Танцювальний ансамбль Роксани Дикої-Пилипчак тішить діаспору своїми виступами та збирає кошти на благодійність
Український танок – це справжня душа нашого народу. Його думки, настрої, вірування й сповнені надії погляди в майбутнє. Гаївки й веснянки, весільні й купальські, маршові й козацькі – від “Аркана” до “Гонти”. Збережений у глибині народної гущі, український танець організовує й об’єднує різноманітні рухи в гармонію, спектакль й неймовірної краси майстерність. Діаспоряни, які мали щастя насолоджуватись виступами вихованців великого Василя Авраменка писали, що він танцювальним мистецтвом “урятував для українства душу молодого покоління, що України ніколи не бачило, може й зрідка про неї чуло та ось тут уперше віч-на-віч стрінулося з одним з найкращих і мальовничих виявів української народної культури”.
У Чикаго сьогодні маємо своїх авраменків і найкращий тому приклад – танцювальний колектив Роксани (Сяні) Пилипчак “Громовиця”, який вже понад 40 років чарує поціновувачів українського мистецтва в усьому світі нашими високомайстерними танцями.
У суботу, 28 жовтня, Сяня Пилипчак запросила діаспору Чикаго на “Вечорниці від “Громовиці”. Метою яскравого й веселого культурного заходу стала збірка коштів на розвиток цієї широко-відомої в Північній Америці танцювальної школи та на благодійність.
Все було продумано до дрібниць. У затишному холі Українського культурного осередку парафії УГКЦ святих Володимира і Ольги гостей зустрічали вихованці “Громовиці” у вишиванках. Кожному дарували калачик з отвором посередині на кольоровій стрічці й пропонували чарочку наливки в синьо-жовтій склянці. Калачик дуже нагадував міні-Калиту – великий корж із білого борошна з отвором усередині, який традиційно всі дівчата разом випікали на Андрія, замішуючи тісто по черзі: від старшої до молодшої. Тісто для коржа робили солодке із медом, пекли у печі, а зверху прикрашали сухими вишнями чи посипали маком. Потім посередині коржа простягали червону нитку та розігрували ціле дійство: один парубок повинен був високо підстрибнути, щоб вкусити калиту, а другий – вартовий, мав розсмішити його так, щоб першому не вдалося відкусити коржа. Для чого, спитаєте ви? Щоб незаміжні дівчата змогли оцінити, наскільки кожен парубок спритний, сміливий і вміє знаходити рішення у непередбачених ситуаціях.
На чиказьких “Вечорницях” гості ласували калачами, смакували смачною вечерею, слухали розповіді вихованців Сяні про свою любу учительку й вітали поранених українських воїнів, що прибули до США на реабілітацію й протезування – Дмитра Терещенка та Євгенія Петрова.
Однак, я, як мабуть й усі гості, чекала головного: щоб молоді танцюристи продемонстрували свою майстерність і “пригостили” нас своїми танцями. А вони не забарились: легко і просто, немов граючись, танцювали парами, у колі, утворювали живий коридор, запрошували батьків і родину до веселих забав та ігор. У всьому цьому не було хаосу, а панував добрий дух карпатської спадщини, гуцульських традицій, “Гопака” і “Коломийки”.
Зрозуміло, що невимушене виконання віртуозних рухів базується на високій технічній підготовці танцюристів, проникнення ними у саму душу українського танцю. А багаточисельні схвальні відгуки в американській пресі засвідчують, що виступи “Громовиці” – це справжня маніфестація високого рівня української хореографічної культури.
***
Сяня Пилипчак практично все своє життя поклала на вівтар розвитку українського танцювального мистецтва в Чикаго, прославляючи за кордоном нашу Батьківщину. Заснувавши понад 40 років тому танцювальний ансамбль “Громовиця”, вона створила в США якісно нову танцювальну мову – лексику сучасної української народно-сценічної хореографії, в якій важливе місце відведено віртуозним рухам та відточеній до досконалості техніці. Танці “Громовиці” – це величезний світ найрізноманітніших образів, сюжетів, тем, настроїв, співзвучних українському характерові і духовним багатствам нації.
Танцювальне мистецтво “Громовиці” – завжди несподіване і яскраве. Тут звичні й загально-відомі рухи набувають нового емоційного, глибокого змісту. Канонічні побудови квітнуть свіжими візерунками, традиційні – забарвлюються оригінальними відтінками, неповторним колоритом.
Історія українського танцювального ансамблю “Громовиця” почалася у 1980 році з мрії, керованої любов’ю, пристрастю та гордістю за свою українську спадщину. Саме тоді Роксана (Сяня) Дика, Іван Пилипчак, який згодом став її чоловіком, Юра Цепинський та Марта Городоцька-Козицька вирішили, що їм до снаги створити власний колектив. “Українські танці настільки зачаровували своєю енергетикою і красою, що нам хотілося їх показувати і в Чикаго, і у Сполучених Штатах, і усьому світу: ось які ми, українська діаспора! Живемо з Україною в серці, пишаємося цим і хочемо, щоб слава про національне мистецтво, особливо танцювальне, гриміла світами,” – розповідала мені Сяня.
У 1985 році Сяня Дика-Пилипчак стала керівником “Громовиці”.
За 40 років репертуар “Громовиці” дуже урізноманітнився: давні народні традиції, обряди й фольклор почали переплітатися у танцях самобутнього колективу з напрямками сучасного балету; тут ставили сюжетні танці, кабаре, фольклорні балети (українське весілля, гуцульське весілля, історія про Роксолану, тощо), героїко-патріотичні полотна та багато іншого. “Громовиця” виступала практично на сценах усіх відомих фестивалях діаспори, включаючи Верховинський український фестиваль у Глен Спей (Нью-Йорк), Вашингтонський український фестиваль, Канадський національний український фестиваль у Дофіні (Манітоба), український фестиваль Bloor West Village в Торонто. У 2003 та 2011 роках “Громовиця” виступала в Україні, а у 2007 році – вирушила в європейське турне, під час якого танцюристи підкорювали Флоренцію, Рим, Страсбург, Мюнхен і Париж. Щороку українських танцюристів запрошують на престижну програму “Танцювальний Чикаго”, й щороку наша “Громовиця” відкриває знаменитий чиказький парад до Дня Подяки.
Донька Сяні, Дануся Пилипчак-Василишин, також розділяє з нею мистецьку стежку – займається постановкою хореографії в “Громовиці”.
За весь час діяльності, Сяня Пилипчак виховала більше, ніж 500 танцюристів.
***
Сьогодні Україна перебуває в стадії жорстокої війни з росією. Ця війна відбувається через відкритий напад кровожерливих нащадків угро-фінів на Україну та довготривалу загарбницьку політику щодо наших територій. Гинуть десятки тисяч мирних українців та винищуються наші міста. У цей важкий для України і українців час, наші хореографічні, музичні, художні чи пісенні проєкти несуть посил, який може бути сильнішим за промови чи статті. Цю дипломатію “м’якої сили” зрілі нації розуміють і використовують як один зі своїх пріоритетів для передачі інформації про свою культуру та цінності. Високопрофесійні, емоційні й щирі хореографічні твори “Громовиці” – це та форма дипломатії, яку наша діаспора проектує у світ, щоб передати повідомлення про свободолюбивий, талановитий, унікальний народ. Крім того, від початку повномасштабної війни “Громовиця” зібрала понад 120 тисяч доларів фінансової допомоги і понад 40 тисяч фунтів гуманітарної та медичної допомоги. Завдяки спонсорам, лотереї, даткам гостей “Вечорниць” колектив “Громовиці” передав три тисячі доларів фонду “Revived Soldiers Ukraine” на протезування поранених українських військових.
– Кожен з нас, діаспорян, повинен для себе подумати, в який спосіб він може найкраще представити Україну іншим людям, – каже Сяня. – Наш спосіб – показати наскільки унікальна українська культура саме у танцях. Ми стараємося виконувати їх якнайкраще у тих сучасних умовах, які ми маємо, щоб пробудити емоції і надовго запам’ятатись.
Сьогодні танець і благодійні збірки – це наша зброя проти ворога.
Ольга Руда,
редактор журналу “Ukrainian People” (Чикаго, США)
Photo by Julianna
