Трагедія українського народу довжиною у вісімдесят вісім років
І ви дізнаєтеся правду, і правда зробить вас вільними.
(Іоанн 8:32)
За тих, чия свіча передчасно згасла у страшні часи Голодомору, молимося ми сьогодні.
За понад десять мільйонів українців – і мертвих, і ненароджених – молимося ми сьогодні.
За весь наш багатостраждальний народ і нашу неньку Україну молимося ми сьогодні.
ДІАСПОРА ІНФОРМУЄ ПРО ГОЛОДОМОР
Під час Голодомору українська діаспора інформувала американців і канадців про події в Україні. Відомості доводилося збирати по крихтах, які просочувалися через повну інформаційну блокаду радянського уряду – значно щільнішу, ніж згодом “залізна завіса”. Своїх кореспондентів у СРСР преса діаспори не мала, тому передруковували матеріали польських, чеських, німецьких, англійських видань.
Одну з перших статей, яка розповідала у Канаді про голод в Україні, було надруковано 22 червня 1932 року в ‘Українському голосі”. Уже восени 1932 року з’явилися перші звістки про голодний канібалізм в Україні. 15 листопада 1932 року “Вісник” розмістив статтю “Людоїдство на Україні”, в якій названо села, де зафіксували ці трагедії.
Офіційна позиція діаспори прозвучала під час масового віча 17 вересня 1933 року в залі Українського православного собору міста Вінніпег. Віче, організоване Союзом українських самостійників, схвалило резолюцію, де підкреслювали, що “московський уряд свідомо і доцільно нищить голодом українське населення і через те таїть голод перед світом”. Також вказували на небажання радянського уряду приймати допомогу Заходу. Водночас відбувались такі ж заходи під егідою СУС в інших містах з великою часткою українців. Проте менш численними були акції українських комуністів під гаслами на кшталт “В Україні нема голоду” та “Голодують тільки ті, що не хочуть працювати”.
Українці Канади за будь-якої можливості привертали увагу канадців до геноциду свого народу в СРСР – як під час Голодомору, так і після нього. У той час, коли в Радянському Союзі забороняли навіть згадки про голод 1932–1933 рр., діаспора використовувала кожну його річницю для того, щоб донести правду про ті трагічні події й ушанувати загиблих.
ГЕНОЦИД УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
Значною мірою саме завдяки зусиллям канадської діаспори вже після здобуття незалежності України Голодомор було повністю визнано геноцидом.
Ще на початку 1980-х років українська діаспора Канади почала готувати широкомасштабні дії, приурочені до півстолітньої річниці трагедії. Зокрема грандіозну кампанію з громадськими акціями, із залученням провідних науковців, журналістів, американських та канадських політиків. Світ, який і не здогадувався про трагедію українського народу, повинен був почути правду.
Щоб привернути увагу світової преси і політичних діячів до замовчування Голодомору, українці діаспори проводила численні мітинги, протести і пікети під радянськими дипломатичними посольствами. Одна з найбільших таких акцій відбулася 2 жовтня 1983 року в Вашингтоні біля радянського посольства. У ній взяло участь близько восьми тисяч осіб. Глава уряду Української Народної Республіки у вигнанні Ярослав Рудницький скерував Генеральному секретарю ООН меморандум із даними про Голодомор і звинуваченнями СРСР у геноциді проти українського народу.
Представники української діаспори переконали члена палати представників Конгресу США, республіканця Джеральда Соломона (Gerald Brooks Hunt Solomon) винести на розгляд Конгресу проект про геноцид українського народу. У проекті заклик до американського президента “оголосити прокламацію, яка засуджує політику геноциду щодо українського народу, заслухати на засіданнях Конгресу свідків-очевидців голодомору”.
Українській діаспорі також вдалося переконати члена Палати представників від штату Нью-Джерсі Джеймса Флоріо (James Joseph Florio) внести на розгляд Конгресу питання про створення урядової комісії “з розслідування причин і обставин голоду в Україні в 1932-1933 роках”.
9 жовтня 1983 року у Вінніпезі відбулася панахида за упокій душ мільйонів українців, замордованих голодом у 1932-1933 роках. Так діаспора під час ХIV Конгресу Комітету Українців Канади відзначила п’ятдесяту річницю Голодомору в Україні.
У 1985 році лоббістська кампанія української діаспори в Канаді та Америці увінчалася успіхом: Конгрес США створив спеціальну комісію з розслідування фактів голодомору в Україні, виконавчим директором якої призначено Джеймса Мейса. А в наступному, 1986 році, з друку виходить книга всесвітньо відомого британського історика Роберта Конквеста “Жнива скорботи. Радянська колективізація і терор голодом”. З цього часу загату замовчування прорвано: закордонні ЗМІ публікували численні факти, спогади очевидців, знімалися фільми, видавалися книги про Голодомор.
ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ УКРАЇНСЬКОГО ГОЛОДОМОРУ
19 червня 2003 року Сенат Канади прийняв резолюцію, підготовлену сенатором Райнеллом Андрейчуком, яка закликала уряд Канади визнати Голодомор 1932-1933 років в Україні та засудити будь-які спроби заперечити чи спотворити цю історичну правду.
27 травня 2008 року Палата громад парламенту Канади прийняла закон, що його вніс на розгляд член Парламенту від консервативної партії Джеймс Безан. Закон встановив четверту суботу листопада Днем пам’яті УКРАЇНСЬКОГО ГОЛОДОМОРУ і визнав голод на Україні 1932-33-х років актом геноциду.
29 травня 2008 року генерал-губернатор Канади Мікаель Жан (Michaëlle Jean) підписує цей закон, і він набуває чинності.
ПАМ’ЯТНИКИ У КАНАДІ, ПРИСВЯЧЕНІ ГОЛОДОМОРУ
Перший пам’ятник у місті Едмонтон (провінція Альберта) побудовано у 1983 році за ініціативою Едмонтонського Відділу Комітету Українців Канади. Монумент розташований на площі імені Вінстона Черчіля.
Зроблено його у формі надірваного кола, що символізує навмисно розірваний життєвий цикл. Стомлені руки підняті в проханні про допомогу, вони благають припинити тортури. На пам’ятнику англійською та французькою мовами написано: “На вічну пам’ять про мільйони загиблих під час голоду-геноциду, спричиненим в Україні радянським режимом Москви у 1932 – 1933 роках. Стіймо на сторожі супроти тиранії, насильства, не людяності”.
Пам’ятний знак у місті Вінніпег (провінція Манітоба) встановлено 24 червня 1984 року. Монумент височіє біля будинку міської Ради Вінніпегу. Автором пам‘ятника став відомий канадський скульптор українського походження Роман Коваль, а ініціатором його встановлення був Вінніпегський Відділ Комітету Українців Канади.
Центральною фігурою монумента є бронзова постать матері з дитиною. Висота монумента – 4,5 метра. На основі монумента, виконаного з чорного граніту, розміщено три бронзові дошки з текстом українською, англійською та французькою мовами: “Цей пам’ятник побудований до 50-річчя голоду-геноциду в Україні у 1932-33 роках і для увічнення пам’яті більше 7.000.000 невинних жертв навмисно створеного голодомору радянським урядом у Москві. Пам’ятаючи цю велику трагедію, ми переконані, що цей нелюдський вчинок ніколи не піде у забуття, і це небувале страждання ніколи не повториться в історії людства”.
На монументі також викарбувано уривок з твору Тараса Шевченка:
“І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син і буде мати,
І будуть люди на землі”.
Монумент у місті Гакстон (провінція Онтаріо) побудовано у 1989 році за ініціативою філії Українського національного об’єднання (УНО) Торонто-Захід. Пам’ятник розташований у будинку “Сокіл”, що належить УНО.
Монумент має форму плити, на якій височіє хрест. На пам’ятнику українською та англійською мовами написано: “На вічну пам’ять 10 000 000 волелюбних українців, замучених голодною смертю в Україні ворожим московсько-радянським режимом 1932-1933”.
Пам’ятник у місті Калгарі (провінція Альберта), виконаний у формі монументальної плити, розміщено у парковій зоні. Його було споруджено 25 квітня 1999 року. Автором монументу є Ігор Новосілець.
На пам’ятнику є напис англійською, українською та французькою мовами: “В пам’ять мільйонів невинних жертв великого голоду-геноциду в Україні. Стіймо на сторожі супроти тиранії, насильства, нелюдяності”.
Монумент у місті Віндзор (провінція Онтаріо) було відкрито 13 листопада 2005 року. Його скульпторами є Галина Мордованець-Регенбоген і Том Регенбоген. Зініціював встановити пам’ятник Відзорський відділ Конгресу українців Канади.
Пам’ятник розташовано у Джексон-парку міста Віндзор. На монументі англійською, французькою та українською мовами написано: “ Famine Genocide in Soviet Ukraine 1932-1933 and Independent
Ukraine Since 1991. In memory of over seven million victims of the famine genocide 1932-1933 in Soviet Ukraine,a Stalinist crime against humanity”. (У пам’ять про понад сім мільйонів жертв голодомору-геноциду 1932-1933 років у радянській Україні, сталінських злочинів проти людства).
Українці Канади стали ініціаторами “мандрівної” виставки про Голодомор.
Її для місцевих жителів, туристів та гостей організувало Манітобське відділення Конгресу Українців Канади у співдружності з Національним Музеєм Прав Людини (CMHR) у Вінніпезі. До урочистого відкриття Музею у листопаді 2014 року, у Вінніпег з України привезли дві скульптури маленької худенької дівчинки з колосками, затиснутими у руці, – точну копію пам’ятника жертвам Голодомору в Києві. Одну з них встановлено в Музеї, а іншу – перед будівлею Провінційної легістратури Манітоби.
УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРА ЩОРОКУ ПОМИНАЄ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ
“Україна пам’ятає – світ визнає” – з таким гаслом Світовий Конгрес Українців (СКУ) зініціював масові поминальні акції у всіх країнах світу. Щороку, у четверту суботу листопада, українські діаспори США і Канади продовжують нести у світ інформацію про Голодомор, організовують мітинги, поминальні акції, “голодні обіди”.
Канадський проект “Національного інформаційного туру “Голодомор” з’явився завдяки співпраці між чотирма організаціями – Канадсько-Української фундації (засновник проекту), Конгресу українців у Канаді, Українсько-Канадського центру досліджень і документів, Центру дослідження Голодомору і освітнього консорціуму. Це автобус з величезним написом ззовні “Holodomor. Ukrainian Genocide” та “мобільним класом”, завдовжки 40 футів (близько 13 метрів) з трьома розсувними стінами. “Кінозал” нараховує 34 місця всередині, на одній стіні – 12 плазмових телевізорів, де транслюють фільми і документальні уривки. Серед них є короткометражні на 15 – 20 хвилин, а також такі відомі у світі фільми, як “Жнива розпачу”, “Радянська історія”, “Геноцид виявлений”, “Голоси тих, хто вижив” (Harvest of Despair, The Soviet Story, Genocide Revealed, Voices of Survivors).
“Національний інформаційний тур “Голодомор” створенено, щоб розповідати школярам, студентам, учителям канадських навчальних закладів та усім бажаючим про Голодомор-геноцид українського народу у 1932-1933 роках – намаганні сталінського комуністичного режиму знищити українську націю. Для глибшого вивчення трагедії українського народу, цей “пересувний музей на колесах” використовує сучасні мультимедійні технології, художні засоби подачі історичних фактів, свідчення очевидців та динамічність. Протягом першого року автобусний тур “Голодомор” мандрував на різноманітні заходи, фестивалі, розповідав про трагедію нашого народу у школах провінції Онтаріо (саме тут влада допомогла втілити ідею в життя, виділивши 750 тис. CAD), а після цього вирушив у освітню подорож усією Канадою.
Сьогоді історики й науковці стверджують про знищення голодом понад 10 мільйонів українців. За результатами проведених комплексних судових експертиз було встановлено, що у 1932-1933 роках для ліквідації національно-визвольного руху, знищення української нації як такої та недопущення відновлення Української держави комуністичний тоталітарний режим замордував 10 мільйонів 500 тисяч українців, з них 4 мільйони дітей. Штучний голод став зброєю масового біологічного знищення людей.
Тому, називаймо речі своїми іменами. Це – геноцид українців.
Минуло вісімдесят вісім років з часу планомірного і жорстокого винищення українців сталінськими посіпаками, однак часом мені здається, що я чую голоси людей, які просять хліба. Дивлюся кадри з документальних фільмів, старі пожовклі фотографії, читаю розповіді очевидців – з ними вмираю і відроджуюся знову. Цього не можна забути і не можливо пробачити. Ця рана – навіки у нашому серці.
За ваші неймовірні страждання і муки – просимо прощення.
За усіх невинно убієнних – просимо прощення.
За мовчазну байдужість усього світу – просимо прощення.
У нашій пам’яті кожна вбита душа знайде спокій і мир.
ВІЧНАЯ ПАМ’ЯТЬ.
Норберт К. Іван / Norbert K.Iwan
Фото автора
