“У час війни людина відчуває, що вона є частиною нації. Так формується воля до захисту. Коли починається війна, ви будете боротися разом із суспільством, що разом з вами стоїть перед новими і непередбаченими викликами”,
– Йонас Оман.
Ольга Руда
20 травня 2022 року. Теплий травневий вечір п’ятниці. Для американців – час для сімейних обідів на честь завершення робочого тижня (п’ятниця – то святе; усі досі усі згадують зі страхом “ковідні часи”, коли треба було самим куховарити й дегустувати приготоване у своїх 4-х стінах!). Я ж поспішаю в Український Культурний Центр Чикаго на зустріч з унікальною людиною, яка перевернула усі сьогоднішні уявлення про волонтерство і неурядову допомогу українській армії.
Йонас Оман (Jonas Ohman). Кінорежисер, письменник, перекладач, журналіст, в минулому розвідник шведського походження, який зараз проживає в Литві. Вільно спілкується з українськими військовими (і, звичайно, з дипломатами, журналістами й цивільними) нашою рідною мовою, щоб не вживати мови ворога. Суттєво і дієво допомагає Україні не тільки збираючи шалені кошти, але й постійно “стукаючи у двері” президентів, сенаторів, конгресменів, мільйонерів та інших впливових осіб. Це його організацію Forbes нещодавно назвав “одним з найбільших прихильників Збройних сил України”. Зібравши разом зі своїми друзями понад 25 мільйонів євро (!), громадська організація Blue/Yellow (“Синій/Жовтий” – кольори прапора України) стала другим за величиною фондом у світі для підтримки ЗСУ і на сьогодні поступається лише українській неурядовій організації “Повернись живим” (чия допомога вже перевищила 100 мільйонів євро).
З початку гібридної війни росії на Донбасі допомога Литви Україні мала різні форми: від рішучого засудження політиками російської агресії до готовності цієї балтійської країни постачати летальну зброю. Але поміч братньому народу йшла не лише на офіційному рівні: досить активними були й ініціативи громадянського суспільства. Ще у 2014 році, коли росія анексувала Крим і розв’язала війну в східному регіоні України на Донбасі, багато цивільних добровольців в Україні та за кордоном почала збирати та надавати допомогу українським силам, оскільки військовим частинам часто не вистачало навіть найнеобхідніших речей, як-от їжі, транспортних засобів, форми, зброї, техніки після правління проросійського президента Віктора Януковича. З такими ж проблемами зіткнулися добровольчі батальйони, які поспішно сформували після російського вторгнення.
Ще з 2014-го року Йонас Оман чітко усвідомлював – ворог небезпечний, сильний та підступний. Тому й вирішив разом із друзями створити в Литві громадську організацію Blue/Yellow, щоб підтримати Збройні Сили України та допомогти мирному населенню на Донбасі.
За перші п’ять років вони надали допомоги ЗСУ на суму понад 600 тисяч євро. У деяких випадках така підтримка мала вирішальне значення для оборонних зусиль.
Зараз Blue/Yellow щодня співпрацює з військовими, цивільними та партнерами в Україні. Йонас часто їздить на фронт і зустрічається з бійцями, тому добре знає їхні потреби.
10 разів був нагороджений за дії в Україні підрозділами збройних сил, міністерствами та президентами України та Литви. Він єдиний іноземець, нагороджений медаллю “За оборону Авдіївки”. Його документальні фільми показують наслідки російської війни проти України: бомбардування, вбивства, масові руйнування, біженців та всі її жахи.
Під час нашої розмови, яка раз-по-раз переривалася то консулами, то представниками УККА (Український Конгресовий Комітет, відділ Іллінойсу – організатор зустрічі), то знайомими, то журналістами, Йонас Оман розповів про діяльність Blue/Yellow, проблеми, з якими вони стикаються, і як вони бачать сьогоднішню війну. І чому він вважає війну на Донбасі війною за демократію, а “добровольчий підхід” до допомоги Україні важливішим, ніж офіційні заходи.
Початок війни і допомога Литви
Практично від початку війни на Донбасі, з 2014-го, “синьо-жовті” допомагали українським ЗСУ, надаючи нелетальну військову допомогу: окуляри нічного бачення, шоломи, бронежилети та телескопічні прилади. Вони навіть привозили дітям іграшки – щоб полегшити повсякденне життя у спустошеному регіоні.
“Якщо ми не допоможемо зупинити росіян в Україні, вони врешті-решт прийдуть і за нами”, – сказав Йонас своїм друзям, приймаючи черговий заклик про допомогу з фронту та перевіряючи, чи надійшли попередні постачання.
– Я відразу зрозумів, що Росія йде війною, і цього разу вона йде на Європу. Це була не Чечня чи Грузія (російські вторгнення 1999 та 2008 років) – це було щось інше, новий вид агресії. Ми зрозуміли, що треба негайно щось робити. “Це сучасна війна, а ми – Литва – на передовій”, – сказали ми собі.
– З літа 2014 року наша організація постійно підтримувала українську владу та всі види сил – від добровольчих батальйонів (“добробати”) до спецназу. Я десь з 50 разів особисто бував на Донбасі. Нагадаю, що від початку конфлікту Литва перекачувала в Україну мільйони євро, регулярно проводячи заходи зі збору коштів та надаючи допомогу на державному рівні. У литовських госпіталях лікували сотні поранених бійців, а дітей із зони бойових дій вивозили до шкіл у балтійські країни. У Литві люди чудово розуміли, чому ситуація в Україні критична, ніж, на мою думку, більша частина українців (одна волонтерка з Литви згадувала, що помітила, що в інших частинах України люди не проявляють особливого інтересу до війни на Сході: “Я бачила багато щасливих, багатих людей на вулицях Києва, і вони, очевидно, були зовсім не стурбовані всім тим насильством і трагедією, що відбувається в їхній власній країні”).
– Литовцям є що втрачати. Литва не має кордону з Україною, але, як і її балтійські сусіди, має спільний кордон з росією – у даному випадку, ексклав Калінінград, який москва використовує як головну прибалтійську військову базу. Хоча цей кордон завдовжки майже у 300 кілометрів, Литва, як і Латвія та Естонія, має гіркі спогади про п’ять десятиліть радянської окупації та глибоко не довіряє росії. Незважаючи на їхнє членство в Євросоюзі та НАТО, литовці постійно побоюються, що війна може стати символом амбіцій московії силою повернути їх. Росія – це біда у всесвітньому плані.
Волонтерський підхід
– Як нам вдалося зібрати 25 мільйонів? (сміється). Дуже просто. Звичайно, це робили не тільки я та “синьо-жовті”, але й уряд Литви, усі. Було розуміння в суспільстві, як це небезпечно. Наша команда дуже швидко зрозуміла, що воюючі українці потребують прямої допомоги Литви для України.
– У нас були друзі з Євромайдану в волонтерських загонах, наприклад, таких як “Айдар”. Нам почали дзвонити і просити допомоги з самого Донбасу, ми навіть чули артилерію по телефону. Перший етап був дуже хаотичним – багато запитів, дуже важко визначити, з ким працювати, переконатися, що обладнання потрапило до потрібних людей і підрозділів. Але на початку зими 2014 року, можливо, в листопаді ми вже мали чітке уявлення, як працювати, через мережу людей, яких ми вважали надійними. І тут треба сказати одну цікаву річ: ми починали з солдатів, але невдовзі зрозуміли, що це не завжди найкращий підхід. Натомість ми почали працювати з журналістами, лікарями, з людьми в Україні, які мають справу з солдатами та військовими частинами. І через них нам вдалося зрозуміти, що робити і до кого йти.
– Ми швидко придбали необхідне. На останніх частинах бою за Донецький аеропорт, наприклад, ми підтримували бійців “Правого сектора” тепловізорами з Литви. З цього моменту ми стабільно розвивалися і зараз працюємо, як на мене, як НГО, на досить серйозному рівні.
– Незабаром я зрозумів, що підхід Заходу до підтримки України часто був не таким ефективним, як міг би бути. Вважаю, що “волонтерський підхід” набагато ефективніший, оскільки ми отримуємо пряму інформацію про те, де йде війна, і що потрібно, щоб воїни-захисники отримали перевагу.
Йонас гарантує, що допомога надходить “безпосередньо до солдатів і підрозділів, які її дуже потребують”.
– За увесь цей час про нашу організацію вже знали не тільки в Литві, а й у багатьох інших країнах. Ми знаємо потреби, кому що потрібно і як це забезпечити. Ми особисто знаходимо, закуповуємо, організовуємо цілі конвої й самі відвозимо усе. Українці дуже раді, коли ми приїжджаємо – вони вдячні не лише за допомогу, а й за увагу. Наразі ми маємо солідний досвід, коли йдеться про логістику воєнного часу та підтримку України.
Перспектива литовського цивільного добровольця: війна безпілотників
– Дуже швидко ми зрозуміли, що це буде війна безпілотників, перший великий конфлікт, коли обидві сторони використовували широкий спектр дронів і потужностей дронів різними способами. Ми зрозуміли це взимку 2014/2015, коли почали поставляти наші перші маленькі дрони, такі як Phantom-100. Так, є дрони середнього рівня Leleka, Furiya тощо. Але тактичні дрони низького рівня, які використовуються на рівні роти або навіть взводу, все ще сьогодні їх надають волонтери або, в деяких випадках, самі солдати. До речі, в один момент влітку 2016 року на Південному фронті – Широкинський сектор тощо – була лише одна Лелека, і її надали ми.
– “Байрактар” – це високопоставлений безпілотник, але найсмертоносніші дрони у цій війні — малі тактичні, часто комерційні, безпілотники, які використовуються для розвідки, наведення вогню, скидання вибухівки тощо. Малі дрони залишаються дуже серйозним фактором до сьогодні.
– Мене справді дивує те, що, здається, не тільки НАТО і Захід, але навіть українська влада все ще не до кінця розуміють важливість малих тактичних безпілотників у цій конкретній війні.
Найголовніша причина боротись – це захист демократії
“Ця війна відбувається тому, що Україна – це демократична держава. Вона має цю непередбачувану політичну систему, яка народжує непередбачувані комбінації, непередбачуваних лідерів. І оця непередбачуваність, неможливість знати, чого чекати, і є такою нестерпною для путіна та російського режиму. Тож ще одна причина, чому важлива перемога України – щоб захистити демократію. Якби Україна одразу ж здалася, як передбачав путін, майбутнє усіх країн світу, як і усіх демократій, було б дуже непевним”, – пояснив причину війни в Україні історик Тімоті Снайдер.
– Ви вважаєте, що війна сталася через толерантне до росії населення? Через мову? Можливо, але зараз ситуація інша. Те, що відбувається сьогодні в Україні – це “момент Ізраїлю”, коли перший раз у сучасній історії формується сильна держава. Раніше були ідеї, бажання, прагнення й заклики, а зараз ви отримали можливість її реалізувати. Так, через кров, біль, страждання… На даний час найбільша проблема України – це не росія, це сама Україна. Після перемоги буде ще тяжче.
– Чому я “воюю” в Україні? Найголовніша причина – це демократія. Це гарантія не тільки життя без війни, це майбутнє нас усіх, в широкому сенсі. Без демократії – нічого не буде.
– Для нас в Литві, безпечна, багата Україна – це навіть більша безпека, ніж НАТО. Стабільність без агресії і без воєн – це золотий шанс. Європа це сьогодні починає розуміти. Зараз у вас є можливість реалізувати те, що раніше не вдавалося. Сьогодні для України є лиш два дуже важливі фактори – створити свою державу і підтримка Заходу.
– З литовської точки зору, я дуже радий, що Литва була першою країною, яка у 2014 році надала Україні летальне озброєння, як, наприклад, великокаліберні кулемети ДШК. З 2016 року наша громадська організація у співпраці з владою Литви надала Україні литовське обладнання для боротьби з безпілотниками. Частиною нашої філософії допомоги Україні є те, що кожен український солдат, який зможе повернутися додому, коли це закінчиться, стане великою перемогою для України, а не лише для його родини та друзів.
Ще одну річ, яку хочу зазначити стосовно Литви, від імені її громадянського суспільства, це те, що ми ніколи не залишимо Україну — це я відчуваю щодня. Прості люди мені кажуть: “Ми ніколи не залишимо Україну одну, що б не вигдав Захід”.
Неочікувано зустріч з Йонасом Оманом перенесла нас в Україну, на лінію фронту, на знищені ворогом й звільнені ЗСУ території. Де відновлюється життя, люди чекають на гуманітарну допомогу, діти – на смаколики й іграшки, а наші воїни – на зброю й амуніцію. Велика кількість запитань до людини, яка постійно спілкується з нашими військовими і знає про їхні потреби з “перших рук” вказувала на гостру зацікавленість останніми подіями на українських фронтах.
Перед присутніми також виступили Генеральний консул України в Чикаго Сергій Коледов, голова Українського Конгресового Комітету, відділ Іллінойсу, Ігор Дячун й представники Генерального консульства Литовської Республіки в Чикаго. В неформальному спілкуванні після презентації керівника “синьо-жовтих” звучав основний мотив: без повного розгрому російського війська Україна приречена жити в очікуванні нової великої війни навіть після того, як скінчиться сьогоднішня кривава війна путіна.
Щиро дякуємо таким небайдужим, завзятим і мужнім людям, як Йонас Оман! З такою потужною допомогою – ми обов’язково переможемо!
Слава нації!
Смерть ворогам!
“Умови миру є дуже простими – відновлення територіальної цілісності України в кордонах на 24 серпня 1991 року, вступ країни до НАТО та депутинізація росії, яка має супроводжуватися усвідомленням росіянами своєї відповідальності за злочини Путіна.
І так, першу, найголовнішу частину цієї роботи нині роблять Українські збройні сили. Але для досягнення справжнього миру потрібна участь Сполучених Штатів та інших країн Заходу, необхідне розуміння важливості євроатлантичної інтеграції України та краху путінського режиму.
Це і є можливість побудувати світ, у якому не буде нових анексій та нової Бучі.” (публіцист Віталій Портніков).
Як долучитися до Blue/Yellow
WAYS TO CONTRIBUTE
https://blue-yellow.lt/en#supporting
PAYPAL INFORMATION
Friends of Blue/Yellow Ukraine USA, NFP
Address: P.O. Box 641, Naperville Illinois, 60566
Email: info@foblueyellowukraineusa.org
PAYMENT DETAILS:
Beneficiary: VsI Melyna ir Geltona
Address: T.Ševčenkos 16H-66, LT-03111, Vilnius, Lithuania
Company code: 303420560
Account no. (IBAN) LT17 7300 0101 4089 4869
Bank: Swedbank AB
Bank address: Konstitucijos pr. 20A, LT-03502, Vilnius, Lithuania
SWIFT/BIC: HABALT22
Payment purpose: PARAMA (Donation)
