Гурово-Ілавецьке (Górowo Iławeckie) – невелике містечко на п’ять тисяч жителів, яке зручно розмістилося в Бартошицькому повіті Вармінсько-Мазурського воєводства на півночі Польщі. Саме ці землі, приєднані до Польщі в 1945 році, стали новою домівкою для етнічних українців під час акції “Вісла”. Однак, у цілому світі це унікальне містечко відоме як “острівець України”. Власне тут, у Ґурові, знаходиться комплекс шкіл з українською мовою навчання (початкова, гімназія та ліцей).
Наповненими трагічними роковинами та ювілеями стали для українців Польщі саме 2017-й (70-а річниця насильницької операції “Вісла”) та 2018-й (50-річний ювілей заснування українських шкіл у Лігниці та Ґурово-Ілавецькому) роки. До ювілейних дат приєднався і 10-й фестиваль української культури “ЕКОломия”, який відбувся 4-го серпня 2018 року в маєтку Ґурово-Ілавецького ліцею.
Я народився у Польщі, тому мене, як магнітом, тягне туди, де пройшли мої дитячі роки; особливо полюбляю відвідувати великі фестивалі. Серед інших українських фестивалів Польщі “ЕКОломия” вирізняється барвистістю, енергією та молодіжним драйвом. Щоб більше дізнатися про це яскраве свято української культури, я вирішив розпитати головного організатора фестивалю, єдиного етнічного українця у Сеймі Республіки Польща, посла до польського Сейму (від 5 листопада 2007 року), першого і сьогодні почесного директора Ґурово-Ілавецького ліцею, активіста Об’єднання Українців у Польщі (ОУП) Мирона Сича.
– Мироне, як народилася ідея фестивалю “ЕКОломия”?
– “ЕКОломия” – це, в принципі, була свого роду ідея для гучного відзначення українською діаспорою Північної Польщі Дня Незалежності України. До того ж, ми вирішили поєднати цей фестиваль з екологією та нашими першими партнерами з міста Коломиї (Україна). Так виникла назва. Місцем проведення було вибрано Гурово-Ілавецький ліцей, де навчаються учні-переселенці з сучасної України і Криму, сироти загиблих в АТО військових та молодь із родин, які приїжджають до Польщі із Західної України, Гуцульщини.
Спочатку це було “родинне свято”, де ми у своїй “хаті”, за яку слугувало шатро (символ житла переселенців після вигнання їх з рідних земель під час акції “Вісла” 1947-го року), збиралися над озером в Ґлембоцьку в таких сеґментах/групах, якими ми жили до переселення. Або це були мешканці з одного села, або члени однієї церкви чи парафіяльної групи (до 1947-го на теренах Польщі діяло 98 парафій, які під час насильницького переселення українців опинилися на північних землях). Для інформації, саме в цей північно-східний район Польщі (Вармія і Мазури) було переселено більше 56 тисяч українців.
– … а екологічне спрямування фестивалю?
– ЕКОломия – це наше прагнення захисту навколишнього середовища, як логічне продовження збереження української національної спадщини, мови та культури. Тут, у цьому комплексі шкіл (який видно поруч), на місці відкритого природного амфітеатру та мальовничого краєвиду над озерцем, ми не лише згадуємо трагічні сторінки минулого, співаємо і танцюємо, але й спонукаємо дітей докладно вивчати українську мову, історію, музику, культуру та берегти навколишню казкову природу.
– Як проходили перші фестивалі?
– Перші наші зустрічі відбувалися просто при ватрі. Але з кожним роком кількість гостей та випускників ліцею так швидко збільшувалася, що ми вирішили тут, біля ліцею, серед пречудової природи, побудувати на озерці амфітеатр. Разом із цим, ми розпочали розбудову ліцею з гуртожитком, як частини цього комплексу шкіл. Це також стало базою для фестивалю, де гості можуть скористатися з нічлігу та харчування. Додатково, цей весь комплекс сприяв і об’єднанню українського населення Ґурова-Ілавецького та й цілої північно-східної Польщі.
– Отже, ви досягнули своєї мети: ваш фестиваль сприяв об’єднанню українців Польщі…
– “ЕКОломия” – це не тільки свято української культури. Сюди з’їжджаються колишні студенти-випускники, як і гості з України, Австрії, Німеччини, Англії, Франції, США, Канади (саме в Канаді сьогодні проживає більше 70-випусників), а також випускники інших українських шкіл Польщі (Білого Бору, Бартішиць, Перемишля, Лігниці). Протягом 10-ти років бувало, що чисельність учасників нашого фестивалю досягала 17 тисяч осіб. Це стало причиною, що й уряд Польщі та влада міста Ґурова-Ілавецького охоче приєдналися до організації фестивалю. Після 1989-го року, коли в Польщі відбулася зміна влади і перші демократичні вибори, настала децентралізація і самоврядування по районах та ґмінах, які повністю взяли на себе відповідальність за економічний та культурний розвиток етнічних меншин країни.
– Чи є сьогодні почесні гості від уряду?
– Так, звісно. Сьогодні на нашому фестивалі маємо понад 20 гостей від польського та українського урядів.
Мені не хотілося покидати “ЕКОломию”. Зустрічам із друзями та новими знайомими не було кінця. Фестиваль посіяв у моїй душі надзвичайно теплі почуття єдності й гордості за нашу українську культуру та збереження нашої національної ідентичності. Сльози самі наверталися на очі в хвилини розставання. Але, прощаючись, я обіцяв повернутися…
Немає значення, де ми живемо; головне – нездоланне почуття “єдиної родини” та гордості, що ми є українцями.
Слава Україні! Героям Слава!