Колишній фінансист із Рівного стала майстринею з вишивання, котра отримує замовлення з багатьох країн світу.
За дослідженнями етнографів, на початку ХХ ст. чи не кожна українка була вишивальницею. Про жодні заручини в українському селі не могло йти мови, якщо у скрині з приданим нареченої не було вишитих її руками сорочок та рушників. На жаль, з розвитком фабричного виробництва таке ремесло відійшло в минуле. А майстринею з вишивання жіночого взуття рівенчанка Анна Марчук стала в переламний момент у її житті — 11 років тому.
— Пані Анно! Композитор Петро Чайковський спершу, отримавши освіту юриста, працював у сфері правознавства, доки не поринув у світ музичного мистецтва, створивши чимало всесвітньовідомих творів. У віці 27 років ви, колишній економіст-фінансист, пропрацювавши цілих 11 років у банківській системі, раптом залишаєте роботу та зосереджуєтеся на вишиванні… Яким чином це відбулося?
— Захопилася цим я у декретній відпустці, після народження мого молодшого сина Данила. Якось між звичайними домашніми справами я задумала вишити картину. До речі, така ідея виникає у багатьох мамочок. Але на картині я не зупинилася: взялася за сорочки. Спочатку вишивала бісером, пізніше — хрестиком. За рік досягла непоганого рівня виконання. Коли вишила сорочки всім рідним, то стала працювати на замовлення. А два роки тому закортіло мені мати вишиті туфлі. Новий творчий проект реалізовувала я разом з подругою, котра шила взуття на замовлення. Я вишиваю лише викрійку.
— Які ж були ваші перші вишиті туфлі?
— Чорні з білими трояндами і яблуневим цвітом. Коли я їх узула, то дорогою всі перехожі робили компліменти.
— Тож негайно, як і у разі із сорочками, надійшли замовлення від родичок та подруг?
— Не тільки від них! Зараз працюю лише над жіночим взуттям та сумочками: вже відіслала туфлі замовницям до Чехії, Польщі, Швеції, США та Канади. Але 70 % замовлень надходить усе ж таки з різних куточків України. Туфлі-човнички на високому каблуку замовляють найчастіше.
— До якого ж убрання пасують вишиті туфлі?
— Раджу поєднувати з однотонним. На одноманітному тлі вишиті туфлі мають більш виграшний вигляд. Вони гарно поєднуються із джинсами та штаньми. Причому жодних додаткових аксесуарів не треба.
— Чи зручне вишите взуття? Які нитки ви використовуєте, щоб туфлі не зношувалися?
— Взуття дуже зручне, бо використовуємо італійські колодки й натуральну шкіру. А нитки я застосовую лише надміцні — французькі. Деякі мої замовниці бережуть вишите взуття на спеціальний вихід, а я ношу його щодня. Кожен раз узуваю інші вишиті туфлі.
— Чи не страждають від вашої нової діяльності чоловік та діти?
— Без розуміння її чоловіком та дітьми у мене б нічого не вийшло. Домашні знають, що з 18.00 до опівночі мене краще не чіпати. Хоча запевняю вас, що вони в мене і нагодовані, і не обділені увагою. Дещо, правда, змінилося у побуті, коли частина квартири перетворилася на майстерню. Але через кілька днів я переберуся до окремого приміщення, відведеного під майстерню. Тож домашнім стане легше.
— Пані Анно! Рослинний орнамент в українській вишивці має чіткі канони — залежно від регіональних народних традицій. Чи ви дотримуєтеся цих канонів?
— Коли я вишивала сорочки, то трималася традицій неухильно, бо вишита сорочка — це певна мова кольорів та орнаментів. За вишивання взуття працюю лише за мотивами національного українського живопису, не більше. Але кожна така робота — це плід моєї фантазії.
— Як у творчої особистості, пані Анно, хочу запитати у вас про плани на майбутнє.
— Мрію вишити собі чобітки. Можливо, робота з ними також стане серійною. Поза тим хочу повернутися до вишивання бісером.
http://www.magistral-uz.com.ua/articles/vzuttja-z-kvitami.html
