Микола Андреюк загинув 14 листопада 2023 року у колонії республіки Мордовія, росія.
Воїн народився у селі Новоподільське Дніпропетровської області. Зростав у багатодітній родині. Старанно вчився у школі – був прикладом для братів і сестри.
У 2002 року закінчив ПТУ, опанувавши фах тракториста-машиніста та водія автомобіля категорії «С». Працював у Кривому Розі монтером колії на Південному гірничо-збагачувальному комбінаті.
Власної родини у Миколи не було: він багато працював та піклувався про батьків, братів і сестру.
«Мій братик був найкращим. Добрим, щирим, веселим, доброзичливим і справедливим, – поділилася сестра Ніна Гілічук. – Він завжди підставляв плече, йому неважливо було, знайома це людина чи геть чужа. Його поважали рідні, колеги та побратими».
На захист України Микола став 1 квітня 2014 року. Підписав контракт і служив у лавах НГУ. Брав участь в АТО/ООС. У 2017-му Храм перевівся до 501 батальйону 36-ї окремої бригади морської піхоти.
У 2021 році отримав поранення, і за станом здоров’я його мали списати. Але Микола залишився у війську і продовжив боронити Україну під час повномасштабного вторгнення. Був гранатометником 2-ї десантно-штурмової роти.
Весна 2022-го. Кілька місяців Микола Андреюк із побратимами стояв на захисті села Широкине під Маріуполем. Звʼязку не було. Лише раз написав сестрі, що живий, але російські війська оточують – тому він спалив документи і залишив гранату на випадок полону.
Оточення. Без зв’язку. 4 квітня 2022 року Миколу взяли в полон. Його вивезли в Оленівку. Звідти — до Мордовії, в табори. У сучасний ГУЛАГ.
Там, де колись рашисти нищили українців у совкових таборах, вони знову нищили українців.
18 місяців катувань. 60 кілограмів ваги. 14 листопада 2023 року серце воїна не витримало.
«Тільки наприкінці травня 2023 року мені прийшло повідомлення, що його вивезли з Оленівки за місяць до теракту. Потім – тиша. І лише у січні 2024 року звільнився з полону десантник Сергій Мудрий, який сидів із братом в одній камері. Сказав, що брат живий. Але на той момент ані він, ані я не знали, що Микола вже у морзі Києва. Його повернули ще в грудні 2023 року, а я про це дізналася лише через чотири місяці», – розповіла сестра.
«Микола був патріотом свого народу та своєї країни. Мені тебе, братик, дуже не вистачає…», – додала Ніна.
Воїна нагородили медаллю Української православної церкви Київського патріархату «За жертовність і любов до України», а також почесним знаком «Маріуполь. Відстояли – перемогли».
Поховали Миколу у Кривому Розі на Центральному цвинтарі.
У нього залишилися мати, три брати, сестра та племінники.
