Якби у 1928 році Володимир Горовиць, син Самуїла і Соні Горовиців, виходець із Радянського Союзу, який майстерно володів роялем, не спіймав удачу за хвіст – себто не вилетів за птицею щастя до Сполучених Штатів Америки (цілком можливо, що цією «птицею» був дельфін, бо до Нового Світу молодий виконавець плив пароплавом «Мавританія»), ніхто не знає, як би склалася його творча доля… А склалася вона пречудово! Уявіть: він був володарем 25 Греммі (це число люблять порівнювати з легендарними «The Beatles», у яких цих нагород лише 10!), він здобув Президентську медаль Свободи (як Ніл Армстронг, Мартін Лютер Кінг, Мати Тереза)! Слава Горовиця-піаніста облетіла всю планету, а його ім’я промовляли, промовляють і промовлятимуть із благоговінням. Його записи досі купують, хоча по смерті Маестро минуло вже понад 30 років! І його досі наслідують і ставлять у приклад!..
З 18 по 25 листопада у Києві відбулися змагання найвідомішого українського піаністичного конкурсу, знаного далеко за межами батьківщини – вже ХІІІ Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця. Щороку ця подія приковує до себе погляди піаністів із усього світу. Хоч цього року подія мала несприятливі умови – і тривалу карантинну паузу (конкурс не проводився після 2019-го), і не надто сприятливий час для дитячих змагань (як правило, восени програми тільки розучуються), і те, що час був обраний нестандартно, адже зазвичай конкурс проводять навесні, – все ж увагу міжнародної музичної спільноти він привернув, зібравши серед учасників представників дев’яти країн – Білорусі, Ізраїлю, Індонезії, Китаю, Литви, ОАЕ, США, Таїланду та України.
Через пандемію захід провели дистанційно – тобто за відеозаписами, які у режимі реального часу транслювалися глядачам і членам журі у різні точки світу. Здебільшого до події «дожили» найсильніші – ті, хто не покладаючи зусиль працював над заявкою влітку, адже подати конкурсне відео потрібно було щонайпізніше 20 жовтня. Як зізнавалися організатори, вони відчували неабияке занепокоєння через можливість зриву конкурсу, невідповідності якості відео учасників, недостатній рівень виконавської майстерності… Проте, як виявилося, дарма. 48 молодих виконавців, що взяли участь у конкурсі, показали гарний рівень підготовки і подарували задоволення слухачам.
Подекуди відчуття, що на сцені діти чи підлітки (адже цього року саме вони представляли свої вміння), полишало безслідно… Та відвертість почуттів, та впевненість жесту, з якою 14-річна Філіна Чжан, піаністка зі США, грала один із трансцендентних етюдів Ф. Ліста, складали враження, що перед глядачем – досвідчена виконавиця, впевнена і переконлива. Не дарма журі присудило їй І премію конкурсу і – за символічним збігом – спеціальний приз за краще виконання твору із репертуару Володимира Горовиця.
А якими були Шуманівські Етюди за каприсами Паганіні у виконанні Олександра Федюрка! Між іншим, ім’я цього 11-річного українця вже двічі ввійшло до історії Горовицьких змагань – він був володарем І премій «Горовиць-Дебюту» у попередньому конкурсі у 2018 році. Тепер же Сашко отримав ІІ премію Молодшої групи, яку розділив із Ченом Хаоюєм.
Представник Китаю, старший від Федюрка на 3 роки, Чен Хаоюй разом із ним був удостоєний ще й нагороди Маріана Рибіцкі, художнього директора Асоціації Анімато (Франція). Хлопці отримали можливість виступити у славнозвісному Залі Альфреда Корто у Парижі. Також до них долучиться лауреат ІІІ премії Шао Цзиюй (Китай) та лауреат ХІ Конкурсу Горовиця Дмитро Чоні, чия виконавська кар’єра дедалі швидше набирає обертів у Європі.
Відзначилася на конкурсі і лауреатка ІІІ премії, львів’янка Ганна Козяк. Вона отримала приз EMCY (Європейської асоціації молодіжних музичних конкурсів) та спецприз Наталі Пасічник, директорки Українського інституту у Швеції.
Не залишився непоміченим талант представниці Білорусі Анастасії Гуренкової. Незряча молода виконавиця стала не лише володаркою V премії, а й представила на конкурсі краще виконання твору українського композитора.
IV премію здобула Анастасія Шімчак (Білорусь), а VI – українка Альбіна Шумакова.
Як бачимо, лише троє українців стали лауреатами цьогорічної Молодшої групи, хоча кількісно на конкурсі їх було 50%. На запитання про виконавський рівень ХІІІ Конкурсу голови журі Молодшої групи та «Горовиць-Дебюту» відповідали одностайно: він високий. Юрій Кот, відомий український піаніст-виконавець та педагог наголосив на умовах, в яких опинилися учні мистецьких шкіл в Україні. Він звернув увагу на те, що їх конкурсні записи були подекуди здійснені на розстроєних інструментах. Звісно, це не враховувалося при оцінюванні виступів, адже ніяк не залежало від виконавців.
Загалом організатори неодноразово відмічали, що журі Конкурсу Горовиця вміє заплющувати очі і на дрібні технічні похибки, коли бачить на сцені музиканта. Певно, у цьому фішка цього змагання: тут відкривають таланти, здатні чути і відчувати музику на метафізичному рівні – не на рівні виконавської аплікатури чи темпу гри. Цим, за згадками, вирізнявся серед своїх сучасників і сам Горовиць – він міг пробачити виконавцю пару промахів на клавіатурі, але не механічне, бездушне виконання…
…Хтозна, який фінал мала би історія про видатного піаніста, якби він наважився повернутися після славнозвісних гастролей Німеччиною та США в 1925-1928 рр. Можливо, він послідував би за батьком до ГУЛАГу. Можливо, став би жертвою Бабиного Яру… А тим не менш, ім’я Володимира Горовиця лише починає відроджуватися на батьківщині. У рідному місті немає вулиці, названої на його честь, немає пам’ятника виконавцю – лише меморіальна дошка за адресою, де мешкав він ранні роки свого дитинства. Проте є конкурс його пам’яті, який щороку примушує говорити і про самого піаніста, і про тих молодих талановитих лауреатів, які мріють здобути все те, чого досяг їх кумир, а може навіть і більше! Велике щастя спостерігати, що надії, які вони покладають на дорослих, тут плекають і охороняють. На сьогоднішній день Міжнародний благодійний фонд конкурсу Володимира Горовиця у співпраці з партнерами та меценатами робить усе, аби забезпечити перспективним молодим виконавцям із України те, чого був позбавлений сам маестро, – можливість повертатися додому.
Сподіваюся, це збудеться.
Вікторія Миколайчук
