19 травня українці Вінніпегу з гордістю одягли свої вишиті сорочки, щоб відзначити Всесвітній День Вишиванки у час війни, що триває в Україні.
Святкування, організоване Центром української культури і освіти Вінніпегу (ОСЕРЕДОК – Ukrainian Cultural and Educational Centre), планували провести на Вінніпезькому Майдані біля пам’ятника Тарасові Шевченку, який часто вбирається у вишиті шати під час різноманітних акцій діаспори. Однак дощ, який, мабуть, все ще оплакував невинні жертви несправедливої й жорстокої війни, змусив нас перенести цей захід до Законодавчої Палати провінції Манітоба (Manitoba Legislative Building, Winnipeg).
Почесними гостями нашого українського свята стала прем’єр-міністр Манітоби і міністр міжурядових справ й міжнародних відносин Хізер Стівенсон (Heather Stephenson) та керівник Ради провінції Манітоба Конгрес українців Канади Джоан Левандовскі (Joan Lewandowski).
Щороку я відзначаю День вишиванки разом з українсько-канадською громадою Вінніпегу (провінція Манітоба, Канада), яка не забуває про своє коріння й активно підтримує Україну в радості й біді. Мені було приємно знову одягнути українську сорочку, яку вишивав своїми руками ще 13-річним хлопцем. Та ще приємніше мені було відзначити це Всеукраїнське свято зі своїми друзями, знайомими, співробітниками – усією нашою українською діаспорою Вінніпегу.
Коли ми масово збираємось разом для участі у святі чи акції в підтримку України, ми неодмінно відчуваємо силу нашої діаспори, свій міцний зв’язок з такою далекою, але такою близькою і рідною Батьківщиною.
Найбільше хвилює, що навіть наші діти, а у когось вже й онуки, теж чітко усвідомлюють, що вони українці – діти тієї землі, де є їхнє коріння.
Щорічне святкування відбувається у третій четвер травня й було започатковане у 2006 році студенткою Чернівецького національного університету Лесею Воронюк, яка прагнула зберегти українські народні традиції.
Нагадаю, що етнічні українці становлять близько чотирьох відсотків від загального населення Канади (11-та за чисельністю мовно-етнічна група – 1 359 660 осіб за даними 2016 року). Здебільшого це нащадки вихідців із Західної України, які залишили батьківщину в XX столітті. Хоча чисельність українців від загального населення Канади сьогодні невелика, вони надбали помітний політичний вплив. До етнічних українців, які досягли успіху на політичній арені Канади, належать Вільям Гавриляк, якого тричі обирали мером міста Едмонтон, колишній прем’єр-міністр провінції Альберта Едвард Стельмах та Роман Гнатишин, який у 1990-1995 роках обіймав посаду генерал-губернатора Канади, а його батько, Іван Гнатишин, був сенатором від прогресивних консерваторів. Політики молодшого покоління Іван Бейкер, Христя Фріланд, Джерард Кеннеді, Павло Ґрод – широко відомі не тільки в Канаді, але й за її межами.
Через війну в Україні почався новий виток міграції. На цей раз міграційні процеси здебільшого торкнулися сходу країни. Так, у зв’язку з початком російсько-української війни 2014 року Кріс Александер (міністр з питань громадянства та імміграції Канади) заявив: “Ми готові вітати цих людей як біженців у рамках дуже щедрої і нині реформованої системи. Ми завжди думаємо про Україну, коли йдеться про імміграцію до Канади”.
В останні кілька років щорічно більше восьми тисяч громадян України подають заяву про отримання візи в Канаду. Українська діаспора всіляко заохочує імміграцію земляків, створюючи різні організації, що підтримують мігрантів на перших порах. Українці не тільки зміцнюють діаспору в Канаді, а й зберігають зв’язки з історичною батьківщиною. Зусиллями української громади у грудні 1991 року Канада однією з перших (поряд з Польщею та Угорщиною) визнала Україну незалежною державою і продовжує активно з нею співпрацювати. У вересні 2015 у прес-службі президента України повідомили про початок переговорів між Україною та Канадою про спрощення візового режиму для українців, аж до повного його скасування.
Ми завжди з тобою, наша Україно! Душею і серцем!
