йосафата у Львові теж жили сироти, котрим допомагав Кир Андрей. На утримання сиротинців він подарував своє майно Посічі-Майдану. З Бельгії було запрошено сестер Згромадження св. Вінкентія від Павла, які відкрили сиротинець у Станіславові. Чину отців Василіан митрополит Андрей подарував у Львові на вулиці Потоцького три будинки, у них розташовувались дім сиріт, Дівоча вчительська семінарія та Дівочий інститут.
Найбільшу надію на фінансові збірки покладали на українські греко-католицькі церкви. Петро Понятишин на прохання свого патрона розіслав відозви до усіх українських церков в Америці підтримати українських сиріт. Збір коштів оголошували на кожній Службі Божій. Усі кошти пересилали до Філадельфії, до єпископської резиденції за адресою 815 N Franklin Street, де зупинився митрополит.
У листі митрополита до о. Понятишина в січні 1922 року, зазначалося, що сорок дві українські парафії в Америці надіслали 2,534 долари на допомогу постраждалим в Україні. На той час у Сполучених Штатах було 130 українських церков, отож необхідність продовжити збір коштів існувала надалі. За свідченням о. Петра Понятишина, не було жодної української церкви в Америці, яка б не долучилася до акції допомоги. Звертався Андрей Шептицький до католицьких архієпископів у Нью Йорку допомогти українським сиротам, однак його акція не знайшла підтримки.
Не обмежувався митрополит Шептицький церковною ділянкою в своїй місії зі збору допомоги. Для успіху справи він звернувся до агенцій, що займалися збором коштів на благодійні цілі. Агенти розсилали листи та брошури до організацій, фондів або окремих заможних людей з проханням фінансово допомогти у певній потребі. Одна з таких агенцій, до якої звернувся Андрей Шептицький, була розташована поблизу мерії Нью Йорку.
Петро Понятишин згадував, що якось у лютому 1922 року на вкритому ожеледицею перехресті вулиць Бродвей і Канал на Манхеттені, зустрів митрополита Андрея: “На тротуарах була велика ожеледь, що було важко втриматися на ногах. Підпираючись палицею, митрополит штигулькав до бюра промоторів. Спинившись на хвилину, я спитав митрополита, чому він з огляду на ожеледь і свою хвору ногу, не взяв собі таксівки, що не коштувала б доляр. Митрополит сказав, що шкода тратити й одного доляра, бо в Польщі за долар можна утримувати одного сироту декілька тижнів. Цією відповіддю я був направду дуже зворушений”.
Яку загальну суму вдалося зібрати завдяки роботі агенцій, достеменно невідомо, однак, митрополит нарікав, що за свою працю агенти взяли 40 % від зібраної суми. Згодом, підсумовуючи гуманітарну місію митрополита Андрея Шептицького в Америці, о. Понятишин писав, що не почувався зручно, щоб запитувати, яку суму було зібрано. Володимир Лотоцький, один з тих добродіїв, що допомагали у місії, згадував у своєму листі, що коли Андрей Шептицький від’їжджав до Європи, то в його пояс було зашито 8 тисяч доларів золотом. Ці кошти він передав у Земельний Банк у Львові. За іншими джерелами, які наводить о. Петро Понятишин, митрополит зумів зібрати суму в 23 тисячі доларів, хоча сам він вважав, що ця сума завелика.
У січні 1922 року в ротонді при міській ратуші Ньюарку, штат Нью-Джерсі, відбулася урочиста церемонія надання митрополиту Андрею Шептицькому статусу почесного громадянина міста (“Freedom of the City”). У присутності поважних гостей, міських чиновників, керівників поліції та міських служб, мер міста Чарльз Гіллен виступив із привітальною промовою та вручив митрополитові грамоту почесного містянина Ньюарку. Своєю основною резиденцією на період перебування в Сполучених Штатах, митрополит Андрей Шептицький вважав Філадельфію.
Навесні 1922 року Андрей Шептицький відбув у подорож Південною Америкою, яка тривала чотири місяці. Після повернення до Сполучених Штатів, митрополит проводив реколекції для духовенства, які зазвичай проводили в Католицькому домі в Бернардсвілі у штаті Нью-Джерсі.
Восени цього ж року Андрей Шептицький відвідав Чикаго. Оселився у парафіальному домі при катедрі Святого Миколая, де парохом був о. Василь Стецюк.
У той час відбувається погіршення стану здоров’я митрополита. Проблеми, що мав Андрей Шептицький із раною на правій нозі ще з часу його військової служби в австрійському війську, з віком почали загострюватися. З високою гарячкою митрополита госпіталізували у лікарню Alexian Brothers. Чиказькі лікарі збиралися на консиліуми, але не знали як лікувати відкриту рану на нозі, схилялись до ампутації. На велике щастя, в Чикаго практикував відомий український лікар Степан Гриневецький, що вивчав медицину у Віденському університеті. Доктор Гриневецький дуже перейнявся долею свого пацієнта, зумів поставити правильний діагноз та наполіг на збереженні ноги. Ефективні заходи лікування поволі поставили митрополита на ноги. За свою працю Степан Гриневецький не взяв жодної плати.
Наприкінці 1922 року українське Чикаго стало осередком зустрічі славетних гостей – митрополита Андрея Шептицького і Олександра Кошиця та його капели. Для них було влаштовано бенкет на 500 осіб у Congress Hotel.
В Чикаго митрополит Шептицький зупинився на довший час, щоб поправити стан свого здоров’я. У своїх листах до о. Понятишина наприкінці жовтня 1922 р., митрополит нарікав також на хвору руку та дошкульний біль від кожного руху. Не одужавши повністю, Андрей Шептицький планує свої нові поїздки та перед поверненням до Європи, відвідує Сент-Луїс у штаті Міссурі, а звідти переїздить до Філадельфії.
Перед тим, як відбути до Європи, Андрей Шептицький вирішив зустрітися із держсекретарем Чарльзом Гюзом. Аудієнцію знову допоміг влаштувати сенатор штату Нью-Джерсі Джозеф Фріліггайзен. Зустріч влаштували в той же ж день, коли митрополит Шептицький прибув до Вашингтона. В цей час у Вашингтоні діяло представництво Західно-Української Народної Республіки на чолі з Лукою Мишугою. Зустрівшись о 8-й ранку в офісі представництва ЗУНРу, митрополит Андрей Шептицький та Лука Мишуга підготували письмовий меморандум-звернення до держсекретаря. Допомогало їм у цьому відоме чиказьке подружжя Пелеховичів – адвокат Богдан Пелехович перекладав текст з української на англійську, а пані Юлія Дичко-Пелехович, як секретар передставництва, друкувала. Аудієнцію було призначено на пів другу годину пополудні. До цього часу був готовий текст звернення, який містив історичні дати боротьби України за незалежність, важке становище українців, переслідування греко-католицької церкви під польською окупацією та вимога допомогти Україні.
Зустріч із Чарльзом Гюзом відбулася в позитивному ключі. Держсекретар надав слово митрополитові, уважно його слухав, усміхався та демонстрував свою прихильність. Андрей Шептицький насамперед дякував за прийом та переказував вітання президенту Гардінгу. Потім описав свою місію в Америці – допомога українським сиротам. Перейшов він і до становища Східної Галичини під польською окупацію. Насамкінець митрополит вручив письмовий меморандум. Держсекретар пообіцяв докладно вивчити наданий йому документ і провів гостей до виходу. На превеликий жаль, зустріч не принесла бажаних результатів. 15 березня 1923 року Паризька конференція залишила Східну Галичину під Польщею без жодних забезпечень прав для українців як більшості населення цієї території. Місія митрополита Андрея в Америці завершилася. 12 листопада 1922 року він виїхав залізницею з Нью-Йорка до Квебека, звідти, разом із канадським єпископом Никитою Будкою, відплив до Відня.
Підсумовуючи місійну подорож митрополита Андрея Шептицького Америкою, його незмінний помічник, о. Петро Понятишин писав: “Митрополит був насправді героєм християнського милосердя і гідним шляхетної назви “батька сиріт”. Любов до свого народу та милосердя, що ними визначався митрополит ціле своє життя, які в особливий спосіб проявив за час свого побуту в Америці, нехай будуть двома квітами, вплетеними у великий вінок похвал, на які заслужив собі митрополит”.
