Давньоруський князь Володимир Святославович (948-1015 рр.), хрещений Василем, в билинах іменований Красним Сонечком, увійшов в українську історію під ім’ям Святий або Великий. За свої колосальні заслуги перед православною церквою цей неординарний правитель, народжений язичником, після своєї смерті був канонізований . В історії всіх східнослов’янських народів важко знайти більш значущу особистість, ніж великий князь Володимир, який своєю залізною волею зумів перетворити величезну територію в могутню країну, а розрізнені напівдикі слов’янські, тюркські і угро-фінські племена – в єдину політичну спільність.
Отже, чому слід вважати князя Володимира Святославовича героєм України?
1. Князь Володимир дійсно за походженням був українцем. Він був першим з Рюриковичів, в чиїх жилах текла кров племені полян. Його мати, ключниця Малуша, походила з київської знаті, а дядько Добриня був київським боярином. Всі колишні князі мали скандинавське походження (Аскольд, Олег, Ігор, Святослав), а брати Володимира Ярополк і Олег по материнській лінії були угорцями. Тому виходить, що першим українцем на давньоруському троні став якраз князь Володимир.
2. Незважаючи на те, що Володимир прийшов завойовувати престол з Великого Новгорода, він зробив Київ своєю столицею. І саме в роки його правління Київ став вважатися справжнім стольним градом. За часів Володимира місто стало більше в кілька разів, в ньому в багато разів збільшилася кількість жителів і приїжджих з інших країн і земель.
3. Саме князь Володимир приєднав до Київської Русі сучасні західноукраїнські землі – Волинь і Галичину. Збудоване ним місто Володимир-Волинський – один з численних пам’ятників могутності давньоруського князя.
4. Князь Володимир став першим, хто всерйоз задумався про зміцнення східного кордону своєї держави, почавши будувати на границі зі степом складну систему оборонних споруд, що отримала назву Змієві вали. Він запросив в межі своєї держави кочове плем’я чорних клобуків, яке взяло на себе обов’язки охорони південних рубежів Русі.
5. Володимир Святославович створив на Русі справжню централізовану феодальну державу, роздавши своїм дружинникам землі в різних кінцях країни. Саме з них почався процес зародження дворянського військового стану, який на багато сотень років став опорою для державної влади.
6. Князь Володимир до того ж провів і грошову реформу, почавши карбувати власну монету – златники і срібники. Таким чином, Русь все більше ставала незалежною, в тому числі і у фінансовій сфері, від сусідніх могутніх держав.
7. І, нарешті, саме Володимир вибрав своїм (а також державним) гербом відомий всім тризуб, який зображений на його монетах. Сучасний герб незалежної України ідентичний володимировому.
Головний подвиг князя Володимира Святославовича
Без сумніву, головним подвигом князя Володимира стало прийняття християнства з подальшим хрещенням всієї Русі. Ця доленосна подія не тільки визначила подальшу історію нашої країни, а й означала цивілізаційний вибір, який був зроблений на користь європейської, західної культури. Русь до Володимира і після нього – це, по суті, дві різні країни. Прийнявши під свою руку державу, що вважалася варварської як на Сході, так і на Заході, київський князь передав своїм синам найбільшу християнську країну Європи. Однак для цього давньоруському монарху довелося пройти довгий і непростий шлях.
Володимир вважався незаконним сином князя Святослава, його матір’ю була ключниця Малуша, яка жила при княжому дворі. У 969 році батько перед виходом у черговий болгарський похід розділив землі між синами: старшому, Ярополку, залишив Київ, молодшому, Олегу, – древлянську столицю Овруч. Неправонародженому Володимиру дістався далекий Новгород, куди він і відправився разом з матір’ю і рідним дядьком Добринею. Князь Святослав з останнього походу вже не повернувся, і країна залишилася в розпорядженні трьох братів. Якийсь час вони жили мирно, але у 975 році Ярополк київський посварився з молодшим братом Олегом. Через два роки між ними почалася справжня війна, в ході якої овруцький князь при загадкових обставинах загинув. Ярополк захопив його землі, а коли Володимир, злякавшись перспективи бути вбитим, втік за море, то і Новгородська земля перейшла в підпорядкування старшому братові. Таким чином, Ярополк став одноосібним правителем Русі.
Через п’ять років Володимир повернувся з великим варязьким військом і, вступивши в Новгород, сказав посадникам Ярополка: «Ідіть до брата мого і скажіть йому: «Володимир іде на тебе, готуйся з ним битися». Після цього Володимир обложив Київ і, виманивши Ярополка на переговори, підло вбив його. З тих пір став Володимир одноосібно княжити в усій Русі.
Після смерті християнина Ярополка його брат-язичник наказав встановити на пагорбі біля княжого терема ідола Перуна зі срібною головою і золотими вусами, ідолів Хорса, Даждьбога, Стрибога, Симаргла і Мокоші. Жителі міста ходили туди поклонятися цим богам, приносили їм жертви. Відвоювавши у поляків волинські і галицькі землі, київський князь наказав руйнувати зведені там християнські храми і створювати на їх місці язичницькі капища. Володимир продовжував жити життям язичника: у нього було п’ять офіційних дружин (серед них вдова Ярополка) і 800 наложниць (300 – у Вишгороді, 300 – в Бєлгороді і 200 – в селі Берестові).
У 986 році князь несподівано для всіх раптом зацікавився іншими релігіями: він запросив до свого палацу проповідників християнства, мусульманства і іудаїзму. Поговоривши з останніми, він наказав вигнати їх, а грек-християнин зумів його по-справжньому зацікавити. Він показав Володимиру картину Страшного суду, де зліва були зображені грішники, які з плачем йдуть прямо в пекло, а праворуч – праведники, які радісно прямують до раю. «Добре тим, хто праворуч, і погано тим, хто зліва», – сказав з сумом київський князь. «Якщо хочеш з праведними справа стати, то хрестися», – відповів священик. Але Володимир поки не готовий був прийняти рішення, сказавши тільки: «Почекаю ще трохи».
На наступний рік послав князь своїх людей до німців, волзьких болгар, хозарів і греків подивитися на їхні храми і релігійні церемонії. Повернувшись додому, вони розповіли Володимиру про побачене, при цьому розкритикували всі вірування, а захоплювалися лише візантійським християнством: «Не можемо ми забути краси тієї, бо кожна людина, якщо скуштує солодкого, не візьме потім гіркого: так і ми не можемо вже тут перебувати в язичництві». І бояри стали радити Володимиру прийняти нову віру: «Якби поганий був закон грецький, то не прийняла б його бабця твоя, Ольга, а була вона наймудріша з усіх людей».
Володимир вже всерйоз задумався про хрещення, але через війну з візантійцями змушений був відкласти цю важливу справу. Осаджуючи грецьку колонію в Криму місто Корсунь (Херсонес), князь дав обітницю, що прийме християнство, якщо зуміє взяти цю фортецю. Коли ж за допомогою перебіжчика він захопив Корсунь, то зажадав від візантійських імператорів Василя і Костянтина віддати йому в дружини їхню сестру Анну. І ті відповідали йому: «Не пристало християнам видавати жінок за язичників: якщо похрестишся, то і її отримаєш, і Царство небесне». Володимир же сказав, що і сам давно вже готовий до хрещення. Перед обрядом хрещення російський князь раптом почав швидко сліпнути і лише в церкві під час церемонії він позбувся цієї недуги. Все, що відбулося, забобонний Володимир сприйняв як знамення, що підтверджувало правильність його вибору.
Охрестившись в храмі древнього Херсонеса, повернувся київський князь в свою столицю разом з молодою жінкою, священиками і дружиною (його воїни слідом за ватажком також прийняли християнську віру). У Києві Володимир насамперед велів скинути ідолів, порубати їх і спалити. Головного ж з них, Перуна, було наказано прив’язати коневі до хвоста і волочити до Дніпра, а потім кинути у воду. А до здивованих городян князь в звичному для себе стилі звернувся з неприхованою загрозою: «Якщо не прийде хтось завтра на річку, будь то багатий чи бідний, чи жебрак, чи раб, то буде мені ворог!». На наступний ранок тисячі киян прийшли до Дніпра, і там християнські священики хрестили їх. З цього і почалося довге і криваве хрещення Русі, яке вогнем і мечем проводилося протягом наступних двохсот років. В ході кривавого насадження християнства загинули тисячі русичів, які не бажали відмовлятися від віри предків.
Десятки тисяч змушені були тікати з насиджених земель, вирушаючи в дрімучі північні і північно-східні ліси – подалі від місіонерів Володимира. У Новгороді ж проти християн було піднято дуже велике повстання, жорстоко придушене дядьком київського князя Добринею.
Прийнявши хрещення, князь Володимир став іншою людиною: тепер він більше став турбуватися про створення, ніж про руйнування. Сказав він якось: «Недобре, що мало міст біля Києва!», і міста почали будуватися і активно заселятися. За наказом князя на десяту частину його капіталів була зведена в столиці церква Пресвятої Богородиці, названа Десятинною. Щедрістю своєю бажав Володимир перевершити біблійного царя Соломона, щонеділі закочуючи «бенкет на весь світ». Столи виставлялися просто на вулиці, де кожен бажаючий міг покуштувати княжих частувань, а дружинники Володимира на знак особливої до них поваги їли з срібного посуду. По Києву їздили вози, наповнені м’ясом, рибою, хлібом, медом і будь-якої іншої їжею, і візники кричали: «Чи немає де хворого й бідного, який не може сам йти до князя на двір?». У свій час Володимир навіть хотів відмовитися від смертної кари в країні, кажучи: «Боюся гріха!».
У 1115 році, коли княжий син Ярослав, який правив у Новгороді, відмовився надіслати батькові належну данину, Володимир став збирати похід проти нього, але раптово захворів і незабаром помер. Інший його син, Святополк, намагався приховати факт смерті князя, але довго зберігати таємницю не вдалося. Дізнавшись про смерть свого покровителя, гірко плакали кияни, а мармурова труна з тілом хрестителя Русі була ними поставлена в Десятинній церкві, де і перебувала аж до монгольської навали.
Біографія князя Володимира
947 р. – приблизна дата народження майбутнього князя Володимира Святославовича.
969 р. – двадцятирічного княжича Святослав відправляє правити від його імені в Новгород. Новгородці охоче приймають молодого спадкоємця престолу, згідно з однією з версій, вони самі покликали його управляти власним містом.
972-980 рр. – Володимир веде міжусобну боротьбу з братом Ярополком, у якій перемагає. Однак перед тим йому довелося на кілька років залишити батьківщину, виїхавши до Скандинавії, де він набрав велике військо.
981 р. – Володимир підкорює червенські міста (Галичину).
981-982 рр. – Володимир як Великий князь Київський підкорює племена в’ятичів.
983 р. – здійснює похід на литовське плем’я ятвягів.
984 р. – здійснює похід на радимичів.
987, 994, 997 рр. – здійснює походи проти волзьких булгар.
987 р. – допомагає візантійському імператору Василя ІІ в його боротьбі з самозванцем Вардой Фокой.
988 р. – йде походом на Крим і захоплює Херсонес (Корсунь). Там же приймає хрещення.
992-1015 рр. – постійно воює з племенем печенігів, які здійснюють регулярні набіги на Русь.
1015 р. – помирає в місті Києві.
Цікаві факти про князя Володимира.
- Свою дружину, полоцьку княжну Рогнеду (? – бл. 1000), князь Володимир захопив силою під час війни з її батьком. Самого полоцького князя Рогволода і його синів він наказав убити на очах у Рогнеди. Конфлікт виник через відмову княжни вийти заміж за сина рабині, оскільки Володимир був неправонародженим. Все життя Рогнеда зберігала ненависть до свого чоловіка.
Одного разу вночі вона підійшла до Володимира, що спав, і хотіла вдарити його мечем. Однак князь прокинувся і перехопив її руку. Розлючений, він наказав Рогнеді готуватися до смерті. На наступний день Володимир прийшов до дружини, але дорогу йому перегородив озброєний мечем маленький син Рогнеди Ізяслав. Він сказав князю: «Батьку, ти тут не один!». А Рогнеда сказала: «Хоч ти і вб’єш мене, але за мене є кому помститися». Володимир відступив і потім вирішив відпустити Рогнеду в батьківську вотчину, в Полоцьк, де вона довгий час князювала разом із сином.
Убивши ж князя Ярополка і заволодівши Києвом, Володимир зробив своєю дружиною вдову свого брата, прекрасну грекиню. Син покійного, Святополк (згодом відомий як Окаянний), був усиновлений Володимиром;
- як уже було сказано, Володимир Святославович, прозваний в билинах Красним Сонечком, дуже часто влаштовував великі бенкети в Києві прямо на княжому дворі. Туди запрошувалися дружинники, родовиті бояри, а часто і прості кияни. За часів Володимира великі свята в столиці стали частим явищем: їх влаштовували на честь військових перемог, нових християнських свят і з багатьох інших приводів.
Найбільшу честь під час таких урочистостей Володимир віддавав своїм воїнам. Вони сиділи біля князя, за їхнє здоров’я завжди були перші тости. Одного разу дружинники почали нарікати на свого князя, кажучи: «Яке ж гірке наше життя, їмо ми у нашого князя дерев’яними ложками, а не срібними». Тоді Володимир наказав негайно виготовити срібні ложки для всього війська, кажучи: «Сріблом і золотом не знайду дружини, а з дружиною знайду і срібло, і золото, як знайшли його дід мій і батько»;
- після прийняття християнства князь Володимир помітно змінився. Літопис відзначає, що його характер значно пом’якшав. Як релігійна людина, князь багато часу проводив в молитвах і в спілкуванні з духовними особами. Одного разу прийшли до Володимира єпископи і сказали йому: «Розбійники примножилися, чому не караєш їх?». На що князь, який сприймав християнство як релігію милосердя, відповів: «Боюся гріха». Тоді християнські єпископи йому пояснили: «Ти поставлений Богом на покарання злим, а добрим на помилування; ти повинен карати розбійника, але тільки розібравши справу».
Послухав їх Володимир і заборонив по всій країні брати виру, тобто грошову компенсацію за вбивство. А після того, як кількість розбоїв зменшилася, хитрі єпископи знову звернулися до князя: «Рать наша сильна тепер, якщо повернеться вира, то нехай піде на зброю і на коней». Володимир сказав їм: «Нехай буде так», і знову повернулися на Русь традиційні давньослов’янські закони, коли вбивство найчастіше каралося просто штрафом;
- згідно з іншою легендою, у 992 році, коли печеніги знову напали на Русь, війська Володимира вийшли їм назустріч. Сталося так, що російські воїни стояли на одному березі річки, печеніги – на іншому, і ніхто не поспішав перейти річку. Зрештою печенізький хан запропонував вирішити справу єдиноборством: якщо переможе руський боєць – укладуть мир на три роки, а якщо печеніг – будуть три роки воювати. Того разу богатир з київської дружини здолав печеніга, і кочівники утікли. Радість Володимира була настільки велика, що він наказав закласти на цьому місці місто і назвав його Переяславом (бо руський воїн перейняв славу у печенізького).
Історична пам’ять про князя Володимира
Володимир Великий був канонізований Російською православною церквою. На його честь названі сотні храмів і монастирів.
На честь київського князя названі міста Володимир-Волинський і Володимир (нині обласний центр Російської Федерації).
Пам’ятники князю Володимиру поставлені в Києві, Коростені, Володимирі-Волинському, Івано-Франківську, Севастополі, Володимирі, Москві, Санкт-Петербурзі, Новгороді, Тулі, Бєлгороді, Астрахані, Лондоні, Торонто, Брісбені, Гданську, Буенос-Айресі.
Іменем Володимира названі вулиці в Києві, Львові, Рівному та Дніпропетровську.
Зображення князя Володимира поміщено на українських купюрах номіналом одна гривня.
На честь князя Володимира були випущені численні поштові марки (в УНР, СРСР, Україні, РФ).
У 1782 і 1957 рр. були засновані ордени на честь князя Володимира.
Князь Володимир став героєм численних художніх творів, фільмів і навіть мультфільмів.
Джерело: Герої України
